Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 23 від 4.06.2020 року

ВІДВАЖНИМ БУВ


НЕ ДЛЯ БРАВАДИ

Мабуть, не знайти у нас такого села, де б хлоп’ячі ватаги не грали «у войну» або «шпійона». Й дарма, що в крамницях ще не було такого дефіцитного товару, як іграшкові пістолети та автомати (а якщо десь і з’явилися, то навіть у середині сімдесятих не кожна родина дозволяла собі викласти кілька карбованців на таку розкіш), агресивне малолітнє воїнство від того анітрохи не страждало, бо запросто обходилось підручним матеріалом - очеретом або стеблами соняшника, ліщиною чи просто палицями з іншої рослинності. Так що «озброєння» та «амуніція» для отих воєнізованих загонів «червоних» і «білих», «наших» і «фашистів» проблемами не вважалися. Морокою було інше – як уникнути екзекуції старших домочадців за несамохіть пофарбовану різнобарв’ям у колір хакі одежину або, ще гірше, - дірок на ліктях та колінах. Адже які військові баталії обходились без пластунських пересувань на пересічній місцевості чи рукопашних боїв?
Ота хлоп’яцька «воєнщина», звісно, аж ніяк не могла обійти стороною й Віталю Шевчука з Єлизаветполя. Але те захоплення на вибір подальшого життєвого шляху аж ніяк не вплинуло. Бо ж якби забаг стати, як у селі казали «командіром», то можна було й спробувати, а так без зайвих роздумів після Гальчинецької восьмирічки подався в науку у Коров’є, тобто Теофіпольське профтехучилище №34, звідки через три роки вийшов із спеціальністю механізатора широкого профілю. Щоправда, йому таки судилося і на справжній війні побувати, і покомандувати. Але про те – згодом.

Категорія: № 23 від 4.06.2020 року

Пам’ятаємо тебе,  брате!

Дуже добре,що пишеться книга про афганців з нашого району. Бо ж ці молоді хлопці пройшли крізь пекло, душею та тілом відчули страхіття війни на чужій далекій землі. А тих, хто повернувся живим, Афган ніколи не відпускав, залишився для них вічним болем.
Ця жахлива війна торкнулася і нашої родини. То ж хочу розповісти про свого рідного брата Сергія Леонідовича Переймибіду з Медисівки. Народився він 26 квітня 1969 року, був старшим в сім’ї, я була молодша від нього на п’ять років, а сестричка Світлана – на шість років. Наша мама Валентина Олексіївна робила на фермі, батько – шофером, жили, як всі, ніхто не розкошував. Як Сергій був у першому класі, батько від нас пішов. Був ще зовсім малим хлопцем, а став матері підмогою, був дуже роботящим, піклувався про нас та менших дітей, які мама народила вже від другого чоловіка. Бо ж таке життя.

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

Чудові батьки Світлана

 

та Віктор Каруни

1 червня, крім Міжнародного дня захисту дітей, відзначається Всесвітній день батьків. Мені, як педагогу з багаторічним стажем роботи, відрадно, що є таке свято. Бо ж як прекрасно, коли обоє батьків, і мама, і тато, відповідально ставляться до свого батьківства, коли в родині панує злагода, довіра, повага та щира любов.
Саме така родина проживає у нашій Волиці. Це Світлана та Віктор Каруни, і виховують вони четверо дітей. Найстарший Богдан закінчує четвертий клас, а єдина донечка Аліна, моя учениця – перший. Русланові вже 6 років, а найменшенькому Віті – два рочки. Школярі Богдан та Аліна дуже хороші дітки – відповідальні, сумлінні, привітні, милі. Зі свого досвіду я вже точно знаю, що які батьки, такі й діти. Бо ж хлопчики намагаються в усьому наслідувати своїх татусів, а дівчатка – матусь. То ж поспілкувавшись з дітьми, одразу стає зрозуміло, в якій атмосфері вони зростають, чи є у них традиційні сімейні цінності.

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

Велике щастя

 

родини  Павлюків

А моя розповідь до Всесвітнього дня батьків – про Яну та Романа Павлюків зі Святця. Зростає у цій гарній родині єдина донечка Даринка, першокласниця. І каже ця серйозна дівчинка, що однаково сильно любить і маму, і тата. Бо вони для неї - найкращі та найдорожчі.
- Даринка ж для нас, - каже мама Яна Василівна, вчителька фізики Святецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, класний керівник 10 класу, - наше найбільше щастя, наша найрідніша кровинка. Турбуватися про неї, бачити, відчувати, як вона відкриває для себе світ, передавати для неї все краще, що є у нас, вчити справедливості, людяності та милосердя –це непроста, велика відповідальність, наш головний обов’язок у житті. Прагнемо, щоб вона виросла самодостатньою, з почуттям гідності, над усе любила рідний край та Україну.

