Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №27 від 4.07.2024 року

Всю ніч сурмить повітряна тривога,

Вкотре застерігає про біду

Я порятунку прошу тільки в Бога,

Бо у підвал з дружиною не йду.

 

Обоє у квартирі ми прикуті,

Сирена тут і вдень, і в ніч вінча...

Згинь, пропади, звіряко підла, Путін!

У пеклі вже стоїть тобі свіча.

Категорія: №27 від 4.07.2024 року

Сталася ця пригода вже давненько, та досі не можу оговтатися, бо вперше мене ледве не збила машина та вперше мені так нахамили. Є в нашому Теофіполі жваве перехрестя, біля нього є пішохідний перехід, коло автобусної зупинки по вулиці Заводській. Часто доводиться його переходити.

З якою увагою перепускають автомобілісти перехожих! Хочеться побажати їм зеленого світла, хай ангел-охоронець завжди буде з ними!

Та одного разу треба мені було у справах перейти до комунгоспу. Підійшла до цього пішохідного переходу, подивилася праворуч-ліворуч, дорога була вільна, лише коло бару «2000» стояло авто. Стала я переходити дорогу, залишилося до узбіччя кілька кроків, як це авто зірвалося з місця, біля самого краю дороги, зі свистом промчалося переді мною. Як мене не зачепило, це просто чудо. Побачила, що за кермом сидить пані. Авто зупинилося біля перехрестя. Біля дороги стоїть невелика загорожа, я вчепилася за неї, від того переляку вже не знала куди і чого я йду. Тут чую, хтось схопив мене за праву руку, забрав ціпок та викинув в сторону. Дивлюсь, стоїть переді мною п’яний чоловік, очі налиті кров’ю, з рота бризкає слина, як у скаженого собаки. Стоїть та криє мене такими словами, яких зроду не чула, що я не дала йому вільно проїхати. Якраз коло нас проходила незнайома мені жінка, зробила йому застереження. Цей чоловік показав їй, де пришивається рукав, дав дві дулі з обох рук.

Категорія: №27 від 4.07.2024 року

Продовжуємо збір матеріалів для написання історії середньої школи в Теофіполі. Четвертого липня виповнюється 85 літ нашому улюбленому завучу Теофіпольської середньої школи N1 Івану Пилиповичу Захарчуку.

Сьогодні розкриваємо феномен людини, яка уособлює людяність, мудрість, добро і любов. Дивує, що нині , на початку ІІІ тисячоліття люди наввипередки спішать показати свою потрібність, особливість та успішність; але забувають про головні цінності – любов, добро, справедливість, честь, які проявляються словом і ділом.

За 90 років історії Теофіпольської середньої школи N1 лише Іван Пилипович залишив по собі спомин не лише як високопрофесійний керівник , але і як людина з великим добрим серцем. За 14 років перебування на посаді завуча школи, він з любов’ю і повагою турбувався про вчителів та учнів, допомагав долати труднощі навчального процесу, завжди підставляв своє батьківське плече.

Іван Пилипович працював у школах на Рівненщині та у Волочиському і Білогірському районах Хмельницької області, у Теофіпольській заочній школі, а також був методистом та інспектором Теофіпольського районного відділу освіти. Завдяки своїй наполегливості та працелюбству звичайний юнак із багатодітної родини колгоспників села Святець закінчив Кременецький педінститут, став вчителем математики, 33 роки перебував на керівних посадах і має більше 40 років педагогічного стажу. Виходить, усе можна досягти, коли є бажання, совість та велика працелюбність.

Категорія: №27 від 4.07.2024 року

Про Ларису Олександрівну Рижак зі Строків, про те, як з її родини троє чоловіків пішли боронити країну – син Віталій, брат Андрій та зять Андрій – ми писали у нашій газеті від 23 травня цього року. Але, як з’ясувалося, ще першого року війни вона написала неймовірно зворушливе есе про свої відчуття. Тож друкуємо його.

Двадцять четверте лютого 2022 року – це день, який розділив життя кожного українця на «до» та «після». «До» залишилися плани поїхати відпочивати до моря разом з дітьми та онуком, змінити зачіску, зробити ремонт у хаті, переїхати жити до Хмельницького поближче до доньки та онучка.

А після...після все звичне і буденне, все довоєнне, відійшло на другий план. Ба, більше – воно стало таким далеким і майже недосяжним, що іноді з тугою згадуються не те, що мрії, а навіть безтурботні посиденьки зі свекрухою. Тепер важливо, щоб був зв’язок, у всіх сенсах, з рідними та друзями, особливо з тими, що живуть ближче до лініії фронту. Важливим стало таке, на перший погляд, просте та водночас таке значуще запитання: « Як ви?!» Важлива мить, коли після чергового обстрілу нашої України, багатостраждальної, але непохитної та незламної у своєму спротиві агресору, у телефоні лунає стомлений та стурбований голос близької людини. Важлива сама можливість дзвонити, що є кому дзвонити, що є ті, що турбуються і дзвонять або пишуть мені. Важливо прийняти у себе вдома родичів та знайомих з дітками з Харкова, важливо, що саме мій дім тимчасово став і їхнім, майже з першого дня війни та допоки буде потреба. Тому що їхній біль, рани мужнього та такого українського міста на Сході з першого дня російської навали сприймаються як власні та викликають внутрішню потребу діяти, щось робити.

