Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Тяжка, жорстока, безжалісна війна. Нікому не потрібна. Біль. Печаль. Сльози. Сирітство. Жах в дитячих очах. Ненависть, сум, образа в очах ще такого молодого бійця-захисника і вдячність медсестричці. Відтягнула його важкопораненого в укриття. Зупинила кров, вгамувала біль, заспокоїла: « Все буде добре. Ти такий молодець. Красивий, сильний. Все налагодиться». Стомлено обіперлася на стіну окопу. Цей – не перший. А там – ще пекло. Гуркало гучно. Прикрила очі.

Як там мама, сестра, братик. Бо тато тут, поруч. Мама. Що сьогодні? Субота. Певно хліб пече. Звечора внесла пікну дубову діжку. Вілляла заздалегідь підготовлену підмолодь (дріжджі розколочені з грудкою кислого тіста, залишеного з попередньої випічки). Зробила розчину з білої уже пшеничної муки. Закутала покривалом. Залишила до ранку, щоб «сходило». Літня ніч, як помах руки, вже й сіріє. Мама встає, розкриває діжку, розчина підійшла до половини, – то є добре. Зручно вмостивши ємність на табуреті, мама тісно миє руки, закочує правий рукав. Збиває тісто, воно враз падає на дно. Додає теплу воду, сіль, сироватку. Перемішує, сипле уже житню муку і приступає до вимішування. Робить усе це вправно, щоб тісто не захолонуло, не стухло. Місити треба стільки, щоб рука стала чиста від тіста. А житнє тісто – чіпке. Орися знає, бо мама уже довіряла їй цю відповідальну роботу.

– Вчися, дочко. Це твоє найперше діло – спекти хліб.

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Війна змінила наше життя. Вже пройшло два роки , як ми перестали належати самим собі, своїм рідним та близьким. Настав час віддавати частинку себе, своїх сил та вмінь, щоб зберегти країну, наблизити нашу Перемогу. Одним із тих, хто невпинно продовжує робити добрі справи – є 42-річний Володимир Сиверський, родом із села Новоставці. Чоловік возить гуманітарну допомогу нашим хлопцям на передову, жителям деокупованих територій.

25 років свого життя Володимир присвятив водінню. Професію свою обожнює, тож і зараз працює водієм фури у ТОВ «Подільське». У поза робочий час його чекає не менш улюблена справа. Вже роки чоловік обробляє земельні паї, які орендує. Земля, техніка, дорога, кермо – це його стихії.

– Його батько – Петро Костянтинович і Геннадій Кузьмович Фесун були орендарями і тримали шмат землі на околиці нашого села. Володя завше крутився коло батька. Його цікавила техніка. Трактори, машини, сівалки… були для нього, як конструктори, якими гралися діти. Він знав про них багато і вмів ними користуватися, – каже односельчанка, в.о. голови сільської ветеранської організації Світлана Кислюк.

Категорія: №8 від 22.02.2024 року

22 лютого жителі нашої громади провели в останню дорогу Героя – старшого сержанта Василя Миколайовича Семенюка з Лисогірки. Повернувся навіки додому на щиті мужній захисник України, добра, працьовита молода людина, єдиний син, люблячий чоловік та батько. За нашу Незалежність віддають своє життя найкращі – цвіт нації... 14 липня йому мало виповнитися лише 34 роки.

Був сповнений сил та енергії, планів на життя – працювати, ростити сина, реалізовувати свої мрії та задуми, розбудовувати країну. Та новітній ірод вирішив знищити Україну, знищити волелюбних українців, перетворити нашу країну на спалену землю.

Народився Василь 14 липня 1991 року в Лисогірці в сім’ї Марини та Миколи Семенюків. Виховали батьки гарного, порядного, роботящого хлопця. Закінчив школу, відслужив армію, шукав себе у дорослому житті. Одружився, з дружиною Альоною ростили синочка Іллю. Йому вже 5 рочків. Жили разом з батьками.

А тут ця жахлива війна. Призвали Василя 8 квітня 2022 року. Тож, вважай, два роки без двох місяців служив, виконував військовий обов’язок, боронив Вітчизну від рашистських загарбників. Два рази приїздив додому у коротку відпустку. Підтримали земляки, коли тривав збір на автомобіль для його бойового підрозділу.

13 лютого прийшла в домівку Семенюків трагічна звістка. Помер старший сержант Василь Миколайович Семенюк в населеному пункті Шандриголове Краматорського району Донецької області. Як у це повірити? Немає слів, які б розрадили, загоїли рану батька, матері, дружини, маленького синочка, їхній біль, їхню страшну втрату.

Категорія: №8 від 22.02.2024 року

Хтось ранок  починає з кави...

Хтось ранок починає з кави,

Хтось із обіймів, поцілунків.

У когось є робота, справи...

А хтось шукає порятунку...

А хтось спить солодко й не знає,

Що не прокинеться вже більше...

Вже дім страшним вогнем палає...

