Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №41 від 10.10.2024 року

По суті ювілей – це своєрідний аудит, себто ревізія або привід оцінити пройдений шлях. Але як цю дату відмічають – то вже залежить від статусу особи, її звичок, і, безперечно, характеру: хто помпезно, із розмахом, на фоні похвальби та возвеличення заслуг, інший – скромно.

Павло Борисович Пасєка, народжений 80 літ тому на тодішню Покрову, 14 жовтня, не з тих, кому смакує славослів’я на його адресу – він звик писати хороше про інших, тож ми, колишні колеги по перу, які з ним працювали пліч-о-пліч десятиліття, так би мовити, розпишемося за нього. Бо його творчий доробок у районній газеті «Червона зірка», а згодом «Життя Теофіпольщини» настільки багатий та значний, як ні в кого з навіть дипломованих журналістів, це вже не кажучи про організаторську роботу для нормального існування періодичного видання. Ми це прекрасно пам’ятаємо, усвідомлюємо та цінуємо.

Нам, ще нині сущим, за плечима яких понад чверть, а то й третина віку журналістського стажу, неважко уявити ті умови, в яких народжувався та зростав, набираючись майстерності газетяра, Павло. Це був кінець шістдесятих, період становлення відновленого Теофіпольського району, коли повсюдно, зокрема, й у редакції, бракувало досвідчених фахівців і житла для них, тому й відчувалася плинність кадрів. Вадим Шептицький, Леонід Божик, Яків Казаренко, Євген Халаберда, Ірина Баланюк, Анатолій Кушнір, Леонід Кульчевич, Олександр Пасічник – ось когорта людей, серед яких були й теж новачки у газетній справі, довелося новоспеченому журналісту Павлові Пасєці вчитися творити районку. І виявився він здібним учнем. Забігаючи наперед, відмітимо це абсолютно без перебільшення, що не було йому рівних по здачі планової (для багатьох колег виснажливої та осоружної) норми газетних рядків – Павло постійно був серед лідерів і завжди йшов з випередженням.

Категорія: №41 від 10.10.2024 року

Це про виступ нашої команди гирьового спорту спортивного комплексу ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод» у відкритому Кубку Асоціації гирьового спорту України у місті Збараж Тернопільської області, який відбувся 27-29 вересня. Участь у цих змаганнях взяли понад 150 спортсменів з 16 областей країни.

Найперше, дуже радий, що троє спортсменів, яких я треную, стали майстрами спорту України з гирьового спорту. Їм вручили відповідні посвідчення. Це начальник караула 36 Державної пожежно-рятувальної частини 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної Служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області Микола Шалан, мої вихованці Володимир Касянчук з Нетішина та В’ячеслав Рудніцький з Кам’янець-Подільського.

У такому виді змагань, як естафета, наша команда посіла почесне друге місце. Ми, це Микола Шалан, я та студент другого курсу Хмельницького Національного Університету Орест Федонюк, виконавши по три хвилини кожний таку вправу як поштовх, показали хороший результат.

Микола Шалан відзначився також у двоборстві, посів друге місце. Стали другими у двоборстві і школярі Теофіпольського ліцею № 2 Володимир Гладинюк та Андрій Жилюк. У ривку перше місце посіла Вікторія Велічко, третє – Вероніка Левина, учениці Теофіпольського ліцею № 2.

Категорія: №41 від 10.10.2024 року

 

Учителю, якби не Ви

І не ім’я Ваше величне,

То хто б мене благословив

Сіяти мудре, добре, вічне?

Учителю, якби не Ви

І Вашої любові сила,

То хто б для мене світ відкрив,

Хто б дав мені для злету крила?

Категорія: №40 від 03.10.2024 року

Вчителька історії та правознавства Теофіпольського ліцею № 3 Світлана Анатоліївна Станчук добре відома в освітянській спільноті Теофіпольської громади. Адже вона досвідчений спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, очолює професійне зібрання вчителів історії громади, невпинно працює над підвищенням свого професійного рівня, педагогічної майстерності.

А ще притаманні їй інші чесноти. Бо готує та проводить щорічний конкурс «Юні знавці Конституції України», захоплюється краєзнавством, працює з архівними документами, вивчає історію Теофіполя та його мешканців – українців, євреїв, поляків кінця ХVIII-XIX cтоліть, є чудовим автором публікацій у нашій газеті на цю тему.

– Чому я обрала таку професію, – міркує , – бо люблю своїх учителів, ці люди завжди  були для мене взірцем порядності, освіченості, людяності, відданості цій нелегкій, подвижницькій праці. Найперше, таким взірцем був мій дідусь Іван Захарович Боярчук, вчитель фізичної культури та трудового навчання Святецької середньої школи. Адже моя мама зі Святця, тож досі пам’ятаю, як він мене, малу, вів за руку до школи. Я закінчила Іванківську восьмирічну школу, це Борщівський район  Тернопільської області. І тут у мене були найкращі вчителі, коли зустрічаюся з однокласниками, завжди згадуємо про них, це дуже гарні спогади. Це мої улюблені викладачі Кременецького ліцею Микола Лазарович, Наталія Назарович, Олександр Соловей, де я навчалася.  Це викладачі Тернопільського Державного Університету, перший декан історичного факультету Микола Алексієвець, Тетяна Гонтар. Тут я здобула вищу освіту, тут сформувався мій світогляд, як вчителя історії.

