Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №39 від 26.09.2024 року

Навіки Бог і Україна

В моєму серці обнялись.

Дві неосяжні величини,

Перед якими світ схиливсь

Кожного року у всіх куточках Землі 21 вересня відзначають Міжнародний день миру. Для більшості людей планети Земля мир – це повсякденна реальність. На вулицях спокійно, діти ходять до школи. Там, де підвалини міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися. Для тих, хто увесь час жив у світі благополуччя, ці слова нічого не значать. Їм важко оцінити ту величезну роль Міжнародного дня миру, де розриваються снаряди під вікнами будинків. Однак для дуже багатьох людей в сучасному світі цей дар – не більше, ніж казкова мрія. Привернути увагу до проблеми миру Землі – ось основна мета цього свята.

Мир у рідній Україні – це найзаповітніше бажання усіх українців, котре вони висловлюють вголос так згуртовано, як ніколи раніше. До відзначення цього свята щороку долучається і Новоставецький ліцей . Учні 1-11-х класів приєдналися до Всесвітньої акції «Голуб миру» під гаслом «Хай буде мир на всій Землі», провели лінійку « Нам потрібен мир», де ведучі Саша Мельник та Яна Федчук розповіли про історію дня миру, діти співали пісні та танцювали, говорили про необідність миру на Україні.

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

Це про нашого земляка, 26-річного Володимира Галентюка з Базалії. У січні 2017 року, коли йому йшов дев’ятнадцятий рік, підписав контракт на три роки на службу в Збройних Силах України. Бачив себе військовим, хоч після закінчення Базалійської ЗОШ І-ІІІ ступенів здобув професію кухаря у Хмельницькому професійно-технічному ліцеї № 8. Став артилеристом, три роки в зоні проведення Антитерористичної операції виконував бойові завдання в Луганській та Донецькій областях.

– Звісно, – каже, – тоді війна була трохи не така, але це була війна. І поранені були, і загиблі, всяке було. Але, коли в мене закінчився контракт, я звільнився лише на пару місяців. Тож заключив другий контракт на пів року, служив у 14 ОМБр імені князя Романа Великого. Пішов в піхоту, був мінометником. Далі заключив третій контракт знову на пів року, це вже була 30 ОМБр імені князя Костянтина Острозького. 7 березня 2022 року мій третій контракт мав закінчитися. З 19 лютого росіяни почали крити нас артилерією. Наша була набагато слабшою, тож мали значні втрати. Чи вірили ми в те, що почнеться повномасштабне вторгнення? Хоч знали, що вони нарощують свої ресурси вздовж кордону, в глибині душі думалося, що це просто демонстрація сили. Але так не сталося. Тримали ми оборону на Світлодарській дузі. Стояли біля селища Новолуганське. Згодом нас перекинули під Горлівку, було дуже пекельно. Хоч з самого початку цієї війни скрізь було пекельно. І ти постійно згадуєш всі молитви, які знаєш, без цього ніяк не можна. А те, що довелося пережити впродовж цих двох з половиною роки, воно ж не відпускає ні на секунду, воно весь час сидить в голові, і ти просто не знаєш, на якому ти світі.

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

Зі святом вчора нас усі вітали,

Посипалася дітвора до школи.

А нині страшно нам болить Полтава,

Втопились барви вересня у горі....

Ми вчора посміхалися, раділи,

Більш-менш були щасливі всі, здається...

Та коршун смерті знов розправив крила

І пхає гострі кігті десь до серця.

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

Триває ця страшна, кривава війна. І небайдужі люди в тилу продовжують вносити свою частку у перемогу, хто як може. Хто  донатить, підтримує збори, а збори постійні – то на колеса, то на дрони, то на портативні зарядні станції, то на автомобілі, тепловізори. Хто закупляє все це сам, є такі люди. А хтось бере участь в акціях по збору продуктів, які організовує Гуманітарний штаб Теофіпольщини на підтримку Збройних Сил України.

Тож продовжуємо звітувати про його роботу, вже за минулий тиждень. Знову відбулися збори овочів та інших продуктів довготривалого зберігання у Великому Лазучині, Бережинцях та Рідці. У Великому Лазучині знову закликав своїх земляків до збору голова штабу Анатолій Козак. А в Бережинцях та Рідці збір організував представник штабу Микола Тимощук.

– Знову люди віддавали те, що виростили, переробили – каже Анатолій Козак, – І назбиралося – картопля, цибуля, морква, столові буряки, закрутки. Так само й в Рідці та Бережинцях. Бо такі наші люди, віддають, бо знають, що все треба нашим бійцям, бо хочуть чогось домашнього.

У суботу, 14 вересня, завантажили тонну продуктів у вантажний бус Анатолія Козака, разом з ним у Тернопіль до Володимира Мосейка вирушили Василь Гандовський та Микола Тимощук, бо якраз на схід мав відправлятися вантаж.

