Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Хоч йде ця страхітлива війна, всі ми, і дорослі, і малі, останній місяць минулого року жили в очікуванні свят вже за новим календарем – Святого Миколая, Різдва Христового. Всі просили в Бога, аби Україна вистояла у цій війні, щоб наступила перемога, мир та спокій на нашій багатостраждальній українській землі.

А вже після Нового року розпочалися колядки. Як було в нас, в храмі Православної Церкви України у селищі цукрового заводу: колядувати пішла частина нашого церковного хору, до них приєдналися жіночки, які працюють в дитячому садочку «Білочка». Дуже гарні були нові колядки, гарно оформлена була зірка, а спів колядників – як на мене, то він чи не найкращий у громаді. Мали з собою і дзвіночок, який звеселяв і самих колядників, і господарів. Радо наших колядників зустрічали, щедро їх дарували. Хочеться відмітити Євгену Ковальчук, яка сама назбирала 2 400 гривень на хоругви і хрест (бо колишні вкрали). А ще зібрала більше 4 тисяч гривень на підтримку Збройних Сил України. Люди зносили в храм гроші, шоколадки, шкарпетки, печиво, солодощі. І все це наш отець Василь Крисак відвозив до волонтерського центру, на базу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. А далі ці пожертви відправлялися до наших захисників по різних напрямках, не раз отець Василь, як капелан штабу, супроводжував їх.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Невтомно продовжує працювати Гуманітарний штаб Теофіпольщини, акції по збору продуктів довготривалого зберігання, приготування домашніх страв тривають.

Так, 20 січня у Борщівці волонтер, мама військовослужбовця Ярослава Островська передала голові штабу Анатолію Козаку медикаменти, турнікети, чотири газових балончики на 5 літрів, ковдри, 100 метрів захисної тканини, шкарпетки, термовстилки, ноші, рідкі свічки. Аби відправити все це бійцям на передову, бо все воно дуже потрібне.

Робить це пані Ярослава не вперше: оголошує збір коштів, найбільше вкладає сама, тоді через інтернет замовляє і отримує новою поштою. Головне, що замовляє найнеобхідніше для наших захисників.

А у вівторок, 23 січня, Анатолій Козак приїхав у Борщівку знову, аби забрати зібране директором сільського будинку культури Майєю Пейдою. Позносили на її заклик небайдужі жителі села овочі, закрутки, вермішель, чай, печиво, яблука, туалетний папір.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

У здоровому тілі – здоровий дух, так говорять у нас в Україні. Для покращення стану тіла потрібно вести здоровий спосіб життя, займатися спортом. Та не всім це під силу. Проте жити хочуть усі. Тож потрібно дбати про себе, свій організм. Менше нервуватися у теперішній тривожний час навряд чи вдасться, але ж від стресу, нервування, хвороби загострюються все більше. Ліки дорогі, та й від ще однієї прикрості – старості – немає ліків.

Важливо тримати себе в тонусі, не зациклюватися на прикрощах і більше сміятися, посміхатися. Де ж шукати привід для сміху, запитаєте ви. Погоджуся, мало веселого зараз у житті, але ж не потрібно все бачити у темних фарбах. Бути оптимістом непросто, все залежить від настрою і точки зору. Хтось подивиться на стакан, у якому лише до половини налита рідина і назве його «напівпорожнім», а інший – «напівповним». Взяти хоча б день 1 лютого. Хтось скаже: «Важкий місяць, бо уже замучилися від тої зими, та й спитає лютий, чи добре взутий». А інший відповість: «Слава Богу, дочекалися лютого, вже й весна недалеко. Ти морозе хоч тріщи, хоч не тріщи, а пройшли Водохрещі».

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

Дуже багато людей останнім часом хочуть дізнатися хто така Інна Крупяк, чиї вірші часто зустрічаються на сторінках нашого часопису. Тож вирішила відкрити таємницю. Отож, Інна Василівна Крупяк народилася 18 січня 1971 року Інна Василівна Крупяк (в дівоцтві Кушнір) у селі Сокиринці.

Це моя троюрідна сестра по материнській лінії: її бабуся Софія і мій дідусь Дунець Антон Захарович – рідні брат і сестра. Ось, як вона сама розповіла про себе у першій збірці віршів «Молитва», виданій у 2023 році.

«Мальовниче село над Збручем Сокиринці на Чемеровеччині стало для мене не лише колискою життя і джерелом натхнення та творчості. Це воно – мій оберіг, моя доля, моє життя. Я назавжди залишилась вірною йому та батьківській хаті.

Перші віршовані рядки почали з’являтися ще у 14 років. Тоді школярі читали газету «Зірка». Кілька своїх віршів я надіслала в Київ до редакції цієї газети. Деякі з них були надруковані на її сторінках.

Категорія: №4 від 25.01.2024 року

У щирій молитві до Господа руки ми зносимо

І слізно благаємо: наші гріхи всі прости.