Категорія: №40 від 03.10.2024 року

Триває повномасштабна агресія російської федерації. В запеклих кривавих боях Збройні Сили України тримають оборону. Світ вражений мужністю та доблестю українських військових. Адже демонструють незламну силу духу, волю до перемоги. Бо вже за неї заплачена дуже висока ціна. І назад дороги немає.

 15 вересня 2024 року. Біля села Терни на Донеччині групу українських спецпризначенців засік ворожий підрозділ. Били, чим могли. З групи залишилися лише «двохсоті» та «трьохсоті». Чудом залишився живим Дмитро Савчук з Хмельницького. З роздробленими ногами та лівою рукою.

Його корені з нашої Шибени. Батько, Сергій, син відомих у громаді ветеранів педагогічної праці Сергія Юхимовича та Лариси Арсенівни Савчуків, які багато років життя віддали Шибенській середній школі. Дружна, віддана доньці та синові, внукам та правнукам родина. І ось впало на них таке випробування. Та, кажуть, головне, що живий.

Категорія: №40 від 03.10.2024 року

Продовжуємо звітувати про роботу Гуманітарного штабу Теофіпольщини, робимо це щотижня, від четверга до четверга.

У п’ятницю, 27 вересня, на базі штабу у ТОВ «Подільське» активісти завантажували фуру, яка знову приїхала з Харківщини, з 3-ої  Окремої штурмової бригади. Склав цей вантаж біля 5 тонн продуктів довготривалого зберігання – це картопля, морква, цибуля, столові буряки, яблука, закрутки. Далі ця фура відправилася у селище Ямпіль, центр Ямпільської селищної ради,  Там напередодні відбувся збір продуктів. Ось що про цю подію написали на сайті Ямпільської селищної ради:

«В черговий раз жителі Ямпільської громади підтримали ініціативу Гуманітарного штабу Теофіпольщини, який функціонує при Благодійному фонді «Добра, Надії і Любові» (керівник Петринюк А.В.), та зібрали вантаж продуктової гуманітарної допомоги, який сьогодні відправився нашим військовим на Харківський напрямок.

Категорія: №40 від 03.10.2024 року

9 жовтня в календарі відзначено як Всесвітній день пошти. Нам всім в повсякденному житті доводиться користуватися послугами поштових служб. Всі ми маємо змогу отримати якісні послуги з відправлення чи отримання листів, телеграм, посилок, грошових переказів, передплати тощо.

Зараз сучасна пошта активно розвивається та працює в секторі логістики, поштово-банківських послуг, каталожної торгівлі та прямої поштової розсилки, активно розвиває інформаційні технології, гібридну пошту і електронну комерцію. Тож людям приємно усвідомлювати, що пошта робить їх життя простішим, скорочує відстані та допомагає зберегти традиції людського спілкування.

Тож напередодні свята поштовиків розмовляємо з начальником відділення поштового зв’язку Теофіполь-2, підрозділу Хмельницького регіону АТ «Укрпошта», Галиною Андрощук – про щоденну напружену, відповідальну роботу у цій важливій сфері економіки.

Категорія: №40 від 03.10.2024 року

У перших числах жовтня відзначає свій ювілейний  день народження голова фермерського господарства «Кунчанський» Володимир Володимирович  ПИЦЮК. Із вже прожитих літ він майже чверть сторіччя очолює це сільськогосподарське підприємство, добиваючись із своїм  трудовим колективом хороших виробничих успіхів.

Інакше й бути не може, бо ж сам  добродій Пицюк  скрізь та в усьому показує приклад справжнього сільського хлібодара. За це й шанують його люди, вдячні своєму керівникові за доброзичливе, чуйне ставлення до них.

  Розповідаю я про Володимира Володимировича не з почутого від когось, а особисто добре знаю його і як людину, і Як здібного, талановитого керівника, котрий живе й працює нарівні з вимогами плином часу. Не забуду, як він активно фінансово сприяв у підготовці до друку  книги «Стодоля» із поезією Івана Васильовича Рибицького, дитинство і юнацькі роки  якого проходили в Кунчі. Тож саме в Кунчанській школі він при  сприянні вчителів влаштував   історичний куточок, приурочений не тільки поетові  Іванові Рибицькому, а й його батькові – Василеві Дмитровичу, котрий у 50-і роки минулого століття  працював у Кунчі головою колгоспу.

 Саме з нього й розпочинається  Алея Слави в адмінприміщенні  ФГ «Кунчанський», приурочена всім попереднім керівникам цього сільгосппідприємства.

  • Ви тут: 
  • Головна