Наступний 2024-2025 навчальний рік буде ювілейним для освітян та учнів Теофіполя, оскільки 90 років тому в нашому містечку було відкрито середню школу. Скільки людських доль, радощів та тривог поєднала за цей час школа; відкрила дорогу в майбуття та допомогла зберегти шкільну дружбу. Тисячі учнів проходили порогами школи. Були перемоги і невдачі, сльози та радощі. Але всіх об’єднує почуття до другого дому, де тебе завжди хтось зрозуміє та підтримає. Сьогодні в нашому містечку працює три середні заклади освіти.

Напередодні Дня Конституції України варто відзначити, що наша держава у період війни забезпечує 53 статтю Конституції України: діти мають можливість безкоштовно навчатися, розвиватися. Держава та місцева влада дбає про матеріальну базу ліцеїв, тепло, харчування.

90 років тому середня школа ще не мала свого приміщення і учні навчалися у пристосованих будівлях. Лише у 1937 році, нарешті, збудували на центральній вулиці двоповерхову школу за типовим проєктом , де навчалися діти із сусідніх сіл (часто приходячи до школи босими). У школі був гуртожиток та приміщення, де проживала сім’я директора школи.

Першим відомим директором середньої школи був Жижерук М.С.

Приміщення першої середньої школи в Теофіполі добудовувалося в 60-70 их роках ХХ ст. Згодом після 1975 року було відкрито другу школу в мікрорайоні цукрового заводу, а в кінці 90-их було збудовано третю школу. Сьогодні це три ліцеї, де діти навчаються, відпочивають, розвиваються і готуються до самостійного життя.

На часі – створення повної історії першої середньої школи в Теофіполі. Розпочинаємо збір спогадів про ветеранів педагогічної праці – «сівачів розумного, доброго, вічного», про випускників, якими слід пишатися.

Взірець гідного життя

Перший спомин для написання історії першої школи сьогодні про яскраву особистість, вчительку української мови та літератури Теофіпольської середньої школи N1, уособлення нашої рідної України– Катерину Павлівну Сухомлінову-Сабадаш.

Минуло рік як пішла у засвіти на 93 році життя. До останнього подиху пишалася своїм українським харківським корінням, вболівала за Україну, чекала нашу Перемогу; часто цитувала слова Т.Г.Шевченка:

«Свою Україну любіть.

Любіть її во врем’я люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть».

За своє земне життя важко працювала, берегла свою родину, плекала своїх і шкільних дітей. Після закінчення Вовчанського педагогічного училища на Харківщині була насильно відправлена на роботу в Західну Україну, на Тернопільщину.

Там відчула повагу до вчителя від місцевих жителів. Дізналася про погляди підпільників з УПА. Селяни раділи і підтримували молоду вчительку, яка навчала їх дітей української мови, а жителі Шумського району навчили її любити Україну та шанувати минувшину.

Безмірно любила Катерина Павлівна рідну мову, рідну землю, творчість та талановитих учнів, у яких вкладала частинку своєї душі і серця. Вона була,як і наша Україна– сувора, вимоглива, вірна, любляча, творча.

Зерна її знань та праці на шкільній ниві щедро проросли в долях багатьох учнів, котрі вміють любити рідну землю, боронити її та жити достойно.

Залишила своїм дітям щоденник роздумів. Ще належить відкрити її побажання та поради.

Але своїм прикладом гідного життя вона надихає багатьох, допомагає нам бути кращими і мудрішими.

Світла їй пам’ять. А нам – взірець гідного життя.

Олена Станчук, вчителька Теофіпольського ліцею № 1