Категорія: №26 від 27.06.2024 року

Минув рік, як ми у нашому Шибенському ліцеї на безоплатній основі запровадили «Соціальне шкільне підприємництво». Ми роздумували: чим таким незвичайним зайнятися, щоб здивувати, викликати захоплення? Бо коли всі будуть пекти пиріжки чи піццу, це буде дуже добре, бо всім треба вміти готувати. Але чи буде це захопливим заняттям для наших дітей, чи буде це розвивати в них прагнення до пізнання нового, опанування нових знань, засвоєння естетичних навичок?

Тож разом ми вирішили виростити лавандове поле, такий собі крихітний острівець всесвітньовідомого, славетного Провансу, провінції у Франції, яка славиться своїми мальовничими краєвидами, просторими, неймовірно прекрасними лавандовими полями, а також продукцією з цих запашних квітів. Ми прочитали багато літератури, дізнавалися, як вирощуються, як треба доглядати ці невибагливі, чудові квіти і що з них можна власноруч виготовити. Тобто, ми відкривали для себе, новий, неповторний світ. За кошти вчителів ми закупили більше 700 саджанців, технічні працівники посадили та доглядали їх, прополювали від бур’янів, а наші діти сапали та підстригали кущі. Зазвичай, лавандовий кущ виростає за три роки, а наше лавандове поле забуяло вже через рік, на початку цього літа.

Категорія: №26 від 27.06.2024 року

Отож, уже вшосте в Лисогірському лісовому масиві розпочав діяти наметовий табір козацького вишколу. Перша зміна вже завершила свою роботу, з 16 по 25 червня хлопчики та дівчатка з Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Сумської та Київської областей відпочивали, набиралися козацького гарту та духу. Бо, як каже організатор табору наказний отаман Тернопільського крайового коша Українського козацтва генерал-хорунжий Володимир Мосейко, йде війна, і треба виховувати майбутніх захисників Вітчизни, справжніх незламних патріотів.

Бо якщо в нашій країні зросте таке молоде покоління, більше ніхто не посміє нам погрожувати та нападати.

Перша зміна пройшла чудово, програма козацького гарту була виконана, адже працівники табору намагалися зробити час перебування в таборі надзвичайно насиченим, цікавим та незабутнім. Діти вчилися навикам таборування, вмінню виживати на природі, долали смугу перешкод, брали участь у спортивних змаганнях, мандрували, вчили та співали давні козацькі пісні, слухали розповіді про козацьку звитягу, про славних ватажків українського козацтва. А ще стали учасниками мистецького конкурсу «Гей, соколи! Січ має талант».

Категорія: №26 від 27.06.2024 року

Про невтомних жінок-волонтерів з клубу за інтересами «Скарбниця» ми вже не раз писали у нашій газеті. Про їх громадянську позицію, про палке бажання внести свій внесок у нашу велику перемогу, про сприяння розбудові Подільсько-Волинської Січі-2024, про конкретну підтримку відкриттю шостого сезону наметового табору козацького вишколу у Лисогірському лісовому масиві. Просто сидіти, нудьгувати, пліткувати – не можуть, бо така вже в них вдача. Хочуть робити добрі справи.

От у вівторок, 25 червня, в приміщенні офісу ГО «Благодійний фонд Добра, Надї та Любові» відбулося чергове засідання «Скарбниці». Його господиня Валентина Романович наголосила, що їх останнє захоплення – плетіння килимків для бійців-земляків та для Подільсько-Волинської Січі стає популярним, коло майстринь збільшується. Тому вирішили провести сьогодні майстер-клас з їх плетіння. Та оскільки дуже важливим є самопочуття жінок, їх здоров’я, на зустріч запросили сімейного лікаря Теофіпольського Центру первинної медико-санітарної допомоги Марину Кедрун. Аби почути професійні поради, як жити та перемагати гіпертонію, нефрологію, як вберегтися від магнітних бурь.

Категорія: №26 від 27.06.2024 року

Наступний 2024-2025 навчальний рік буде ювілейним для освітян та учнів Теофіполя, оскільки 90 років тому в нашому містечку було відкрито середню школу. Скільки людських доль, радощів та тривог поєднала за цей час школа; відкрила дорогу в майбуття та допомогла зберегти шкільну дружбу. Тисячі учнів проходили порогами школи. Були перемоги і невдачі, сльози та радощі. Але всіх об’єднує почуття до другого дому, де тебе завжди хтось зрозуміє та підтримає. Сьогодні в нашому містечку працює три середні заклади освіти.

Напередодні Дня Конституції України варто відзначити, що наша держава у період війни забезпечує 53 статтю Конституції України: діти мають можливість безкоштовно навчатися, розвиватися. Держава та місцева влада дбає про матеріальну базу ліцеїв, тепло, харчування.

90 років тому середня школа ще не мала свого приміщення і учні навчалися у пристосованих будівлях. Лише у 1937 році, нарешті, збудували на центральній вулиці двоповерхову школу за типовим проєктом , де навчалися діти із сусідніх сіл (часто приходячи до школи босими). У школі був гуртожиток та приміщення, де проживала сім’я директора школи.

Першим відомим директором середньої школи був Жижерук М.С.

  • Ви тут: 
  • Головна