Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №35 від 30.08.2018р.

З днем народження, країно


Безперечно, День Незалежності України є нашим найголовнішим державним святом. Хоч боротьба за справжню, а не просто проголошену Незалежність триває. І триває вже 27 років. Паростки нової, насправді вільної, правової, демократичної держави, повільно, а все ж таки проростають. Тернистий цей шлях, бо зсередини роз’їдає країну корупція, а вже п’ятий рік на Сході України триває неоголошена війна, кривава, жорстока, забирає кращих, забирає патріотів, приносить горе, смуток, біль та руйнування. Та, головне, не втратити на цьому шляху силу духу, віру у перемогу.
Напередодні річниці Незалежності, 23 серпня, у Теофіполі відбувся великий захід з відзначення Дня Державного прапора України та відкриття районної Дошки пошани «Кращі люди Теофіпольщини». До учасників заходу з промовами звернулися перший заступник голови райдержадміністрації Петро Вільшинський та голова районної ради Андрій Петринюк. Наголосили, що і День Державного прапора України, і День Незалежності стали символами державності, відтворенням національної ідеї, духовного оновлення, подальшого утвердження патріотизму, надихають на добрі справи задля розбудови України. І сьогодні для всіх нас Незалежність, свобода, цілісність держави – найвищі, найважливіші цінності, бо вони освячені кров’ю Героїв Небесної Сотні та полеглих українських бійців у зоні АТО. Висловили впевненість, що лише спільними зусиллями зможемо припинити війну, відновити східні кордони, здобути справжню Незалежність, збудувати вільну, щасливу країну.
Далі Петро Вільшинський та Андрій Петринюк вручили грамоти райдержадміністрації та районної ради, подарунки та квіти п’ятьом кращим трудовим колективам та 36 виробничникам, трудівникам сільського господарства та державним службовцям. Також вручили грамоту обласної державної адміністрації та подарунок директору Філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» Володимиру Прокопчуку, а подяку – приватному підприємцю Михайлу Тєнєнєву. Грамоту обласної ради вручили начальнику районного управління Державної казначейської служби Олександру Гудзяку, а подяку – начальнику відділення поліції Сергію Стучинському. Захід прикрасили виступи ансамблю духових інструментів районного будинку культури (керівник Олександр Зиборев) та учениця дитячої музичної школи Софія Козак.

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Вже й обжинки справили


Організовано пройшло збирання ранніх зернових у СТОВ «Волиця», хоч складними були погодні умови. Та всі учасники жнив вболівали за врожай, і головні спеціалісти, і механізатори, і водії, працівники зернотоку. Гарно зародила озима пшениця, зібрали по 66 цнт/га, непогана урожайність і ярого ячменю – 65 цнт/га.
Директор господарства Василь Кравчук на Маковея вже й обжинки організував. Комбайнерів, трактористів, водіїв, трудівників зернового току, головних спеціалістів, всіх, хто долучився до сівби, догляду та збирання урожаю-2018, нагородив грошовими преміями. Бо ж люди того варті, справжні герої жнив.

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Чому ж не виконується рішеннясесії районної ради?


До редакції звертаються жителі Теофіполя з питанням: чому досі не встановлений дитячий ігровий майданчик та спортивний комплекс, про що неодноразово повідомляла районна влада? То ж за роз’ясненням ми звернулися до голови районної ради Андрія Петринюка.
Спочатку розкажіть,як все планувалося?
Нагадаю читачам, що районною радою 30 вересня 2016 року була прийнята Програма приватизації об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ Теофіпольського району на 2016-2019 роки». Депутати також внесли пропозицію кошти від продажу майна спрямувати на придбання дитячих ігрових та спортивних комплексів з встановленням їх у Теофіполі. Зауважу, що продаж приміщення кінотеатру «Україна», атракціонів «Круговий огляд», «Веселі гірки» пройшов законно та прозоро. Планувалося придбати та встановити дитячий ігровий та спортивний комплекс до Міжнародного дня захисту дітей 1 червня. Однак внесли зміни до районного бюджету на 2018 рік, затвердили кошти в сумі 400 050,01 гривень на придбання відповідного обладнання на сесії районної ради 15 червня. Головним розпорядником бюджетних коштів визначено відділ освіти райдержадміністрації , одержувачем коштів – КП «Теофіпольський районний стадіон». Але можна все це було зробити до свята Івана Купала, традиційних розваг у селищі 7 липня. Однак і до цього часу райдержадміністрацією жодних дій по освоєнню цих коштів не розпочато, хоч відповідно до додатку № 15 до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів від 22 червня 2018 року, ці кошти надійшли на рахунок відділу освіти.

