Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №10 від 7.03.2024 року

Підприємства МХП, що розташовані в західних областях України, перші в компанії були об’єднані в форматі нової організаційно-управлінської хабової моделі. Більше року тому був створений Західний Хаб із центральним офісом у Тернополі, в який у тому числі увійшла розташована в Хмельницькій і Тернопільській областях філія «Рідний край». Весь цей час продовжувалось формування Хабу: зібрана потужна команда, напрацьована методологія, налагоджені ключові процеси. У компанії вже впевнились в ефективності обраної моделі управління і тепер впроваджують її для підприємств в інших регіонах України.

Про причини зміни формату управління, нюанси об’єднання підприємств і стратегічні плани розпитали директора Західного Хабу Віктора Корягіна. Далі – його пряма мова.

Стратегія компанії

У МХП безперервно іде робота з підвищення ефективності. Ми не боїмось створювати нове, впроваджувати його і масштабувати. Зосередженість на постійному розвитку закладено у саму філософію компанії.

Перехід на хабову структуру прописаний у стратегії розвитку агронапряму МХП до 2028 року. Тобто, якщо раніше кожне рослинницьке підприємство компанії існувало окремо, у прямому підпорядкуванні київському офісу МХП, то зараз вони об’єднуються регіонально.

Західний Хаб створений першим. Тепер очікується завершення формування наступного Хабу – Вінницького. У цієї і подальших реорганізаціях будуть використовуватись досвід і напрацювання, які ми отримали саме при формуванні Західного Хабу.

Категорія: №10 від 7.03.2024 року

Тільки ранком 28 лютого, у середу, ДАФ ТОВ «Подільське» повернувся з Харкова, як вже цього дня відбулася акція Гуманітарного штабу Теофіпольщини зі збору продуктів довготривалого зберігання у Волиця-Польовій. Про збір було оголошено заздалегідь, це зробила голова сільської ветеранської організації Ніна Марківна Козак. І люди масово відгукнулися.

Не довелося цього дня відпочити водієві Володимиру Сиверському, пересів на вантажний бус, який надав Герой України Василь Петринюк. І разом з активістом Гуманітарного штабу Теофіпольщини Володимиром Яцюком приїхали у Волиця-Польову. І хоч запаси у людей вже вичерпуються, та надали картоплю, моркву, столові буряки, закрутки, дуже всього багато.

– Щиро дякуємо всім жителям цього села, які долучилися, – каже Володимир Яцюк, – дякуємо Ніні Марківні, дуже вона нам посприяла. Разом можна щось зробити.

А через два дні, 1 березня, цей самий бус приїхав в Олійники, кермував ним вже Костянтин Сиверський. Тут збір продуктів організувала голова сільської ветеранської організації Тетяна Василівна Поліщук.

Категорія: №10 від 7.03.2024 року

10 березня минає рік, як перестало битися полум’яне серце великого патріота, велета українського Духу, уродженця Святця, архітектора зі Львова Володимира Івановича Блюсюка.

«Ворог народу» – ці два слова, як дві ядучі стріли, вп’ялися гострим вістрям в малюсіньке, однорічне дитяче тільце. Малюсіньке, але міцне, живуче. А тому хлопчик (1937 року народження) ріс швидко, стійко, всупереч горю, біді, злидням, народо-вбивчій владі. Ріс, не відчуваючи на своєму (на собі) тілі теплих, міцних рук свого тата.

Зіп’явшись на ноги, посильно, безкінечно допомагав згорьованій мамі. Ніколи Володя не промовив слово «тато». Не обійняв його міцної шиї, не відчув прихистку на його широких грудях від житейських образ. З дитинства загартований, вчився протистояти негараздам сам, боротися з бідами та печалями. Тато – у мріях, навіть уві сні, бо не бачив, не мав уяви. Бо тата, трудягу, нагло забрали, викрали, як «ворога народу» і вбили-поділи нелюди. А він же був татом 13 дітей.

Ті чорні, отруйні слова – син «ворога народу» колупали душу та пам’ять усе життя. Оті ядучі стріли-слова летіли з натягнутих тятив звідусіль. І пошепки в спину, і насмішкуваті в очі, важким свинцем лягли на папір, лягли на все життя. Та Володя виріс міцним, красивим, мудрим.

Категорія: №10 від 7.03.2024 року

Працювати заради дітей, попри все продовжувати радіти життю, не тільки навчати, але й уміти зробити дітей щасливими – такий основний посил педагогічного колективу Човгузівської гімназії. Часи пандемії, війна, питання реорганізації – періоди труднощів з якими довелось зіткнутися і учням, і батькам, і вчителям. Однак, незважаючи на цей непростий час, ніхто не втрачає оптимізму і віри у краще майбутнє.

На сьогодні у Човгузівській гімназії навчається 72 учні, троє з яких перебувають за кордоном і навчаються дистанційно. Директорка Лариса Леонідівна Мережинська розповідає, що досягнення є, пишатись мають ким – як і вчителі, так і батьки.