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

Як директор спортивного комплексу ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод, як тренер з гирьового спорту та важкої атлетики, завжди радію, коли зі своїми вихованцями виїжджаємо на змагання. Бо це дуже важливо для професійного та емоційного зростання юних спортсменів. Треба, щоб вони бачили, як виступають інші, як перемагають, розуміли, що лише наполеглива праця, постійні тренування можуть принести здобутки.

І от нещодавно в місті Городок Хмельницької області відбувся чемпіонат області з важкої атлетики серед юнаків та дівчат віком 13-15 років. Участь у ньому взяли вихованці нашого відділення важкої атлетики Вероніка Левина та Артем Скорий. А навчаються вони обоє у Теофіпольському ліцеї № 2.

Вероніка займається цим видом спорту вже рік. Тренування проходять тричі на тиждень по дві години. І ціле літо, хоч були канікули, вона також займалася. Дуже цілеспрямована та відповідальна дівчинка. І от вона посіла перше місце з сумою двох вправ (поштовх та ривок) у 77 кілограмів. Як краща спортсменка, відібрана на чемпіонат України, який пройде незабаром у місті Устя Закарпатської області. Надіємося, що і там, вже на такому високому рівні, виступить успішно.

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

А я ж ніколи не пишу без причини. Без факту. Так і цього разу. Підштовхнули. Мовчати не можу. Я не поет і не прозаїк. Не шукаю слави і не чекаю похвали. Пишу про те, що мене дуже болить.

Роблю щось, хоч чуть-чуть, щоб насолити ворогу, диким оркам, кацапам. Вношу якусь малюсіньку лепту, щоб підтримати наших захисників.

Судите. Я не ображаюсь, бо не знаєте, що робите. Судите, не розібравшись. В нас так зазвичай – не розібравшись. (І Сашу вивезли з «Січі» – не розібравшись).

Я і сама розумію, що трохи недолуго. Що заставило мене написати цю пісню – «На горбочку»?

Категорія: №38 від 19.09.2024 року

Невід’ємною складовою життя є духовність, яка впродовж століть формувала національну ідентичність українців. На превеликий жаль, сьогодні важко прослідкувати весь процес становлення та розвитку парафіяльних громад, особливо сільської місцевості, через брак документальних свідчень. Особливо цьому посприяла антицерковна політика радянської влади, в результаті якої було втрачено цілий пласт надзвичайно важливих документів, також події радянсько-німецької війни, під час яких згоріло багато архівних документів.

В ході копітких пошуків, вдалося зібрати деякі документи, які стосуються церковного життя в Поляхові. Великою трудністю також є той момент, що до 1921 р. Поляхова не мала самостійної парафії, а впродовж тривалого часу була приписана до сусідніх сіл і, зрозуміло, це сприяло тому, що про Поляхову згадується поверхнево.

Про культові споруди в Поляхові відомостей небагато. Знаємо, що на старому кладовищі була дерев’яна капличка, але час будівництва не відомий. Довго стояло питання про час будівництва храму, яким він був? Хто його збудував? Після п’яти років пошуків, опрацьовуючи клірові відомості, вдалося віднайти дату зведення храму Успіння Пресвятої Богородиці. В кількарядковому описі читаємо: “кладовищна церква побудована 1867 року з благословення колишнього Архієпископа Антонія власним коштом тамтешніх парафіян. Будівля кам’яна, всередині розмальована. Іконостас в ній розмальовано гарно. Богослужіння в ній бувають на храмове свято та дні суботні”. Поки що це єдиний опис церкви у Поляхові, який ми маємо. Водночас виникли інші проблеми, частина старожилів згадувала, що храм був дерев’яний на кам’яному фундаменті, а частина, що кам’яний. У втраченому в 1944 р. у фондах ДАЖО документі за 1911 р. містилася інформація про видачу соборної книги на будівництво церкви в Поляхові, яка могла б відповісти на питання: чому у Поляхові в 1911 р. будували церкву, якщо церква 1867 р. була кам’яною? Чи не йшла мова про капітальний ремонт храму? Очевидно, на ці питання найближчим часом відповідей ми не знайдемо.

Категорія: №37 від 12.09.2024 року

День рятівника – це офіційне свято, яке в Україні щорічно святкують 17 вересня. Свято було встановлене 12 вересня 2008 року указом Президента України на підтримку ініціативи громадськості та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Захищати Державу та її громадян від пожеж і надзвичайних подій завжди було благородною справою, яку обирають тільки сміливі, сильні духом та самовіддані люди. Зустрічаючи професійне свято, кожен рятувальник із почуттям гордості відчуває свою особисту причетність до вирішення загальнодержавного вагомого питання – забезпечення надійного захисту населення.

 Це свято об’єднує людей мужніх професій – пожежних, рятувальників, працівників аварійно-рятувальних формувань та служб, які несуть відповідальність за безпеку людей від надзвичайних ситуацій.

З початку року на території нашої громади виникло 34 пожежі, прямі збитки від яких склали понад 1 млн. гривень. Поряд з цим при ліквідації пожеж врятовано матеріальних цінностей на суму понад 2,5 мільйони гривень.

  • Ви тут: 
  • Головна