І вибухи щораз гучніші...

Категорія: №8 від 22.02.2024 року

Як і збиралися, десант Гуманітарного штабу Теофіпольщини у вівторок опівдні вирушив на південний схід, до бойових підрозділів на Запорізький напрямок. Хто поїхав: перший автомобіль – організатор Гуманітарного штабу Андрій Петринюк та начальник 8-ого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної допомоги підполковник ЗСУ Василь Кубін; другий автомобіль, закуплений за пожертви прихожан храмів Православної Церкви України та працівників підприємств та установ громади під час проєкту «Коляда» для заступника командира батальйону однієї військової частини на Запорізькому напрямку, нашого земляка Геннадія Русакова – Теофіпольський селищний голова Михайло Тененев та благочинний Теофіпольського округу ПЦУ отець Василь Крисак; вантажний бус від Володимира Мосейка з супроводжуючими – заступником голови Гуманітарного штабу Теофіпольщини Василем Гандовським та активістом штабу Володимиром Яцюком.

Обидва автомобілі були завантажені овочами, продуктами довготривалого зберігання та готовими стравами. Вантажний бус прибув наполовину завантажений вже з Тернополя, на базі штабу у ТОВ «Подільське» його довантажили.

Найперше, завдячуємо небайдужим людям у нашій громаді, які під час акцій збору продуктів приносили картоплю, моркву, столові буряки, цибулю, яблука, сало, смалець, закрутки, муку, цукор, крупи, вермішель. А також волонтерським підрозділам з Колок та Шибени, які приготували домашні страви.

Категорія: №8 від 22.02.2024 року

Звати мене Ольга Іванівна Сич, проживаю я в селі Велика Салиха Антонінської територіальної громади. Я колишня вчителька Великосалихської ЗОШ І-ІІ ступенів, вчила я української мови та літератури у 5-9 класах Олега Леонідовича Рендюка, Героя, який нещодавно загинув та похоронений в селі Святець. А вже минає 40 днів, як відбулася ця трагічна подія. Тож хочу написати про цього прекрасного хлопця.

Народився Олег в звичайній селянській родині, в якій поважали та шанували працю. Був старанним в навчанні, наполегливо йшов до своєї омріяної мети. Навчався у Хмельницькому вищому навчальному закладі, де була військова кафедра, яку він успішно закінчив. Тож твердо вирішив стати військовим. У 2010 році розпочалася його військова кар’єра.

Як почалася у 2014 році російсько-українська війна, боронив рідну Батьківщину на Донеччині. Батьки та родина молилися, щоб повернувся живим. І Бог почув їхні молитви.

Категорія: №8 від 22.02.2024 року

24 лютого 2022 року назавжди увійде в новітню історію України як початок кривавого, повномасштабного вторгнення російської федерації проти суверенної, незалежної Украї-ни. Водночас, як початок вирішального етапу національно-визвольної боротьби українсь-кого народу за свободу, за справжню незалежність. Як війна двох абсолютно відмінних світоглядів, двох цивілізацій – демократичної та авторитарної. Як межа краху оманливого «руського міра», як межа остаточного духовного звільнення України від московських пут.

Бо ця страшна війна ще раз засвідчила, що ніколи ми не були братами. Бо тільки вороги можуть так люто ненавидіти все українське, так люто знищувати українців, спустошувати, руйнувати, плюндрувати українську землю.

Тож розмовляємо з благочинним Теофіпольського округу Православної Церкви України митрофорним протоієреєм отцем Василем Крисаком про 5-у річницю підписання Томосу, про перехід релігійних громад Теофіпольщини від московського патріархату до ПЦУ, про участь прихожан у волонтерському русі на підтримку Збройних Сил України.

Категорія: №7 від 15.02.2024 року

12 лютого перестало битися полум’яне серце справжнього професіонала, лідера, голови профспілкової організації працівників освіти Теофіпольської територіальної громади Ніни Петрівни Киричок. Все своє життя після закінчення філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту вона присвятила школі та профспілці.

Більше 40 років очолювала профспілку освітян Теофіпольщини. Все її життя – це нескінченна від­да­ність обраній справі. За час роботи в профспілці проявила себе ініціативним, принциповим та вимогливим керівником, талановитим організатором, чуйною, уважною, щирою, доброю людиною, готовою допомогти кожному, хто цього потребував. Адже постійно зосереджувалася на питаннях захисту прав та інтересів вчителів.

Тож своєю невтомною працею, досвідом, інтуїцією, вірою в позитивний результат здобула заслужений авторитет серед освітян краю. Її активна життєва позиція, високий професіоналізм, значний особистий внесок у соціально-економічний захист спілчан, у розвиток освітянського профспілкового руху були неодноразово відзначені нагородами – грамотами, подяками. Не зупинялася на досягнутому, вишукувала нові, цікаві, нестандартні методи роботи з профспілковим активом.

  • Ви тут: 
  • Головна