Він був для всіх батьком
Про Петра Андрійовича Кравчука, який відійшов у засвіти 26 червня 2019 року, можна розказувати довго-предовго. Адже прожив яскраве, насичене життя, хоч ніколи селянському сину з Волиці нічого з неба не падало, всього домагався сам, був цілеспрямовним, наполегливим, працелюбним, а ще - принциповим, ніколи не терпів несправедливості. Головним смислом свого життя вважав робити людям добро. І ніколи не переставав це робити.
Багато добрих слів, щирих спогадів про Петра Андрійовича, мудрого керівника, невтомного працелюба, істинного хлібороба, почесного голови місцевого агропідприємства, великого патріота подільського краю прозвучало у Волиці у п’ятницю, 27 листопада. Цього дня на його честь на по-сучасному відремонтованому адмінприміщенні СТОВ «Волиця» було урочисто відкрито меморіальну дошку. На високій ноті провели зібрання педагоги Волицької ЗОШ І-ІІ ступенів – директор Галина Гуральник та вчитель фізкультури Юрій Томчук. Отець Іван разом з півчими Волицької церкви провели обряд освячення дошки.
Розпочалася трудова біографія Петра Андрійовича Кравчука після Поляхівської семирічки, у 1952 році. Був їздовим, дуже любив коней, виконував всі роботи, які загадував бригадир. Обрали його секретарем комсомольської організації, було на обліку 120 хлопців та дівчат, навів дисипліну, на збори сходилися майже всі. Молодіжним ватажком був 10 років, в армії, знову в колгоспі, в Харківському сільськогосподарському технікумі, де навчався. Технікум закінчив з відзнакою, пропонували йому навіть там залишитися. Та кликало хлопця додому рідне село. Почав працювати у колгоспі помічником бухгалтера, далі головним бухгалтером, заступником голови колгоспу, серетарем партійної організації, а впродовж 30 років –керівником господарства. За цей час зробив дуже багато для Волиці та Волице-Польової: жахливі сільські дороги були висипані, а згодом і заасфальтовані, у Волице-Польовій збудували дитячий садок, будинок культури, середню школу, водолікарню. У Волиці збудували будинок культури, контору колгоспу, нові колгоспні приміщення, розпочали будувати нову дев’ятирічну школу. Вдалося в числі перших у районі здійснити газифікацію. Все треба було вирішувати, як казали тоді, вибивати, такий був час. Та завжди Петро Андрійович був привітним до простих людей, доброзичливим, по-батьківському переймався їх турботами, ніколи не скупився на добре слово, допомагав, чим міг.
Важко було говорити про батька синові, Василю Петровичу Кравчуку, народному депутатові України VI- VII скликань, директору СТОВ «Волиця», біль від такої незмірної втрати не стихає в його серці. Адже батько був для нього взірцем, найкращим наставником, старшим другом, порадником у житті. То ж його заповіт виконує: господарство збереглося, земля обробляється, люди мають роботу, а Волиця – розквітає.
Миколу Степановича Ковальчука, заслуженого працівника сільського господарства України, колишнього начальника управління агропромислового розвитку, голову райдержадміністрації, з Петром Андрійовичем пов’язують десятиріччя плідної співпраці та дружби. То ж було йому що сказати. Пригадав, як на землях господарства проводилися досліди з підвищення врожайності цукрових буряків, як разом організовували районні, обласні та республіканські семінари, наради, Дні поля. Це була велика організаторська робота, велика відповідальність, на Петра Андрійовича в усьому можна було покластися.
Участь в урочистостях взяв та виступив голова районної організації ветеранів України Володимир Васильович Кобера. Адже після виходу на заслужений відпочинок Петро Андрійович 17 років очолював первинну сільську ветеранську організацію і впродовж цього часу вона була кращою у районі. Що не кажи, а лозунг тих часів «Кадри вирішують все», ніхто не може заперечити. А ще почесний гість вручив почесну грамоту обласної організації ветеранів України, подяку районної організації ветеранів України Василю Петровичу Кравчуку – за підтримку ветеранського руху. Також вручив нагрудний знак «Почесний ветеран України» Володимиру Антоновичу Поліщуку, багаторічному заступнику голови сільської ветеранської організації, соратнику Петра Андрійовича Кравчука.
Депутат обласної ради Віктор Вікторович Лебединський у своєму виступі пригадав, як працював разом з Петром Андрійовичем у депутатському корпусі районної ради, високо оцінив його роботу. Адже завжди переймався долею села, людей праці, ветеранів. Ще ж його батьків Віктора Омеляновича та Світлану Кузьмівну поєднувала щира давня дружба з родиною Кравчуків, Петром Андрійовичем та Лідією Сергіївною.
Цілу промову виголосив Володимир Антонович Поліщук. Говорив, наводив приклади, як Петро Андрійович піклувався про трудівників господарства, про пенсіонерів. Як усіляко сприяв будівництву нових будинків, виписував будівельні матеріали, надавав транспорт, бо ж будуватися у ті часи людям було нелегко. Він був для всіх батьком.
Зворушливим був виступ дружини Лідії Сергіївни. Адже прожили душа в душу, рука в руку 59 років подружнього життя. Завжди Петро Андрійович був поміркованим, врівноваженим, був прекрасним сім’янином, був надією та опорою своїм дітям, внукам та правнукам, яких дуже любив.
А вже після урочистостей ветеран господарства Раїса Олександрівна Манчевська розповіла, як Петро Андрійович допоміг побудувати хати вдовам бійців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. З каси взаємодопомоги колгоспу позичав гроші, виписував ліс, цеглу, пісок, цемент, плитку, шифер. То ж з його допомогою побудувалися Настя Кондратюк, Ніна Урван, Ганна Кондратюк, Лідія Матвійчук, Олена Манчевська, Віра Ткачук, Людмила Григорчук, Віра Кондратюк.
Так, він дійсно для всіх був батьком, подвижником розбудови українського села. Життя прожив гідно, полишив по собі незабутній, добрий слід. То ж бережімо пам’ять про цю достойну, з великим серцем людину. Це наш святий обов’язок.
Галина Тебенько
