вологість:
тиск:
вітер:
Грані буття
- Категорія: № 4 від 23.01.2020 року
Летять роки, як лебеді у
вирій
14 січня свій вісімдесятий рік народження відзначила жителька села Мар’янівки Ярина Петрівна Гончарук. Привітати ювілярку – маму, бабусю, прабабусю і просто хорошу людину прийшли односельці.
Звертаючись до Ярини Петрівни, гості побажали їй міцного здоров’я, поваги від оточуючих, любові від рідних і близьких людей – дітей, онуків та правнуків, які на даний час опікуються своєю рідненькою матусею та бабусею і своєю любов’ю й повагою зігрівають її поважний вік.
Пишемо книгу
- Категорія: № 4 від 23.01.2020 року
А В НЕНЬКИ,
ЯК СНІГ СИВИНА…
Вже вишні цвітуть край хатинки в садочку,
Надія Зінчук все святкове вдягла –
Чекає з армійської служби синочка,
Стежину втоптала до арки села.
Синок навесні мав звільнитись додому
Та радість затьмарила клята війна.
Служив він народові зовсім чужому,
А в косах у неньки, як сніг сивина.
Ці віршовані рядочки лягли в мене на папір одразу, коли почув розповідь про те, як багатодітна мати Надія Яківна Зінчук з Вороновець чекала, виглядала у квітні 1988 року свого сина Івана з армії. О, скільки ночей не доспала, скільки сліз пролила!
Чатувала багато разів на автобусній зупинці. Бачили її люди частенько на околиці села. Бо ж усі сільські хлопці повернулися вже зі служби в рідні домівки, зустріли тут квітучу весну, а його – її Іванка – все не було й не було.
Якось буряківнича ланка, в якій працювала Надія Яківна, поралась на полі. Вже серпень саме минав. І так зване «бабське радіо» принесло сюди із села звістку: «Кирюшів Іван повернувся додому з армії!». І то вже треба було бачити, як вона – мати – бігла, спотикалась впродовж всього лану. Пробіжить декілька метрів і впаде. Підніметься – і знову біжить.
Доживіть до сторіччя
- Категорія: № 4 від 23.01.2020 року
Те, що найбільшою цінністю людини вважається здоров’я, є незаперечною істиною. То ж кожний має дбати про своє здоров’я, вести здоровий спосіб життя, правильно харчуватися, мотивувати позитивний психологічний настрій. Та оскільки ніхто не застрахований від хвороб, треба проводити профілактичні заходи, тобто, користуватися послугами центрів фізичної реабілітації, які діють у великих містах, а також в курортно-санаторних закладах.
Аби люди ставали
здоровішими
Такий Центр з надання послуг фізичного комфорту найближчим часом запрацює у Теофіполі у ТОВ «Подільське», за адресою вулиця Небесної Сотні, 75. Наразі проводиться робота з отримання відповідних дозвільних документів та сертифікатів. Оскільки, крім надання послуг з різних видів лікувального масажу планується використовувати медичних п’явок та рибок гара-руффа, нещодавно наш земляк, фахівець фізичної реабілітації Олександр Рей (на фото) передавав досвід майбутнім працівникам Центру. Олександр Володимирович, в минулому професійний військовий, у 2006 році закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій університету «Україна», отримав диплом фахівця з фізичної реабілітації. Майже 20 років професійно займається фізичною реабілітацію, останні 8 років живе в Криму, працює в Ялті, в санаторії «Ай-Петрі». Постійно вдосконалює свій рівень, вивчив методики проведення різноманітних видів лікувального масажу, голковколювання, останнім часом пройшов навчання в Центрі китайської медицини Хан ЛінТан.
Ювілей
- Категорія: № 3 від 16.01.2020 року
А минуло вже десять років
14 січня 2010 року у Волиці відбулося відкриття нового сучасного приміщення Волицької ЗОШ І-ІІ ступенів. З того дня 92 волицьких школярів стали навчатися у новій чудовій школі – з світлими класними кімнатами, зручними меблями, спортивною та актовою залами, лінгафонним та комп’ютерним класами, їдальнею та майстернею. Стала школа справжньою окрасою-перлиною села. Розпочав будівництво школи ще у 1991 році тодішній голова місцевого колгоспу Петро Андрійович Кравчук, великий патріот Волиці та Волиці-Польової, адже до того вже збудував дитячий садок у Волиці, середню школу у Волиці-Польовій. А продовжив справу свого батька, посприяв завершенню будівництва, яке розтягнулося на довгих 18 років, його син Василь Петрович Кравчук. Адже задля цього пішов у політику, був головою Теофіпольської райдержадміністрації, головою Теофіпольської районної ради, народним депутатом України VI –VII скликань.
