Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

Йде страшна війна, гинуть кращі, мужні захисники України, за рідну землю, за волю та свободу, за краще життя. Вічна слава полеглим Героям! А як жити матерям з цим горем, як дивитися на білий світ, щось робити, коли рветься від розпуки душа, невтішно плаче та болить?

Народила та виростила Надія Григорівна Руда з Кривовільки троє синів – Володимира, Василя та Олександра. Кожному віддала свої сили та любов, часточку своєї душі.

Нема вже Василя, помер 12 листопада минулого року. Вже, певне, до кінця своїх днів не скине чорної хустки. І чого ж так? Чи ж нажився? Рада б йому була небо прихилити…Чого ж послав йому Бог таку долю?

– Був наш Вася з 1974 року, – розказує зі сльозами на очах, – дитина, як дитина, був слухняним, допомагав нам, не мали ми з ним ніякої гризи, як то буває з хлопцями. Після школи пішов в СПТУ, вивчився на тракториста, до армії в колгоспі поробив трохи. Після армії знову в «Труді» трактористом робив. Женився, пішов жити до дружини, діти народилися, дівчина та хлопчик. Помаленьку можна було жити, як в людей. Коли у 2014 почалася ще та війна, зразу його й забрали. В ракетних військах він був. А тоді ж яка біда була, нічого ж не було, били ж наших страшно. Під Волновахою яке пекло було, якраз він там був, на Донеччині – Волноваха, Костянтинівка. Не знаю, як ми його дочекалися, два роки там був. Вернувся слабий, ноги були зрешечені кулями, осколками. Інвалід, зразу ще якось ходив, а далі тільки з палками. Дуже ноги стали сильно боліти. Робити вже не міг, стояв в центрі зайнятості. А як було групу без грошей зробити? Невістка забралася з дітьми в Москву, жив сам, ми підтримували його, як могли. Мав посвідчення учасника Антитерористичної операції, учасника бойових дій, мав медалі – «Ветеран війни», «За участь в Антитерористичній операції». В червні минулого року йому ще повістку приносили. А в нього онко взялося, третя стадія. Два рази на хімії був, за два місяці його висушило та з’їло. І от помирає він 12 листопада. Зійшлися люди на похорон, отець Дмитро відслужив. Ніхто з військкомату не прийшов. Напевне, вони не знали, та в нас же старостат на те є. Нікого не було, ніхто слова не промовив. Мовчала, бо плачу, світу не бачу. Але ж мучить мене: а чим моя дитина гірша? Він же учасник бойових дій, чого ж не поховали його з почестями, як воїна? Хіба він не заслужив?

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

Серед колег по роботі його називали людиною слова і вчинку. Бо Анатолій Баранюк з Новоставець перейняв найкращі риси своїх батьків Ольги Дмитрівни та Миколи Івановича. Тому скільки його пам’ятають друзі – був надійним в усьому. Ніколи не підводив. Сказав– зробив. Кликали підсобити – допомагав. А як виникали виробничі проблеми, міг попрацювати за свого товариша, як кажуть, «у другу зміну».

Завжди щирий та доброзичливий, він з дитинства піклувався про сестру, допомагав батькам по господарству. Дуже любив техніку. Днями міг пропадати в автотракторному парку, де разом з старшими за себе учнями Теофіпольського СПТУ-34 лагодив сівалку чи культиватор, плуг чи борону, гусеничного чи колісного трактора. Розумівся і на зернових та бурякових комбайнах. Тож не дивно, що після закінчення дев’ятого класу Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ № 2 став навчатися в Теофіпольському профтехучилищі. Вже на першому курсі (під пильним поглядом свого наставника, майстра виробничого навчання Павла Альфоновича Бомка)міг вільно працювати на ремонті грунтообробної та посівної техніки, оранці грунту на полях навчального господарства, або обслуговуванні зернозбиральних та очисних машин. Усе це йому давалося легко, і теорія, і практика.

Здобувши тут одночасно середню освіту та фах механізатора широкого профілю, Анатоліій згодом відщліфував здобуті знання у Грицівському вищому профтехучилищі. Мріяв тільки про мирну працю – ростити і збирати врожаї, примножувати хлібну скарбницю країни. Тож десять років трудився у Новоставцях в агропідприємстві «Труд», пізніше його покликали працювати оператором зерноочисних машин на елеватор ТОВ «Україна-2001».