Ніяких скарбів і багатств ми для себе не просимо,

Лише Україну у цей тяжкий час захисти.

Наш Царю Небесний, злетів сатана над Вкраїною,

Руйнує і знищує все на своєму путі.

Палає вогнем рідний край, смерть правує людиною.

Невже задля цього Ісус помирав на хресті?

Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Знову і знову найкращі слова хочеться мені сказати про прекрасних господинь з Колок, які продовжують готувати смачні домашні страви для бійців Збройних Сил України. З 6 листопада 2022 року, коли вперше в магазині Маркет-Колки стали робити це, на сьогодні зробили вже 27 разів.

Бо палко вірять у нашу перемогу, бо понад усе таким чином хочуть підтримати наших мужніх захисників. І не тільки наших земляків. Бо всі вони – наші, всі вони там – задля нашого спокою, задля нашого життя, задля нашого майбутнього.

 Отож, про невтомних, працелюбних, енергійних, щирих, душевних Галину Лепетун, Людмилу Бас, Світлану Чернегу, Валентину Шкробу, Наталію Семенюк, Галину Хитрун, Любу Косєнкову. Бо вражають своєю згуртованістю, безкорисливістю, відданістю добрій справі, за яку взялися за покликом серця.

Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Продовжуємо звітувати перед громадою про роботу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Бо, незважаючи на морози та хуртовини, на таку холодну пору, нічого не зупиняється, акції на підтримку Збройних Сил України тривають. Бо це потрібно нашим захисникам, нашим землякам, всім бійцям. Бо їм важливо відчувати, що про них не забувають, а нам – усвідомлювати, що це наш внесок у перемогу.

Отож, що відбулося минулого тижня. У Новоставцях небайдужі люди приносили до сільського будинку культури закрутки, продукти довготривалого зберігання, квасину. Зібране завантажили у бус голови штабу Анатолія Козака, до декого ще й під’їхали до хати. Все зібране було доставлене на базу штабу у ТОВ «Подільське». Цього дня ще у Теофіполі збирали теплі речі, ковдри, ватні штани. Бо ж і на сході, і на півдні дуже холодно.

У Волице-Польовій з ініціативи голови сільської ветеранської організації Ніни Козак зібрали понад 100 бляшанок для окопних свічок та два яшики закруток. А в Рідці, в магазині Наталії Пасічник, почали виготовлювати окопні свічки. Долучилися до цієї справи Тетяна Карназей, Галина Баліцька, Галина Карназей, Галина Самчук та Оксана Загородня. Виготовили вже три ящики, які забрав боєць Вадим Харина, який якраз перебував вдома у відпустці. 5 ящиків представник штабу Микола Тимощук вже передав у Тернопіль Володимиру Мосейку для відправки на передову. Ще 5 ящиків вже готові, може, кому з бійців-земляків треба, хай звертаються. Дійшли три посилки окопних свічок «Новою поштою» до бійця Олександра Ковбасюка з Гаївки та його побратимів на Донецький напрямок. Дякують Гуманітарному штабу, дякують людям, які їх виготовили, бо зроблено дуже якісно.

Категорія: №3 від 18.01.2024 року

Працьовита, енергійна, життєрадісна, з надзвичайно доброю душею – така моя прабабуся Оля. Ще змалечку я любила спілкуватися з нею, слухати її життєві історії. І зараз, коли доросла – люблю не менш. Дорожу моментом, ціную його, бо сьогодні – їй вже 90, а теревенимо ми – все ще як у моєму дитинстві!

Ольга Терентіївна Петрук народилась 2 січня 1934 року в селі Вовківці. Сім’я була багатодітною. Ольга мала ще дві сестрі – Софію та Ганну, і два брати – Євгена і Віктора. Серед живих тепер лиш Оля і найменший Віктор, який зараз проживає на Донеччині – за сотні кілометрів від старшої сестри.

Як і на все її покоління, на долю ювілярки випало чимало важких випробувань. Тривала війна – потім повоєнна відбудова.

– Тата свого не помню. Ше як войни не було, його забрали на підготовку в Ямпіль. Тоді всі жінки ходили, носили їсти своїм чоловікам. Якось мати верталась вже додому і породила сина в пшениці – Вітьку, мого найменшого брата. Одна жінка її помогла принести в кошику ту дитину. І на другий день – ми вже сиділи в льосі, ховались, була война. Батько воював і погиб, – розповідає Ольга.

Закінчивши 1 клас Ольга розпочала свій трудовий шлях в колгоспній ланці. В другий клас тільки почала, як вже дали норму. Тоді їй було 14 років. Проте, попри юний вік, не цуралась жодної роботи. Сапала буряки, бараболі копала, гній возила – все робила.

Загалом – важке дитинство було в родини Петруків. Страшенна скрута. Не було що їсти, не мали в що одягнутися, взутися.

  • Ви тут: 
  • Головна