Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Деталі
Категорія: №49 від 7.12.2023 року
Перегляди: 246

З початком повномасштабної агресії російської федерації у нашій країні розгорнувся небачений досі всенародний волонтерський рух на підтримку Збройних Сил України. Бо ніхто не був готовий до війни, про яку неодноразово попереджав вище керівництво держави Захід. І потрібно було нашим бійцям все: бронежилети, берці, військова форма, захисні шоломи, термобілизна, їжа. То ж небайдужі люди віддавали останнє, аби все це придбати, зібрати продукти.

А далі, і до сьогодні, хоч забезпечення ЗСУ покращилося, люди збирають продукти довготривалого зберігання, готують домашні страви, плетуть маскувальні сітки. Збирають кошти на автомобілі, дрони, міномети, прилади нічного бачення. Бо без них на фронті – ніяк, бо наші воїни повинні бути мобільними, в них повинно бути все, щоб виконати бойове завдання і зберегти своє життя. Бо їх життя – це найцінніше.

У нашій газеті ми постійно розповідаємо про волонтерський рух у нашій громаді, про його найбільш активні осередки, про людей, які безкорисливо, тобто безоплатно, не в робочий час роблять таку потрібну роботу – організовують акції по збору овочів, фруктів, продуктів довготривалого зберігання, готують домашні смаколики. Найбільше ми, звісно, розказуємо про Гуманітарний штаб Теофіпольщини, бо, як громадський центр волонтерського руху у громаді, стабільно працює в цьому напрямку з квітня 2022 року, організовує цю роботу, а також відправляє вантажі на передову, у військові частини, на деокуповані території. Тобто, ставить крапку у цьому ланцюжку.

Деталі
Категорія: №49 від 7.12.2023 року
Перегляди: 274

Школа – це цілий світ зі своїми законами і традиціями, святами і буднями, це особлива і неповторна атмосфера. Для багатьох із нас школа – це рідний дім, а шкільні роки – час, який хочеться запам’ятати назавжди. Тут ми спілкуємося з друзями, радимося, дорослішаємо. Для багатьох з нас школа більше, ніж місце, де ми отримуємо освіту. Недарма ж кажуть, що найкращі роки – це шкільні роки.

Ось таким другою домівкою став Шибенський ліцей для учнів Шибенського старостату. Це місце, куди приходиш з різним настроєм, але завжди повертаєшся додому щасливим та радісним. Тут працює педагогічний колектив однодумців, творчих, талановитих людей, справжніх професіоналів. Кожний педагог – неординарна особистість. Усіх об’єднує найголовніше – любов до дітей.

Шибенський ліцей – це одна щаслива та міцна родина, де тісно співпрацюють між собою вчителі, батьки та учні. Докладаються всі зусилля, щоб діти не тільки здобували знання, а й змістовно і цікаво проводили час.Понад усе діти люблять ігри! Це захопливо, цікаво, а може бути і пізнавально! До того ж, для молодших школярів гра – спосіб пізнання навколишнього світу. Існує така думка, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. До того ж у грі відбувається згуртування учнів класу. Саме тому учні 10 класу допомогли вчителям зробити подвір’я ліцею цікавим та красивим.

Деталі
Категорія: №49 від 7.12.2023 року
Перегляди: 367

Кривава російсько-українська війна продовжує забирати кращих синів України, її цвіт, патріотів, простих людей, які давали собі раду в житті, дбали про свої родини, хотіли кращого життя, мали надії та сподівання, будували плани на майбутнє. Але ця страшна війна все перекреслила, забрала мрії, майбутнє, нанесла жахливий удар рідним та близьким.

Так, минулого тижня у Житомирі поховали нашого земляка, командира групи спеціального призначення єгерської десантно-штурмової бригади Володимира Савчука. Йому було 34 роки. У Теофіполі батьки втратили найдорожче – свою рідну кровинку, хорошого сина, в Житомирі у дружини не стало доброго чоловіка, а в малого сина – люблячого батька.

Але знову чорна звістка прилетіла у нашу громаду. Загинув боєць з Волице-Польової Анатолій Баляс. Не можна було у це повірити, як кажуть односельці, був цей чоловік дуже добрим, дуже роботящим, вмів все робити, слухав людей, не відмовляв нікому, особливо старшим, був хорошим господарем.

Деталі
Категорія: №49 від 7.12.2023 року
Перегляди: 296

Володі Толопку вже минуло 20 років. Живе він зараз у Шибені, піклуються про нього і мама Віра, і бабуся Галя. Як жили з ним менші братики Олег та Назар, було веселіше. Та тепер вони живуть у Льовові, коло тітоньки Соломії, навчаються, здобувають хорошу освіту. Розуміє Володя, що так треба.

Дуже шкодує за татом Степаном. Та як почалася війна, не міг вчинити інакше. Як справжній чоловік, одразу пішов до військкомату. Хоч міг і не йти, бо ж був його опікуном. А хто ж тоді мав Україну захищати?

Не вірив, що тато загинув зразу під Херсоном, думав, що пропав безвісти, чекав, виглядав. Тепер знає, що дивиться на нього з небес, хоче, щоб був він його гідним сином. Тож став Володя плести браслети з бісеру в патріотичних мотивах. Є в нього ноотбук, спілкується з однодумцями, з волонтерами. І навчився, хоч скільки то треба длубатися. І як літом у Шибені проводився благодійний ярмарок, виручив за них та за редьку з бабусиного городу 900 гривень. І всі віддав на потреби Збройних Сил України. Бачив тоді хлопця організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк, запав його вчинок у душу. Розмовляв з ним, питався, про що мріє. А мріяв Володя про рибалку.