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

Повномасштабна війна змінила життя усіх українців. Дуже багато наших чоловіків та жінок вступили до Збройних сил України і віддано стоять на захисті нашої держави. Не менше й людей підтримують наших Героїв в тилу. Об’єднуються, плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, організовують масштабні збори, допомагають коштами – роблять усе можливе й неможливе, наближаючи нашу Перемогу.

Один із прикладів – команда жінок з Новоставець, які уже три місяці день у день активно волонтерять.

Ще з початку повномасштабного вторгнення Наталія Гонюк разом із Наталією Медведевою активно допомагали нашим захисникам. Про свою благодійність жінки не афішували. Все ж колосально і більш публічно організували роботу після однієї історії, декілька місяців тому.

– Зателефонувала до мене якось подруга Наталя Медведева з Базалії. Розповіла, що працівниця її швейного цеху звернулася до неї зі сльозами, бо телефонував її син з фронту й просив вислати мішок хліба. У них не було що їсти… Тоді, ми разом із базалійцями за ніч зібрали нашому захиснику 50-ти кілограмову посилку і на наступний день відправили. Через деякий час був день народження моєї похресниці. На святкуванні я розповіла про цю історію. Запропонувала об’єднатися і більше працювати. Мене відразу підтримали дівчата – Олена Глов’юк, Оксана Таранська та Наталя Гальчак – розповідає Наталія Гонюк.

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

Знаю Івана Гуля, котрий родом з Лідихівки, понад три десятки років. Знав ще до того, як він був призначеним особистим водієм голови правління тамтешнього колгоспу «Мир» Володимира Романчука. Але ближче з ним познайомився, коли я обіймав посаду директора телерадіокомпанії «Теофіпольський телевізійний канал».

Не один раз він службовою «Волгою» доставляв мене у відрядження в Київ на славнозвісний завод «Сатурн», на аналогічно споріднені підприємства в Кіровоград, Хмельницький, Львів. Шофер ніколи не був мовчазним, а навпаки – завжди щось розповідав, запитував, наспівував веселих пісень. Тож у подорожах з Іваном Гулем сумувати не доводилось, а хотілося ще їхати, їхати, їхати… Немаловажним було й те, що всі ці поїздки мали благополучні результати, без всіляких дорожньо-транспортних пригод. І це також закономірно, бо ж Іван Гуль – шофер вищого класу. Ось так воно, шановні!

Кілька років тому Іван Гуль почав шоферувати на вантажівці в ТОВ «Україна-2001». І тут все в нього ладилось: працював по-ударному, на славу. Його ставили за приклад іншим. І так воно було б й до нині, але – не судилося. На перешкоді стало вторгнення на територію України немиролюбної росії. І перед нами вже постає інший Іван Гуль: тепер він у військовій формі, зі зброєю та за кермом вже фронтової спецвантажівки. Тобто, він став безпосереднім захисником своєї рідної неньки-України.

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

Це про волонтерську групу Гуманітарного штабу Теофіпольщини з Колок на чолі з Галиною Лепетун. Бо ж минулої п’ятниці приготовлені ними домашні смаколики знову відправили на передову, на Донецький напрямок, у два бойові підрозділи, де служать наші земляки.

Готували три дні: насмажили пиріжків з горохом, котлет, гречаників, наробили вінігрету, вареників з різними начинками, моркви по-корейськи, багато відерець. Спочатку приїхав голова штабу Анатолій Козак, активіст штабу Анатолій Стучинський, волонтер з Базалії, учасник бойових дій Володимир Бойко. Завантажили половину всього приготовленого для нашого земляка Артема Романюка зі Святця. Що цьому передувало: волонтер з Англії Joel Wilkins,  який вже не один автомобіль купив та приганяв для наших бійців, в тому числі для Володимира Бойка-молодшого з Базалії, вирішив допомогти ще з одним автомобілем. Цього разу для нашого земляка Артема Романюка зі Святця, який з березня 2022 року захищає Україну у складі 79 десантно-штурмової бригади. Бо дуже треба було цей автомобіль для нього та його побратимів. І так сталося: пригнали його в Базалію, мали переганяти на схід. Але ж не буде автомобіль їхати пустим. Вирішили його завантажити продуктами: спочатку забрали частину продуктів з бази штабу, з німецького гуманітарного вантажу, а далі приїхали у Колки.