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Над усіма сусідами - сусід


Завтра Леоніду Васильовичу Кратасюку, який народився у селі Волиця, виповниться 70 літ. Важкі післявоєнні холодні й голодні роки прожив він із матір’ю Павліною та бабусею Федорою. Підростаючи у мальовничому землеробському селі, ще змалку на все життя прикипів до землі, полюбив працю хлібороба і господарника.
Закінчивши школу, здобув професію механізатора широкого профілю. Спочатку працював у колгоспі на колісних тракторах, але через деякі непорозуміння з тодішнім бригадиром комплексної бригади, перейшов у «Сільгосптехніку» на гусеничний трактор. Через деякий час голова колгоспу Петро Андрійович Кравчук попросив його повернутися у господарство і працювати механізатором.
У 1968 році Волиця почала розбудовуватися. Виростали громадські і виробничі приміщення. Як кажуть, по заріз потрібен був шифер і Петро Андрійович вирішив послати бажаючих колгоспників на Київський шиферний комбінат, щоб ті заробили шифер для покриття запланованих об’єктів.
Одним із перших поїхати у Київ був Леонід Васильович. Там він зарекомендував себе із позитивної сторони: працелюбним, знаючим справу. Тому його не могло не помітити керівництво комбінату. Запропонували залишитися у Києві, обіцяли квартиру. Але він не погодився, бо вдома його чекали мама-інвалід та бабуся.
А ще тягнуло його в село розлоге поле, рідна земля, сад, де він почав займатися щепленням різних сортів дерев. Отож, повернувся в рідне село до хліборобської професії. Довгий час працював ланковим механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків.

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Про пам’ятники Івану Підкові в Україні


Було колись – в Україні
Ревіли гармати:
Було колись: запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю…
Так писав Тарас Шевченко про відважного, сильного, славного, мужнього, козацького ватажка, отамана війська запорізького Івана Підкову, якому в 1578 році у Львові, за наказом польського короля, було відтято голову. Згодом його останки козаки перевезли в Канів і поховали на козацькому цвинтарі, недалеко від Чернечої Гори.
Ця героїчно-трагічна сторінка нашої історії запала нам в душу, і ми – скульптор, мій колега по фаху, галичанин Петро Кулик і я, архітектор, подоляк Володимир Блюсюк, тихенько працювали над варіантами пам’ятника народному герою. А коли проект був готовий – ми терпляче оббивали пороги радянських владних кабінетів, щоб дали дозвіл на спорудження пам’ятника в центрі Львова, де був страчений Іван Підкова. Тим більше, що скульптор має готові кам’яні брили, привезені з кар’єрів Теребовля, має бронзу на відлив скульптурних елементів. І ми, автори, навіть не заїкались на авторську винагороду, ми даруємо наш твір рідному Львову, який вивчив нас (!) І все рівно: ні(!), і все попахує українським «буржуазним» націоналізмом(?!)…
І ось повіяв свіжий вітерець і у 1982 році пам’ятник славному козаку у Львові було відкрито – наш подарунок місту! І нам винагорода: якісь невідомі два молодики підскочили до нас, пообіцяли по кулі в чоло і спритно зникли. Але кулі нас поминули, проте скульптору кастетом вибили всі зуби, а мене «пожаліли». То був час, коли Лєх Валєнса розворушив Польщу.
А далі тихенько зібрались і, щоб нікого не сполохати, поїхали ми в Канів шукати місце поховання козаків. Поклонились Тарасу Шевченку і відправились на козацький цвинтар. А там – непрохідні хащі кущів з колючками, темно…Від гробової тиші дзвенить у вухах. Мовчимо і ми… А «Було колись – в Україні ревіли гармати!...
Вертаємось назад, облюбували для пам’ятника Івану Підкові гарне місце – біля Чернечої Гори, недалеко від Дніпра. Повертаємось у Львів і тихенько,без розголосу, працюємо над другим варіантом пам’ятника відважному козаку – для Канева, також наш подарунок йому: Львів-Каневу.
Якщо у Львівському варіанті на природних кам’яних брилах домінує бронзова відтята голова козака, то в канівському вже пів фігура Івана Підкови виринає з величезної природної гранітної брили.
Але наближається 700-річчя Черкасам. Вже, знаючи про львівського Івана Підкову, черкаські українці-патріоти завітали до нас, авторів, - може порадимо щось. Ми радо відкриваємось, братаємось, п’ємо чарку дружби, зближаємось поглядам і вже невдовзі ми в Черкасах офіційно, на широкому державному рівні, було відкрито пам’ятник Івану Підкові. Наш другий подарунок – Черкасам( І). Девіз: Львів –Черкасам.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