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

Карантин


послаблюється

Як відомо, аби протистояти поширенню захворювання COVID-19, в Україні з 12 березня запроваджений карантин. Тобто, в умовах пандемії коронавірусу ми живемо вже третій місяць. Зрозуміло, запровадження обмежувальних заходів мало на меті запобігти стрімкому збільшенню інфікованих вірусом цієї смертельно небезпечної хвороби, збереженню життя людей. Тобто, однозначно, влада мала зреагувати на такі виклики. З іншого боку, внаслідок карантину люди масово втратили роботу, а отже, збідніли, збільшилася кількість безробітних, відтак суттєво зменшилися надходження до бюджетів усіх рівнів.
То ж Кабінет міністрів з 11 травня скасував частину обмежувальних заходів – відкрилися парки, сквери, зони відпочинку, перукарні, салони краси, літні майданчики кафе та ресторанів. Вже 20 травня Кабінет міністрів прийняв наступну постанову – про перехід на адаптивну модель карантину з 22 травня до 22 червня. Тобто, поступово має запрацювати громадський транспорт, торгівля непродовольчими та промисловими товарами, мають відкритися дитячі дошкільні заклади. Однак, за даними Міністерства охорони здоров’я, станом на 22 травня 8 регіонів країни не відповідають необхідним критеріям для послаблення протиепідемічних заходів. Це Волинська, Рівненьська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Дніпропетровська, Донецька та Луганська області.


Яка ж ситуація щодо послаблення карантину у Теофіпольському районі?

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

Для одних все,


а другим - нічого

До редакції нашої газети звернулися жителі Кунчанської громади, члени ініціативної групи, яку нещодавно створили на сході села 18 травня. Представили протокол цього сходу, де було  102 присутніх людей. Що ж так сколихнуло жителів громади, змусило їх самоорганізуватися та виступити проти депутатів сільської ради та Кунчанського сільського голови Олексія Козачука?

Бо живемо ми у час суцільної інформатизації. Якщо навіть сільська рада не оприлюднює порядок денний наступної сесії сільської ради за 20 робочих днів до її проведення, не оприлюднює прийняті рішення, чим грубо порушує регламент, закони, які регулюють діяльність органів місцевого самоврядування, рано чи пізно все стає відомо. Особливо, коли тишком-нишком вирішуються земельні питання. Бо ж у мережі Інтернет кожний може зайти у Державний реєстр речових прав на нерухоме майноі отримати абсолютно достовірну інформацію. Наприклад, кому передали у власність земельні ділянки площею у 2 гектари під ведення особистого селянського господарства. Таким чином стало відомо, що на сесії Кунчанської сільської ради 24 березня 2020 року були прийняті рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості в селі Кунча загальною площею по 2 гектари з присвоєнням кадастрових номерів 21 людям для ведення особистого селянського господарства та передачу їх у власність цим особам.

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

ОДИН З П’ЯТИ


ІВАНОВИХ СИНІВ

Грудень 1979 року. Далека та чужа країна Афганістан. Саме сюди в той час був введений обмежений контингент радянських військ. Кожен рік віддаляє нас від того кровопролитного періоду афганської війни. Але той час, погодьтеся, не підвладний викреслити з пам’яті героїчних образів наших бійців.
Серед багатотисячного загону Збройних Сил Союзу РСР були там і двоє моїх односельців – Володимир Іванович Самчук і Василь Михайлович Штик. Про першого з них – наша розповідь.
Народився Володимир Самчук 24 травня 1961 року у мальовничому селі Рідка, що поруч тихоплинної річки Семенівка, в родині колгоспників – Івана Федотовича і Валентини Григорівни. В сім’ї ж зростали ще четверо братів нашого героя.
Батько трудився на колгоспній конюшні, а мама – в буряківничій ланці. Іван Федотович, окрім всього, мав ще хист до столярної справи. Тому при необхідності його запрошували до праці в будівельній бригаді. Допомагав справний майстер також односельчанам та жителям навколишніх сіл в спорудженні їхнього житла та присадибних будівель. Нікому не відмовляв. А коли за Іваном Федотовичем, як майстром столярки, приїздили замовники із сусідніх сіл, то, шукаючи його помешкання, запитували:
-Де тут живе Іван, котрий має п’ять хлопців?
Односельці ж, звісно, знали про кого йде мова, і вказували на оселю І. Ф. Самчука.

Категорія: № 22 від 28.05.2020 року

Відзначили День Героїв

23 травня – День Героїв. Цей день можна назвати днем Небайдужих.
Герой – слово грецького походження, що означає напівбог, богатир.
Сьогодні героями ми називаємо винятково сміливих і хоробрих людей, що здійснили подвиг.
Кожен конкретний герой, є, безперечно, виразником ідей певного оточення і певної епохи.
В Україні День Героїв почали відзначати після проголошення Незалежності і встановили 23 травня на честь українських вояків – борців за волю України. Саме у травні 1941 р в Кракові відбувся ІІ великий збір ОУН. Метою зібрання було утвердження ідеї українського націоналізму. Було прийнято постанову про політичне, військове, економічне, соціальне та культурне життя на українських землях у нових умовах ІІ Світової війни. Так сталося, що саме у травні у різні роки пішли із життя Микола Міхновський (1924 р), Симон Петлюра (1926 р.), Євген Коновалець (1938 р.), Сергій Кульчицький (2014 р).

  • Ви тут: 
  • Головна