Категорія: №6 від 08.02.2024 року

8 лютого відзначає свій день народження наша улюблена вчителька початкового навчання Човгузівської гімназії Інна Петрівна Каштан. Чому улюблена? Бо вже четвертий рік вона навчає наших дітей. Не просто навчає, а оточила їх материнською опікою та любов’ю. Вона для нас та наших дітей – чудова вчителька, мудра, добра людина, яка вкладає у наших діток неоціненний внесок.

Бо доступно, в ігровій формі вводить їх у безмежний світ знань, відкриває світ дитячих мрій, прищеплює їм моральні цінності, вчить розумінню «що таке добре», і «що таке погано», що найважливіше, цінне та правильне у житті. Наші діти щодня з радістю йдуть до гімназії, приходять додому з неймовірними враженнями, щасливі та веселі.

Дорога Інно Петрівно! Ви дуже особлива людина в житті наших дітей, щоденно грієте їхні серця своєю ніжністю, любов’ю та терпінням, знаєте, як приділити увагу кожному зі своїх учнів, без винятку. Тож бажаємо вам завжди залишатися незрівнянною вчителькою та дивовижною жінкою, бажаємо миру та щастя, ніколи не знати тривог. Нехай здоров’я буде міцним, а кожний новий день нехай дарує вам прекрасні миттєвості.

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

29 січня Степану Ярославовичу Толопку зі Святця виповнилося б 47 років. Якби не ця жахлива війна, жив би, працював, піклувався про своїх синів, бо ж був напрочуд хорошим, люблячим батьком. Були для нього його хлопці Володя, Олег та Назар головними у житті. Особливо шкодував старшенького, Володю, бо ж дав йому Бог непросту долю.

Корені Степана зі Святця, тут народилася та виросла його мама Ганна Іванівна. До школи, бо мама з татом жили у Львові, хлопчик був коло бабусі Яринки Лірук, дуже вона любила малого, вкладала в нього всю душу. А в сьомому класі Степанко навчався у Святецькій школі, хотів жити у Святці. Яке було йому 26 років, одружився на 17-річній Вірі Єднобик. Народилися синочки. Було нелегко.

У 2016 році пішов боронити рубежі Вітчизни на сході, хоч вже тоді міг не йти. Служив у знаменитій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Отримав посвідчення «Учасник Антитерористичної операції», «Учасник бойових дій», мав нагороди. Був контужений, хворів, отримав третю групу інвалідності.

Категорія: №5 від 01.02.2024 року

Оскільки наш Гуманітарний штаб Теофіпольщини працює прозоро, звітуємо, як ми доставили черговий гуманітарний вантаж на Харківщину. Отож, у четвер, 25 січня, зранку капелан штабу, благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України отець Василь Крисак освятив нашу фуру, поблагословив нас у добру дорогу. І ми вирушили. Одразу щирі слова подяки хочу сказати про водіїв – Володимира та Костянтина Сиверських з Новоставець, батька та сина.

Не перший раз ми їдемо з цими прекрасними людьми у далеку дорогу, бо вони дуже надійні та відповідальні. Одним словом – хлопці воєнні.

Спочатку ми заїхали у селище Вишнівчик на Тернопільщині. Так в останній момент вирішилося, організував це Володимир Мосейко, керівник волонтерського центру з Тернополя, бо ж фуру треба було ще довантажити. Чекали тут на нас вже з 15 автівок, а люди були дуже приязні, доброзичливі. Разом ми завантажили на нашу фуру багато продуктів – картоплю, капусту, різні крупи, муку, яблука, закрутку, вареники, пиріжки. І поїхали ми далі через Рівне на Звягель (колишня назва Новоград-Волинський). Їхав з нами ще один автомобіль з Тернополя – переобладнали його волонтери у похідну лазню для бійців одного з бойових підрозділів на Слов’янський напрямок.

Приїхали ми у Звягель, на базу волонтерського центру. На нас чекали, що мені дуже сподобалося: все було посортоване, складене на піддони. Раз – і електрокари все нам завантажили на фуру. Нам треба перейняти такий досвід, щоб кілька разів не перекладати. Що нам довантажили – дитячий та дорослий одяг, продукти, овочі, фрукти, багато медикаментів. Фура вже була повністю завантажена, біля 25 тонн.

  • Ви тут: 
  • Головна