Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 3 від 16.01.2020 року

А минуло вже десять років

 

14 січня 2010 року у Волиці відбулося відкриття нового сучасного приміщення Волицької ЗОШ І-ІІ ступенів. З того дня 92 волицьких школярів стали навчатися у новій чудовій школі – з світлими класними кімнатами, зручними меблями, спортивною та актовою залами, лінгафонним та комп’ютерним класами, їдальнею та майстернею. Стала школа справжньою окрасою-перлиною села. Розпочав будівництво школи ще у 1991 році тодішній голова місцевого колгоспу Петро Андрійович Кравчук, великий патріот Волиці та Волиці-Польової, адже до того вже збудував дитячий садок у Волиці, середню школу у Волиці-Польовій. А продовжив справу свого батька, посприяв завершенню будівництва, яке розтягнулося на довгих 18 років, його син Василь Петрович Кравчук. Адже задля цього пішов у політику, був головою Теофіпольської райдержадміністрації, головою Теофіпольської районної ради, народним депутатом України VI –VII скликань.
З того часу минуло вже десять років. То ж з нагоди такої гарної події у Волицькій ЗОШ І-ІІ ступенів відбулися зворушливі урочистості.

Категорія: № 3 від 16.01.2020 року

Головне – не бути

 

байдужими

 

 

Як ми вже повідомляли, з 8 серпня 2019 року т.в.о. начальника Теофіпольського відділення поліції був призначений підполковник Сергій Дулєпов, оскільки попередній начальник Сергій Стучинський був призначений т.в.о. начальника Красилівського відділу поліції. 

Розкажіть спочатку про себе: звідки, де до цього працювали?
- Мені 37 років, родом я зі Старої Синяви, виріс у родині міліціонера, мій батько, більше 30 років працював в органах внутрішніх справ, він ветеран ОВС. То ж і я пішов його стежкою, у 2005 році закінчив юридичний факультет Національної Академії Міністерства Внутрішніх Справ за спеціальністю слідство.
Працював у Старій Синяві слідчим, старшим слідчим, заступником начальника-начальником слідчого відділення, а з 11 травня 2018 року – начальником Старосинявського відділення поліції. 06.08. 2019 керівництво Головного Управління Національної поліції України в Хмельницькій області так вирішило, що я маю очолити колектив Теофіпольського відділення поліції.

Категорія: № 3 від 16.01.2020 року

ЩОБ  ПАМ’ЯТАЛИ

 

Олег Трачук із Святця уже не розповість мені особисто про те, як проходила його дійсна строкова служба в маловідомому колись для нього дуже далекому Афганістані. А не мовить мені жодного слова з тієї причини, що 26 травня 2010 року, коли виповнилося чоловікові лишень 42 роки і 16 днів, він відійшов у потойбічні світи.
Тому про Олега Трачука розповідає його рідна сестра Лідія Миколаївна. Оповідає все те, що знає про брата, про що він розповідав їй особисто та доповнювали його бойові друзі… Прикладаючи раз-у-раз хустинку до очей з непрошеною сльозою, сестра з ніжністю викладає мені під авторучку цікаві й зворушливі рядочки на папері…

Категорія: № 3 від 16.01.2020 року

 

Дорога  до  матері

9 січня  Ганна  Григорівна  Хавка  з  Червоної  Дубини  відзначила своє 95-річчя. Писали  ми  про  неї  п’ять  років  тому,  з  нагоди дев’яносторічного ювілею. Та за цей час  майже  не  змінилася, така  ж  говірлива,  все  пам’ятає, про всіх  у  Червоній  Дубині  та Турівці  достеменно  знає. То ж  її чудова  пам’ять  та  світлий розум  у  такі  високі  літа  просто  вражають.  А ще – її  життєрадісність,  дотепність,  відкритість,  щира  любов  до  життя та  людей. 

Аби привітати довгожительку, завітали цього дня до неї голова районної ради Андрій Петринюк, начальник інформаційно-аналітичного відділу виконавчого апарату районної ради Ганна Кондратюк, Турівський сільський голова Антоніна Гуменюк, секретар сільської ради Тетяна Чорненька, соціальний працівник Валентина Ляшук. Вітали, зичили доброго здоров’я, промовляли душевні, теплі слова. Ще ж Антоніна Гуменюк передала вітання та подарунок від керівника відділку № 8 ТОВ «Україна-2001» Віктора Стецюка.
Почувала себе ювілярка, ця маленька жінка, невтомна трудівниця, берегиня дружної родини Хавків радісною та щасливою.

