Продовження. Початок у газеті № 29 від 18 липня 2024 року

Розділ 2. Єврейська община в Теофіполі

2.1. Заселення євреями нашого краю

Достеменно не відомо про час переселення євреїв до нашого краю, але згідно з відомими писемними джерелами уже із 17 ст. ці спільноти жили на території Теофіполя (на той час Чолганського Каменя). В першій половині 18 ст. нова власниця нашого містечка Теофілія Яблоновська запросила єврейську кагалу до свого містечка. У 1758 році тут проживало уже 516 євреїв, у 1765 році – 367 чоловік євреїв і ще 149 євреїв на околицях. Того ж року у Волочиську проживало 384 чоловік євреїв, у Шепетівці – 317, Ямполі – 293, Славуті – 212, Красилові – 172, Базалії – 113. Ото ж, в Теофіполі проживало найбільше єврейського населення ніж в інших Волинських містечках. У 1795 році в Теофіполі було 152 єврейські хати, в яких проживало 423 чоловік, з них 199 чоловіків і 224 жінки.

Велике зростання кількості єврейського населення у Теофіполі відбулося у 19 ст. Так, в 1841 році тут проживало 1694 євреїв, в 1847 – 1712 чолові, в 1850 – 1706 чоловік, в 1895 році – 3350 чоловік, що складало 67% до всього населення містечка. А згідно з переписом 1897 року в Теофіполі проживало 4484 євреїв. Зростала кількість єврейського населення в Теофіполі й на початку 20 ст. Після складних обставин 20 ст. представники цього етносу майже зникають з теренів нашого краю.

2.2. Життя єврейського населення в Теофіполі до початку ХХ століття

Єврейське населення в Теофіполі проживало загалом у центрі містечка і в більшості займалося ремісництвом. Євреї були талановитими кравцями, шевцями, булочниками, пекарями, ковбасниками, ковалями та ін.

Ремісничу діяльність євреїв підтримували польські землевласники. 24 липня 1713 року князь Олександр Яблоновський надав право ковалям,казанкарям, бондарям, теслярам, ситникам та іншим ремісникам містечок і сіл Теофіпольського і Ляховецького єврейських ключів входити до ковальського цеху. Ремісники, обʼєднані у цех, мали право вільно продавати свій товар на ярмарках і базарах. У 1719 році польський король Август ІІ видав грамоту (привілей) князю Олександру Яблоновському на право на проведення у Теофіполі чотирьох річних ярмарків і одного на тиждень базару.

29 квітня 1783 року князь Юзеф Сапєга (син Олександра Яблоновського), крайчий Великого князівства Литовського, дав дозвіл на діяльність єврейського кравецького цеху у містечку. З розпорядження князя Юзефа Сапєги за 1783 року: “Я, Юзеф… вельможний князь Сапєга, крайчий Великого князівства Литовського доводжу до відома всім, кому це належить знати, а особливо панам моєї скарбниці, офійіялістам і цілому кагалові міста Теофіполя, що маючи намір підтримувати в цьому місті між євреями і їх зверхністю повний порядок нинішнім розпорядженням, яким моєю волею дозволяю діяльність в цьому місті кравецького цеху і йому ж надані княгинею Францішкою-Вікторією Яблоновською, новгородською воєводинею 22 березня 1783 року в Ляхівцях відповідні інструкції дозволяю, як рівно ж і умови, надані в тих же інструкціях кравецькому цехові підтримувати допускаю; однак без жодного утиску ремісників, занять євреїв і від кожного з них дозволяю збирати складки, що практикуються здавна згідно звичаїв, а Теофіпольський кагал не сміє перешкоджати цехмайстрам у їх справах, так і цех в нічому не буде шкодити правам, наданим мною рабінові міста Теофіполя.

Непослушні, які супротивлятимуться вищесказаним розпорядженням, підлягають покаранням грішми в сумі 50 битих талярів, які повинні бути внесеними до моєї скарбниці. Про що зверхності міста наказую і цей мій дозвіл підписую власною рукою….”

Обʼєднання ремісників у цехи сприяло подальшому розвитку ремісництва, торгівлі та економіки містечка. У 1787 році власник містечка князь Август-Доброгост Яблоновський дав дозвіл на вільну (без плати) торгівлю в Теофіполі сукном, шовком, хутром, залізом, ливарними виробами, бакалією, рибою, сіллю та іншими товарами.

