Володі Толопку вже минуло 20 років. Живе він зараз у Шибені, піклуються про нього і мама Віра, і бабуся Галя. Як жили з ним менші братики Олег та Назар, було веселіше. Та тепер вони живуть у Льовові, коло тітоньки Соломії, навчаються, здобувають хорошу освіту. Розуміє Володя, що так треба.
Дуже шкодує за татом Степаном. Та як почалася війна, не міг вчинити інакше. Як справжній чоловік, одразу пішов до військкомату. Хоч міг і не йти, бо ж був його опікуном. А хто ж тоді мав Україну захищати?
Не вірив, що тато загинув зразу під Херсоном, думав, що пропав безвісти, чекав, виглядав. Тепер знає, що дивиться на нього з небес, хоче, щоб був він його гідним сином. Тож став Володя плести браслети з бісеру в патріотичних мотивах. Є в нього ноотбук, спілкується з однодумцями, з волонтерами. І навчився, хоч скільки то треба длубатися. І як літом у Шибені проводився благодійний ярмарок, виручив за них та за редьку з бабусиного городу 900 гривень. І всі віддав на потреби Збройних Сил України. Бачив тоді хлопця організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк, запав його вчинок у душу. Розмовляв з ним, питався, про що мріє. А мріяв Володя про рибалку.
Та не вийшло, то була негода, а то Андрій Васильович був зайнятий, ніколи не має часу. Тож вирішили рибалку перенести на наступне літо, а приїхати до Володі у день Святого Миколая. Так і зробив. І приїхав разом з військовим комісаром Василем Васильовичем Кубіним. З подарунками. Мріяв Володя грати у гру «Монополія», цікава економічна така гра, вчить, як здобути успіх, бути кмітливим, обережним, не потрапити в тюрму. Отож, отримав Володя гру, цукерки, сік, а Василь Васильович вручив йому подяку як волонтеру. Радів, хвилювався, подарував нам кожному по браслету, казав, що ще наплете для бійців. Хай будуть їм оберегами. Вирішили, як наплете, то будуть з Теофіполя відправляти на передову вантажі до Різдва чи Нового року, то заберуть їх і повезуть нашим бійцям. Всі були зворушені, і гості, і хлопець, і бабуся, і мама. Бо у день Святого Миколая треба подарувати комусь краплинку тепла, краплинку добра, і життя стане світлішим, додадуться до нього яскраві фарби.
Завітали Андрій Петринюк та Василь Кубін цього дня і до місцевого храму Православної Церкви України. Як обіцяв, привіз Андрій Васильович червоні ризи для священника отця Василя Келемана. Привітали ці поважні люди прихожан зі святами, побажали доброго здоров’я та перемоги. Просто, щиро, бо ми всі люди, всі під Богом ходимо. Припізнився отець Василь, а чого: з Воронівець КАМАЗи вивозили цукрові буряки, загородили дорогу, не можна було проїхати. Але доїхали з матушкою, відслужив службу, освятив нові ризи, одягнув, дякував. А ще вирішили люди віддати 3 тисячі гривень пожертв на закупівлю свинини для приготування копченостей для бійців ЗСУ на Різдво.
Таким гарним був цей похмурий день , бо збуваються мрії, творяться маленькі дива. І світлішають наші серця.
Галина Тебенько