Категорія: № 2 від 9.01.2020 року

У Бжоли


справді смачно

 

 

З 1 серпня 2018 року Алла Бжола з Новоставець зареєструвалася фізичною особою-підприємцем. Так повернулася її доля. Хоч здобула економічну освіту в Хмельницькому інституті економіки та менеджменту, більше двох десятків років працювала в новоставецькому господарстві. Спочатку вагарем, коли була ще школяркою, потім обліковцем на тракторному парку на фермі в Кривовільці, диспетчером в центральному офісі, а вже у філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» – бухгалтером по розрахунках з банками.
- І от в один момент, - розказує Алла Василівна, - майже два роки тому, оскільки у філії розпочалася реорганізація та скорочення, директор Володимир Прокопчук та фінансовий директор Олена Цісар запропонували мені стати підприємцем, взяти в оренду їдальню господарства та надавати послуги з харчування. Я три місяці плакала, переживала, як воно буде, чи справлюсь, чи зможу. Хоч, чесно зізнаюсь, десь в глибині душі я хотіла чимось подібним займатися, навіть просила чоловіка, щоб купив для мене маленьку кав’ярню. Та на це у нас не вистачало грошей.

Категорія: № 2 від 9.01.2020 року

Теофіполю -  600

 

2020 рік для всіх нас особливий. Адже нашому славному містечку офіційно виповниться 600 років. Дякуючи шановному Івану Архиповичу Стасюку (хай йому земля буде пухом), його працям з історії Теофіполя, нам стало відомо, який важкий шлях пройшли жителі селища за цей час.
У своїй статті, користуючись його науковими дослідженнями, я хочу викласти основні віхи цього шляху, тим більше, що не всі жителі селища мають твори Івана Архиповича і не всі їх читали.
Дату заснування селища історикам не вдалось встановити. Проте писемна згадка про Теофіполь під назвою Камінь наводиться в дарчому акті великого князя Литовського Вітовта своєму слузі Павлу від 30 липня( 7 серпня за н.с.) 1420 року. Цим актом Павлові Ярмолинському,( згодом Єловицький), надалась земля з селищем Камінь (Теофіполь), Новоставці, Коров’є, Турівка, Рідка, Єлізаветпіль, Святець, Лазучин, Воронівці, Поляхова. Ярмолинські володіли Каменем 120 років. Після них 65 років він належав Чолганським, а тому став називатися Чолганським Каменем.
Після возз’єднання в 1569 році Польщі і Литви, Чолганський Камень підпорядковується Польщі, а ним 57 років стали володіти землевласники Сенюти. У 1681 році його купив князь Станіслав - Ян Яблоновський. Його син Олександр у 1698 році одружився на Теофілії Сенявській. Спочатку вони жили в Ляхівцях (Білогір’ї), а після його смерті у 1723 році Теофілія Миколаївна поселилась у Човгані, який 30 січня 1739 року перейменувала на Теофіполь, тобто місто Теофілії ( у перекладі з грецької – Боже місто). Саме вона, її син Юзеф-Олександр і внучка Теофілія перетворили селище в одне з кращих містечок Волині.

Категорія: № 2 від 9.01.2020 року

І ми зустрічали Новий рік

Хто не чекає зимових свят? Бо ж це найкраща, радісна, хвилююча, сповнена добрих сподівань та надій пора, це дивовижні, незабутні враження. От і в нашому Котюржинецькому сільському клубі відбулося святкове дійство. Це чудове та веселе свято підготували аматори сцени на чолі із завідуючою сільським клубом Зоєю Демчук. Концерт був прекрасний, кожний номер програми супроводжувався оплесками та захопленням глядачів. Гарними вітаннями розпочали свято Дід Мороз (Віталій Бас) та чарівна Снігуронька (Аліна Сардак). Солісти Альона Бас, Валентина Осіпчук, Аліна Бас, Іринка Кец, Аліна Сардак зачарували усіх присутніх своїми піснями. А ще всіх розвеселили гуморески та сценки. Музичний супровід вдало здійснював Анатолій Сардак, за що йому велике спасибі.

Категорія: № 2 від 9.01.2020 року

ДОЛЯ,


ДОЛЕНЬКА…

 

 

 

Коли воїни-афганці Теофіпольщини гуртом збираються в райцентрі в дні пам’ятних дат, то з ними майже щоразу присутня невисокого зросту симпатична жіночка. Вони разом відвідують Божий храм святої Покрови, беруть участь у мітингах і зборах, тематичних зустрічах і вечорах, покладають квіти і запалюють свічі на могилах загиблих і померлих вже нині «афганців».
Хто ж ця миловидна жінка? Вона – дружина воїна-інтернаціоналіста Миколи Тимощука, який 2012 року відійшов у потойбічні світи ще в дуже молодому віці, залишивши Віру Полікарпівну вдовою, а двійко донечок – Оксанку і Людмилку напівсиротами. Миколі Петровичу пощастило повернутися живим з отого Афганістану, але пережите в ньому, а ще – поранення – дались взнаки на здоров’ї колишнього воїна. Оте й спровадило молодого чоловіка в могилу.
Тому й не приходить Микола Тимощук нині на зустрічі до своїх друзів. Його місію виконує дружина-вдова Віра. Інколи до мами приєднуються вже дорослі доньки Оксана і Людмила. До речі, обоє успішно здобули вищу освіту й радують матусю своїми здобутками. Радів би цьому й тато, але не судилося долею…

  • Ви тут:  
  • Головна