Вірш присвячується піхотинцям та Гнатіву Івану Івановичу з Гаврилівки, який загинув 26 травня 2024 року на Харківщині.

Ти був просто хлопак

Ти був той ще хлопак, що війну знав на смак,

Що відчув рідну землю на дотик.

Там, в окопах, умита кров’ю земля

Поєдналася  з порохом, з потом.

 

Смерть й життя починались з нуля,

Та тримала грудьми захист наша піхота.

І завжди наготові АК і БК,

Сигарета і кава. Й до пекла ворота.

 

Ти ціну знав життя. І любив, як ніхто.

Жив, як кажуть, на повну котушку.

Побратима плече відчував на всі сто,

Алкоголем завжди лікував свою душу.

 

За загиблих братів котилась сльоза…

Та на завтра ішов ти у пекло,

Сніг, мороз, спека, дощ та гроза –

Не завада тобі. Йшов до цілі уперто.

 

І коли ворог пер, на позицію ліз,

Ти відважно, смертельно боровся,

Не один із тих зайд відчував куль поріз

І на ніж твій смертельнім бою напоровся.

 

Ворогів тих до Бога відправляв ти перстом:

Вбивці тіло хрестив ти священним хрестом.

І про себе читав ще молитву,

І про хлопців, що виграли битву.

 

Ти був просто хлопак. І казав: «Я босяк».

А Іванком тебе мама звала.

«Педагог» - позивний; був хлопак пробивний.

Ось такого війна тебе взнала.

 

І квітучий наш край задимівся. В огні.

В серці біль і тривога стискала.

Ти обняв і сказав: «Ну, пора вже мені»,

Лиш усмішка зрадлива казала,

 

Що відчув чорну смерть,

Яка поряд з косою на тебе чекала.

Нічка темна була, нас вона обняла,

А земля і горіла,стогнала…

 

Ніби знала усе. Ніби знала вона,

І Солдата-Героя до себе забрала.

Бо гриміла у полі війна,

Роса в полі сльозою упала.

 

Колись скінчиться все, і настане вже мир,

Все зітреться, загояться рани…

І у пам’яті знов, заятрить душу кров,

Защемлять, заболять в серці шрами…

 

Україна згадає Героїв своїх,

Й заквітують, як пам’ять, каштани…

Ти був просто хлопак – та Героєм ти став,

України болючії рани.

І салют загримить, Україна віддасть тобі шану!

Побратими