З того часу минуло вже десять років. То ж з нагоди такої гарної події у Волицькій ЗОШ І-ІІ ступенів відбулися зворушливі урочистості.
На часі
- Категорія: № 3 від 16.01.2020 року
Головне – не бути
байдужими
Як ми вже повідомляли, з 8 серпня 2019 року т.в.о. начальника Теофіпольського відділення поліції був призначений підполковник Сергій Дулєпов, оскільки попередній начальник Сергій Стучинський був призначений т.в.о. начальника Красилівського відділу поліції.
Розкажіть спочатку про себе: звідки, де до цього працювали?
- Мені 37 років, родом я зі Старої Синяви, виріс у родині міліціонера, мій батько, більше 30 років працював в органах внутрішніх справ, він ветеран ОВС. То ж і я пішов його стежкою, у 2005 році закінчив юридичний факультет Національної Академії Міністерства Внутрішніх Справ за спеціальністю слідство.
Працював у Старій Синяві слідчим, старшим слідчим, заступником начальника-начальником слідчого відділення, а з 11 травня 2018 року – начальником Старосинявського відділення поліції. 06.08. 2019 керівництво Головного Управління Національної поліції України в Хмельницькій області так вирішило, що я маю очолити колектив Теофіпольського відділення поліції.
Пишемо книгу
- Категорія: № 3 від 16.01.2020 року
ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ
Олег Трачук із Святця уже не розповість мені особисто про те, як проходила його дійсна строкова служба в маловідомому колись для нього дуже далекому Афганістані. А не мовить мені жодного слова з тієї причини, що 26 травня 2010 року, коли виповнилося чоловікові лишень 42 роки і 16 днів, він відійшов у потойбічні світи.
Тому про Олега Трачука розповідає його рідна сестра Лідія Миколаївна. Оповідає все те, що знає про брата, про що він розповідав їй особисто та доповнювали його бойові друзі… Прикладаючи раз-у-раз хустинку до очей з непрошеною сльозою, сестра з ніжністю викладає мені під авторучку цікаві й зворушливі рядочки на папері…
Доживіть до сторіччя
- Категорія: № 3 від 16.01.2020 року
Дорога до матері
9 січня Ганна Григорівна Хавка з Червоної Дубини відзначила своє 95-річчя. Писали ми про неї п’ять років тому, з нагоди дев’яносторічного ювілею. Та за цей час майже не змінилася, така ж говірлива, все пам’ятає, про всіх у Червоній Дубині та Турівці достеменно знає. То ж її чудова пам’ять та світлий розум у такі високі літа просто вражають. А ще – її життєрадісність, дотепність, відкритість, щира любов до життя та людей.
Аби привітати довгожительку, завітали цього дня до неї голова районної ради Андрій Петринюк, начальник інформаційно-аналітичного відділу виконавчого апарату районної ради Ганна Кондратюк, Турівський сільський голова Антоніна Гуменюк, секретар сільської ради Тетяна Чорненька, соціальний працівник Валентина Ляшук. Вітали, зичили доброго здоров’я, промовляли душевні, теплі слова. Ще ж Антоніна Гуменюк передала вітання та подарунок від керівника відділку № 8 ТОВ «Україна-2001» Віктора Стецюка.
Почувала себе ювілярка, ця маленька жінка, невтомна трудівниця, берегиня дружної родини Хавків радісною та щасливою.
Запрошуємо
- Категорія: № 2 від 9.01.2020 року
У Бжоли
справді смачно
З 1 серпня 2018 року Алла Бжола з Новоставець зареєструвалася фізичною особою-підприємцем. Так повернулася її доля. Хоч здобула економічну освіту в Хмельницькому інституті економіки та менеджменту, більше двох десятків років працювала в новоставецькому господарстві. Спочатку вагарем, коли була ще школяркою, потім обліковцем на тракторному парку на фермі в Кривовільці, диспетчером в центральному офісі, а вже у філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» – бухгалтером по розрахунках з банками.
- І от в один момент, - розказує Алла Василівна, - майже два роки тому, оскільки у філії розпочалася реорганізація та скорочення, директор Володимир Прокопчук та фінансовий директор Олена Цісар запропонували мені стати підприємцем, взяти в оренду їдальню господарства та надавати послуги з харчування. Я три місяці плакала, переживала, як воно буде, чи справлюсь, чи зможу. Хоч, чесно зізнаюсь, десь в глибині душі я хотіла чимось подібним займатися, навіть просила чоловіка, щоб купив для мене маленьку кав’ярню. Та на це у нас не вистачало грошей.
Сторінка 146 із 212