Вчителька історії та правознавства Теофіпольського ліцею № 3 Світлана Анатоліївна Станчук добре відома в освітянській спільноті Теофіпольської громади. Адже вона досвідчений спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, очолює професійне зібрання вчителів історії громади, невпинно працює над підвищенням свого професійного рівня, педагогічної майстерності.
А ще притаманні їй інші чесноти. Бо готує та проводить щорічний конкурс «Юні знавці Конституції України», захоплюється краєзнавством, працює з архівними документами, вивчає історію Теофіполя та його мешканців – українців, євреїв, поляків кінця ХVIII-XIX cтоліть, є чудовим автором публікацій у нашій газеті на цю тему.
– Чому я обрала таку професію, – міркує , – бо люблю своїх учителів, ці люди завжди були для мене взірцем порядності, освіченості, людяності, відданості цій нелегкій, подвижницькій праці. Найперше, таким взірцем був мій дідусь Іван Захарович Боярчук, вчитель фізичної культури та трудового навчання Святецької середньої школи. Адже моя мама зі Святця, тож досі пам’ятаю, як він мене, малу, вів за руку до школи. Я закінчила Іванківську восьмирічну школу, це Борщівський район Тернопільської області. І тут у мене були найкращі вчителі, коли зустрічаюся з однокласниками, завжди згадуємо про них, це дуже гарні спогади. Це мої улюблені викладачі Кременецького ліцею Микола Лазарович, Наталія Назарович, Олександр Соловей, де я навчалася. Це викладачі Тернопільського Державного Університету, перший декан історичного факультету Микола Алексієвець, Тетяна Гонтар. Тут я здобула вищу освіту, тут сформувався мій світогляд, як вчителя історії.
Доля привела Світлану Анатоліївну у Теофіполь, адже вийшла заміж за Олександра Станчука. У 1998 році почала працювати у тодішній Теофіпольській гімназії. І тут, у Теофіполі, її пощастило з наставниками. Це ветеран педагогічної праці, колишній завідуючий районним відділом освіти Станіслав Петрович Лаган, начальник відділу освіти Ніна Марківна Ткачук, колеги, вчителі історії Роман Григорович Непотас, Олена Іванівна Станчук з Теофіполя, Надія Петрівна Мороз з Волиця-Польової, Василь Якович Юрчук з Базалії.
– Намагаюся добре робити свою роботу, – продовжує, – радію спілкуванню з колегами, учнями, молоддю. Робота учителя в сучасних умовах, безперечно, змінилася. Ковід, ця жахлива війна перевели навчання на певний час в онлайн-формат. З’явилися не лише нові вимоги до викладання в умовах Нової Української Школи, а й нові засоби та технології. Головне досягнення, як на мене, це академічна свобода вчителя, можливість створювати та вибирати навчальну програму, створювати ці програми, конструювати власний план професійного розвитку, обирати місце проходження курсів підвищення кваліфікації. Вже третій рік працюю тренером-викладачем від Хмельницького обласного центру післядипломної педагогічної освіти для вчителів, які викладають історію в НУШ, 5, 6, 7 класи. Це приносить мені професійне задоволення. Залучаю моїх учнів до участі в конкурсах-оглядах учнівських робіт в Малій Академії Наук, до дослідницької роботи. Я пишаюся сучасною молоддю, своїми учнями, які, впевнена, будуть жити краще, ніж ми, бо вони будуть творити Україну такою, якою вони хочуть її бачити. Бо вони будуть знати історію України такою, як вона є, а не такою, як нам підносили. Саме в цьому полягає наща місія, вчителів історії. Хочу згадати ще про одного нашого колегу, Вадима Віталійовича Яблонського з Поляхівського ліцею, вважаю, що він – гордість та надія нашої громади. Адже займається краєзнавством, релігієзнавством, належить до Національної спілки краєзнавців України. Це просто неймовірно.
Ось така вона, Світлана Анатоліївна, вчитель, який працює за покликанням, кожного дня виставляє собі оцінку: чи досягла своєї мети, чи навчила чогось дітей, чи залишила щось у їхніх серцях. Бо вона просто намагається добре робити свою роботу.
Галина Тебенько