Дочка Юзефа Сапєги, Теофілія Сапєга 5 вересня 1797 року дала дозвіл єврейському цехові ремісників з правом на ремесла. На той час у Теофіполі налічувалося 47 єврейських ремісничих родин: 13 – кравецьких, 10 – шевських, 16 – хліборобських та ряд інших. За ревізьким списком 1795 року в Теофіполі налічувалося 89 єврейських родин, які займалися торгівлею, з них гуртовою торгівлею одна родина, роздрібною торгівлею 26 родин, корчмами й гарячими напоями – 59 родин, винників – 3 родини.

З розвитком ремісництва і торгівлі значно зросли податки. До прикладу в 1821 році єврейська община сплатила 17060 злотих подушного податку. окрім цього збиралися інші побори: кагальні, ремісничі, на старшину– всього до 30 тисяч злотих в рік. Теофіполь стає значним торговим центром. Він знаходився на торгівельному шляху, який проходив з Російської імперії у Західну Європу. З містечка вивозили хліб, худобу, сало, мʼясо, горілку, вовну, а ввозили металовироби, сільськогосподарський інвентар, посуд, тканини та інші товари. Польські власники, єврейське та українське населення Теофіполя перетворили містечко в одне з найкращих на Волині. “Теофіполь, – писав польський історик Т.Й. Стецький в журналі “Тригоднік ілюстрований”, що вийшов друком у 1878 році, – належав до красивіших містечок волинських”.

На початку 20 ст. в Теофіполі було 100 крамниць, три трактири, п’ять лісоторгових складів, три склади землеробських знарядь, чотири аптекарські магазини. В цей час тут проводилися 26 ярмарків на рік і два рази на тиждень базари.Торгівля в Теофіполі була в основному в руках євреїв. Житель Теофіполя Калінович Філарет залишив свої спогади “Записки современника”. В них він описує події грабежу нашого містечка більшовицькими військами в 1919 році. Виявляється, що “Теофіполь був одним із великих комерційних містечок, тут були оптовики, які обслуговували й сусідні містечка: Базалію, Білозерку, Ланівці та ін. Окрім великих магазинів було багато дрібних лавок, дві казенні винні лавки, два винні погреби-підвали, пʼять трактирів та декілька таємних питних закладів, які торгували без патентів. Крім урядових установ було товариство взаємного кредиту, агенція з розповсюдження швейних машин “Зінгер”, агенція страхового товариства “Саламандра”, агенція з відправки осіб, які бажали виїхати до Америки, кінотеатр, чотири постоялі двори-готелі, винокурний завод, вальцевий млин. три панських садиби, цукеркова фабрика, кахельний завод, два цегельних заводи”. Після більшовицького погрому 1919 року та подальших років багато закладів закрилися, а їхні власники виїхали за кордон.

Власники Теофіполя, князі Яблоновські із 18 ст. дбали про розвиток медицини та освіти у краї. Перша відома із писемних джерел лікарня була збудована при тринітарському монастирю в 1741 році, а згодом і лазарет у Теофіпольському фільварку. найбільш відомим лікарем у 19 ст. був Йосип Гартман. Він завершив Віленський університет і працював у 20-60 рр. 19 ст. лікарем у Теофіпольській повітовій школі та лікарні тринітаріїв, а згодом у маєтку Анни Сапєги. Лікар користувався великим авторитетом, йому було надано безкоштовно житловий будинок, город, приміщення для аптеки, притулок для приїжджих хворих, підводу з їздовим. Річна плата становила 3000 польських злотих. Й.Гартман боровся можливими засобами з епідемією холери, робив щеплення від віспи. З 97 хворих на тиф жителів села Гальчинці він вилікував 95 (1836 р.). Відомо, що під час епідемії холери у 1848 році у Теофіполі та селах маєтку померло близько 200 чоловік, з них 102 євреї, які не належали до маєтку. У 1905 році у Теофіполі було відкрито єврейську лікарню.У 1915 році в кількох лікарнях та амбулаторії працювали євреї: Бренер Іцько, Шварцман Мордко, зубними лікарями Грінберг Авраам і Штейнберг Зелем.