І на нашу вулицю прийшло свято
Дуже вдало колись наші пращури давали назву куткам. От вулицю, де я проживаю, назвали Болотом (у радянські часи вона звалася імені Кутузова, хоч яке відношення мав прославлений полководець до Шибени?). Бо ж і справді болота тут було доволі – весною, влітку, як проходив дощ, і восени. Як нещодавно сільська рада перейменовувала вулиці, назвали її Заболотною, бо ж болота не поменшало. Як кілька років тому у сільській раді з’явилися кошти, почали у нашому селі дороги висипати жерствою, бо всі вони були у жахливому стані. Ясно, що це не асфальтована дорога, та все ж таки стало краще для людей. Невисипаними залишилися лише дві вулиці – наша Заболотна, імені Шевченка, недосипали і Покровську коло церкви. Але в цьому році на сесії сільської ради прийняли рішення висипати Заболотну вулицю довжиною 900 метрів, виділили для цього 315 тисяч гривень.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

І вдень, і вночі на посту


Якщо у людини є совість, то де б вона не працювала, буде віддаватися роботі, вболівати за неї. В особливій мірі це стосується працівників ветеринарної медицини: тут без душі, без серця –ніяк. Бо ж треба врятувати, вилікувати тварину, принести полегшення її власнику. Бо яка то біда, коли на очах гине корова-годувальниця чи інші домашні тварини, завдяки яким люди в селах тепер виживають.
Ігор Яцишин з Гальчинець працює лікарем Єлизаветпільської дільниці державної ветеринарної медицини. Свою роботу любить, просто нею живе, хоч вона дужа важка, відповідальна, адже в будь-який час доби, і в будень, і в свято, комусь потрібна його допомога.
- Закінчив середню школу я у 1979 році, - розказав при зустрічі, - вступав до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту на факультет ветеринарної медицини. Було мені на той час 16 років, та вже чітко визначився – буду ветеринарним лікарем. Не вступив. Рік поробив в колгоспі причіплювачем на тракторі, на другий рік таки вступив. Вчився стаціонарно 5 років, вернувся у рідні Гальчинці. Колгосп імені Шевченка був тоді потужним господарством, в кожному селі, в Гальчинцях, Єлизаветполі, Новоіванівці та Червоному Случі були ферми, було повно худоби.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

У вічному неспокої, у щоденній кропіткій праці

Вже стало традицією, що напередодні Дня працівника ветеринарної медицини про стан та проблеми цієї життєво важливої галузі народного господарства району спілкуємося з начальником Теофіпольського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області Павлом Шевчуком. Адже йдеться про епізоотичне благополуччя району.

Те, що жодна територія не застрахована від спалаху гострого інфекційного захворювання, засвідчила подія, яка сталася 11 серпня минулого року і в нашому районі – спалах Африканської чуми свиней на свинофермі Філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» села Коров’є. Який досвід ви з цього винесли?
- Треба визнати, що це був дуже серйозний досвід. До цього часу нас навчали, як боротися з цим захворюванням, а довелося самим через все це пройти. То вже згодом і я на обласних семінарах ділився досвідом ліквідації вогнища АЧС. Бо ж АЧС залишається найбільш небезпечним інфекційним захворюванням, адже немає ні лікування, ні вакцини. З іншого боку, керівники господарств, де утримується свинопоголів’я, не дуже поспішають виконувати наші приписи щодо необхідності проведення профілактичних заходів з попередження проникнення збудника АЧС. Мотивують це тим, що свинарство пов’язане з великими ризиками через нестабільну цінову політику.

  • Ви тут: 
  • Головна