Погода


Добігає кінця квітень, пройшов День довкілля, завершується місячник озеленення та благоустрою. Весна ж видалася пізньою, до паски не скрізь у громадах встигли позагортати, вивезти сміття, прибрати придорожні смуги, узбіччя ставків, стихійні звалища, навести порядок в громадських місцях відпочинку. Хоч і зробили багато, та роботи ще тривають.
Територія ж Теофіпольської селищної ради – найбільша, тут зосереджені підприємства, установи, організації, навчальні заклади, торгові точки, багатоквартирні будинки та приватний житловий масив. Отже, і роботи з благоустрою найбільше. Селищний голова Валентина Губіна разом із заступником Володимиром Федонюком,  секретарем Вадимом Казмірчуком постійно тримають це питання на контролі, організовують прибирання ще не прибраних ділянок, зрізання аварійних дерев. Звісно, найбільше навантаження зараз, як власне, і завжди, лягає на Теофіпольське ВУЖКГ. Бо ж саме це підприємство вивозить сміття з селища на смітєзвалище, яке знаходиться за кілька кілометрів від Теофіполя на полі навпроти Підлісок. На жаль, доводиться спостерігати, як поліетиленові пакети розлітаються по прилеглих полях, затримуються у придорожній смузі. Та й саме сміттєзвалище донедавна не було впорядковане.

Не раз доводилося мені писати про робочі будні комунального підприємства «Теофіпольлісвод». Адже зрізати дерева, не просто вирізати, як часом закидають недоброзичливці, а у відповідності із лісорубним квитком, бо ж і дерева не вічні, вони доживають до певного віку, і їх треба зрізати, порізати  на складометри, вручну повантажити, зачистити ділянку, посадити молоді деревця, пильнувати, аби вони прийнялися – це нелегка робота. Не раз доводилося спілкуватися з лісниками та працівниками лісорубних бригад. І якось зажди вирізнявся серед колективу лісник одного з обходів (Михнівка, Котюржинці) Іван Петричук. Хоч ще був зовсім молодий, та справляв враження хазяйновитої, поміркованої, виваженої людини, завжди був привітним, із незмінною доброзичливою усмішкою.
Народився,  виріс і до цього часу живе Ваня в Котюржинцях. Батько Іван Петрович та мама Надія Михайлівна з дитинства привчили хлопця до праці, до старанності та відповідальності, то ж завжди могли на нього покластися. Після Малолазучинської дев’ятирічки пішов вчитися до Теофіпольського СПТУ, здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю. Працював шофером у ФГ «Рідний край», далі перейшов у «Теофіпольлісвод». Все складалося добре, ще разом з батьком, як одноосібник, обробляв свої земельні паї, прикупляв техніку, піклувався про свою молоду сім’ю – дружину Любу та сина Володю.
Цей день, 15 жовтня 2015 року, він ніколи не забуде. Адже розділив його молоде життя на «до» і «після», а минуло йому тоді лише 31 рік. Було це в лісі, вантажний автомобіль розвертався, Ваня стояв поруч, командував, невелика гілка, товщиною з кулак, відломилася і впала йому на спину.

Сьогодні, 26 квітня,  у 32-у річницю аварії на Чорнобильській АЕС, хочу згадати про ліквідатора І-ої категорії, порядну, справедливу людину, справжнього професіонала, надійного товариша, полковника міліції у відставці  Володимира Михайловича Мамчура.
Народився він у селі Гриценки Красилівського району 23 жовтня 1950 року.  Закінчив школу, відслужив армію, здобув середню спеціальну освіту у Новоушицькому технікумі механізації.  Починаючи з 1976 року, 23 роки відпрацював в органах внутрішніх справ, спочатку в позавідомчій охороні, потім  - у Теофіпольському райвідділі міліції. Був дільничним інспектором, оперативним черговим. За час служби неодноразово отримував нагороди від обласного управління міліції та районного відділу міліції, за відмінну роботу нагороджений медалями ІІІ-ого та ІІ-ого ступенів міністерства внутрішніх справ. Користувався великим авторитетом серед колег по роботі та жителів району, бо ж мав загострене почуття справедливості, ніколи нікого не підводив. З таким можна було спокійно йти в розвідку.