Єврейські діти здобували освіту в навчальних закладах Теофіполя: повітовій народній школі з 1783 року, місцевих парафіяльних школах, з 1853 року двокласному фундушевому училищі з пʼятирічним терміном навчання (навчатися в цих закладах могли лише одиниці). В другій половині 19 ст. в Теофіполі діяло єврейське приватне училище. В 1912 році в єврейському приватному училищі навчалося 40 хлопчиків.

Революції в Російській імперії, Перша та Друга світові війни принесли кардинальні зміни в життя єврейської спільноти в нашому краї та й у всьому світі

Трагедія єврейського населення у ХХ столітті – болісний урок для людства, який не маємо права забути. Маємо памʼятати часи, коли в нашому краї спільноти українців, євреїв, поляків мирно уживалися і мали спільні здобутки, загальну користь та краще життя.

Володимир Міщишин, випускник Теофіпольського ліцею №1

ЄВРЕЙСЬКІ ХЕДЕРИ НА ТЕРЕНАХ ТЕОФІПОЛЬЩИНИ

Одним із яскравих виразників єврейської традиційної культури ХІХ – початку XX ст. є хедери (івр. חֶדֶר‎ – кімната) – єврейські початкові релігійні школи, в яких вивчали Тору (івр. תורה – писемний Закон), Талмуд й рабіністичну літературу, а також ознайомлювалися з обрядами, побутом, єврейським світоглядом.

В умовах шовіністичної русифікаторської політики царизму саме хедери та традиційний уклад життя дали змогу євреям Російської імперії зберегти свою мову, віру, традиції та культуру. На теренах сучасної Теофіпольщини в ХІХ ст. існували приватні та громадські хедери. Проте, варто зауважити, що хедери наших містечок мало нагадували сучасні школи й класи, швидше – погано облаштовану кімнатку приватного будинку санітарний стан якої бажав кращого. Вартість навчання була досить дорогою. Станом на квітень 1846 р. у громадських хедерах Базалії та Теофіполя вона коливалася від 3-10 до 9-18 крб.

Меламеди (івр. מלמד‎ – вчителі) із сім’ями жили досить бідно, отримуючи мізерну вчительську оплату. Про що свідчить вислів: “Стати меламедом і померти ніколи не пізно”. Наприклад, у Базалії та Теофіполі частина меламедів отримували середньорічну оплату від 36 до 120 крб., а частина – від 108 до 216 крб. Для порівняння, максимальна середньорічна заробітня плата меламедів у Рівному становила 446 крб., у Волочиську та Красилові – 218 крб.

Кількість громадських хедерів у містечках Теофіпольщини була відносно невеликою як і учнів у них. У Базалії налічувалось 7 хедерів, а в Теофіполі – 15, в яких навчалося 54 і 197 дітей відповідно. Хоча, точну кількість хедерів встановити практично не можливо. Серед меламедів Базалії, які працювали в 1846 р. в архівному документі згадується Зойлик Лейбович Зозуля, Лейба Азикович Зозуля, Гілель Мохамович Рабин, Лейзор Нахманович Штейн, Йось Янкелевич Блахман, Хаїм Бенгомон Мошкович Рідігер, Герш Шайович Табачник, у Теофіполі – Нута Срульович Лернер, Іцко Янкелевич Спектор, Бороль Герш Йосійович Лейхмахер, Левшис Товійови Шистер, Мордко Несоніх Лейбович Каган, Мойше Мордко Янкелевич Розенгуртен, Борух Вольович Кригман, Мордко Вольф Шахнович Гробман, Міхель Шимонович Ельман, Герш Лейбович Лернер, Берко Дувидович Мейхес, Хаїм Янкель Йосійович Ашбис, Даїм Шамшон Аврум Хаймович Коц, Шимон-Тевія Муратович Крантман, Копш Пейсахович Гехтель.

В усіх громадських хедерах Теофіпольщини навчали дітей самі утримувачі хедерів без додатково найнятих учителів. Також цікаво, що на той час, як в Теофіполі повітова школа перейшла на російську мову викладання, у єврейських хедерах, не дивлячись на розпорядження царської влади, російська мова не викладалася.

Заможні євреї наймали вчителів для навчання вдома, або віддавали дітей до приватних хедерів, в яких працювали висококваліфіковані вчителі. Діти, які гарно навчались, отримували можливість вступати до єврейського училища в Теофіполі, а далі до вищих навчальних закладів.

Вадим Яблонський, учасник Міжнародної міждисциплінарної сертифікатної програми з юдаїки