Над усіма сусідами - сусід

Завтра Леоніду Васильовичу Кратасюку, який народився у селі Волиця, виповниться 70 літ. Важкі післявоєнні холодні й голодні роки прожив він із матір’ю Павліною та бабусею Федорою. Підростаючи у мальовничому землеробському селі, ще змалку на все життя прикипів до землі, полюбив працю хлібороба і господарника.
Закінчивши школу, здобув професію механізатора широкого профілю. Спочатку працював у колгоспі на колісних тракторах, але через деякі непорозуміння з тодішнім бригадиром комплексної бригади, перейшов у «Сільгосптехніку» на гусеничний трактор. Через деякий час голова колгоспу Петро Андрійович Кравчук попросив його повернутися у господарство і працювати механізатором.
У 1968 році Волиця почала розбудовуватися. Виростали громадські і виробничі приміщення. Як кажуть, по заріз потрібен був шифер і Петро Андрійович вирішив послати бажаючих колгоспників на Київський шиферний комбінат, щоб ті заробили шифер для покриття запланованих об’єктів.
Одним із перших поїхати у Київ був Леонід Васильович. Там він зарекомендував себе із позитивної сторони: працелюбним, знаючим справу. Тому його не могло не помітити керівництво комбінату. Запропонували залишитися у Києві, обіцяли квартиру. Але він не погодився, бо вдома його чекали мама-інвалід та бабуся.
А ще тягнуло його в село розлоге поле, рідна земля, сад, де він почав займатися щепленням різних сортів дерев. Отож, повернувся в рідне село до хліборобської професії. Довгий час працював ланковим механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків.

У 1971 році енергійний юнак закохався й одружився із найкращою дівчиною із Івано-Франківської області – Наташею.
У 1982 році Леонід Кратасюк очолив колектив механізаторів бригади і вміло керував до 2015 року. Наталя Михайлівна в цей час працювала в рільничій бригаді. Збудували дім, виховали сина й дочку. Дочекалися трьох онуків.
Леонід Васильович, після виходу на пенсію, ще 7 років був керівником механізаторських кадрів у товаристві. Був він з технікою, як кажуть, на ти, отож до нього часто зверталися та ще й зараз звертаються молоді механізатори, одноосібники, які мають техніку, але не мають досвіду її експлуатації, за допомогою. І не тільки із нашого, але й сусідніх сіл. Всі вони отримують професійну пораду, за що щиро вдячні цій людині.
Леонід Васильович любить займатися садівництвом та овочівництвом. Завдяки його золотим рукам, родина завжди забезпечена різноманітними фруктами та овочами.
У народі кажуть: не купуй хату, а купуй сусіда. З великою пошаною та гордістю зізнаюся, що з такими сусідами, як Леонід Васильович та Наталя Михайлівна мені пощастило: допоможуть, підкажуть, виручать у будь-яких питаннях.
У 2015 році Леоніда Васильовича обрали головою ветеранської організації села. Турбується про ветеранів, бо знає, що на схилі літ людям дуже хочеться уваги та тепла. А ще разом із дружиною є активними учасниками художньої самодіяльності.
Хочу приєднатися до усіх побажань, які в ці дні одержуватиме ювіляр – людина з великої літери, з гарячим серцем, тверезим розумом і козацькою вдачею. Хай ще довго - довго кує йому зозуля та щебечуть солов’ї.
Здоров’я - від води ключової,
Багатства – від землі святої,
Щоб доля завжди усміхалась
І старості не піддавалась.
Володимир Поліщук, с. Волиця