– Учні у нас старанні, тішать своїми результатами. Серед нещодавніх перемог – ІІ місце із конкурсу з української мови імені Петра Яцика у Вероніки Каштан, учениці 4-го класу. Із мовно -літературного конкурсу імені Тараса Шевченка ІІ місце посів Андрій Бондарчук, учень 9-го класу. І місце із олімпіади з біології здобула Валерія Светлова, учениця 8-го класу. З правознавства – ІІ місце Ангеліна Півень, учениця 9-го класу. З хімії – І місце Іван Шовкомуд, учень 7-го класу. З математики – ІІІ місце Діана Півень, учениця 7-го класу. Зі спортивних досягнень – команда наших учениць посіла І місце із волейболу, а учень Іван Маренчук здобув ІІІ місце з настільного тенісу, – ділиться директорка.

Категорія: №10 від 7.03.2024 року

Холодний бетон відчував її тіла вібрацію.

А що відчувала вона – не відомо нікому...

Здавалось, лежить нерухомо, у повній прострації.

За неї усе розказав її втомлений погляд.

Тут вчора будинок стояв. Лиш руїни лишилися...

Цинізм супостата розбив усі межі й закони.

Разом із будинком тут людям померти судилося...

І діти маленькі... не вийдуть у двір біля дому.

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Страшна війна без жалю забирає найкращих синів, закарбовуючи їхні імена у наших серцях. Небесне військо відважних оборонців української землі поповнилося знову: загинув житель села Ільківці Денис Васильович Блонський. Знову Теофіпольська громада у глибокій скорботі, з щемом у серці, бо відійшов у вічність мужній воїн, життєрадісний, добрий, щирий, світлий, порядний, вірний син та чоловік, найкращий тато. У квітні йому мало виповнитися лише 30 років…

Таке коротке життя. Хоч встигнув Денис зробити вже немало, але ж і так мало! Бо ж все лише починалося, було багато планів та мрій. Жив хлопець зі своєю родиною у Полонному, а як працював у Вінниці, познайомився з Марійкою Клименчук з Ільковець. Навчалася дівчина у Вінницькому педагогічному коледжі. Одружилися, жили в Ільківцях, народився синочок Даня. Раділи онучку та щастю донечки її батьки Оксана та Роман. Денис їздив на заробітки, треба ж було заробляти на свою молоду сім’ю. Мріяли придбати своє житло.

Та все перекреслила проклята війна. Денис був мобілізований з Полонного, бо там перебував на військовому обліку. Після навчального центру рік воював на нулі на Донеччині, був кулеметником 2-ого стрілецького батальйону однієї військової частини. Мужньо та відважно боронив нашу державу, був відданий службовому обов’язку й Україні, неодноразово виявляв стійкість під час виконання бойових завдань.

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Любий солдате, тебе я не знаю,

Та серцем дитячим я вже відчуваю

І біль, і тривогу, яку переносиш.

Та вірю у те, що ти усе зможеш,

Я вірю у тебе, твою дужу силу,

 І що незабаром настане день миру.

Я вірю у Бога, який допоможе,

І наша країна русню переможе.

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Тільки у минулий четвер, 22 лютого, волонтерський десант Гуманітарного штабу Теофіпольшини повернувся із Запоріжжя, Оріхівського напрямку, одразу продовжилася підготовка до відправлення фури до Харкова. Як і планувалося. Акція по збору овочів та продуктів довготривалого зберігання відбулася у двох невеликих селах – Караїні та Підлісках. Але скільки люди віддали, не пошкодували, бо ж для бійців, для жителів Харкова, який чи не щодня піддається масованим ракетним атакам, артилерійським обстрілам. Майже КАМАЗ продуктів привезли з Гаврилівки та Медисівки.

А Варвара Миронова з Теофіполя, керівник народного аматорського вокального колективу «Чарівниця» Теофіпольського Центру культури та дозвілля, разом з активістом-волонтером ветеранської організації Борисом Писларом організували збір продуктів по вулиці Хмельницького. А ще забрали продукти в Олени Левицької, подружжя Катерини та Анатолія Панасюків, Надії Постернак, Наталії Григорчук та Світлани Середюк. Прекрасний вчинок зробив Борис Пислар – зібрав 800 кришечок від пластикових пляшок та вкинув їх у ємність, яка спеціально для цього стоїть біля Теофіпольського бібліохабу. Їх використають для виготовлення сировини, з якої будуть робити протези для наших поранених бійців.

У неділю, з десятої ранку до трьох дня на базі ТОВ «Подільське» завантажували фуру. Виконали цю велику роботу активісти штабу, ветерани-волонтери, водій Володимир Сиверський та його син Костя, бійці роти охорони 8-ого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А Герой України Василь Петринюк весь цей час працював на «Маніту», підвозив вантажі. А зранку Анатолій Козак привіз з Шибени 47 однолітрових відерець холодцю та 21 трилітрових відерець вареників з капустою. Приготували все це небайдужі сільські господині, а організувала акцію, звісно, представник штабу Зоя Нікітчук. А в Гаївці забрав завиванці та печиво. Знову наготували смачні домашні страви учасниці волонтерської групи Галини Лепетун з Колок. Доставив їх, як завжди, Володимир Яцюк. Вього ж завантажили понад 15 тонн продукції. Взяли і велику передачу з готовими стравами від групи волонтерів на чолі з Наталією Гонюк з Новоставець для земляків Володимира та Віктора Кислюків.

  • Ви тут: 
  • Головна