Погода

Те, що з початку цієї війни в Україні розгорнувся потужний волонтерський рух на підтримку Збройних Сил України, красномовно свідчить про те, що українці хочуть жити в незалежній державі, що вони понад усе цінують волю та свободу. У нашій газеті ми постійно розповідаємо про волонтерський рух на Теофіпольщині, але людей, які безкорисливо роблять добрі справи задля підтримки мужніх захисників Вітчизни, є ще багато.

Тож наша розповідь про Марію Постернак з Лисогірки, її сім’ю, які з перших днів війни і до сьогодні волонтерять. Попри велике господарство, городи, знаходять час для цієї напруженої, невтомної роботи.

У їх затишній оселі розмовляємо з Марією Костянтинівною та її донькою Танею. Привітні, доброзичливі. А на підвіконні вже стаканчики з посіяним насінням перцю чілі, посудинки з посадженими коренями імбиру.

– Хочу, щоб була своя розсада гіркого перцю, – каже господиня, – бо ж роблю таку смачну вітамінну приправу для хлопців, а ще ж ліки такі – лимони, мед та імбир. А він же такий дорогий, 200-250 гривень за кілограм, то хочу виростити сама, на городі. Другі такі ліки роблю з часником, теж вони дуже корисні. То знаєте, скільки саджу цибулі та часнику? Сотих зо п’ять. Бо як інакше, треба ж передавати на фронт, і для себе треба.

Цього дня хата Степана Левчуня у Шибені наповнилася дзвінким гаморем, веселощами, дитячими пустощами. Це зібралася уся велика рідня Анісії Олександрівни – мами, свекрухи, бабусі та прабабусі.

8 лютого зустріла вона на своєму життєвому порозі дев’яностий день народження. Привітали ювілярку з поважними літами секретар Теофіпольської селищної ради Роман Непотас, головний спеціаліст загального відділу Теофіпольської селищної ради, голова первинного ветеранського осередку сіл Шибена та Гаївка Володимир Бурлак, голова ГО «Теофіпольська районна організація ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ «Щит і меч» Анатолій Стучинський, заступник голови відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади – автор цих рядків.

Цвіла іменинниця від радості. Адже в її честь сини Степан та Віктор, невістки Валентина та Любов влаштували для неї ціле сімейне свято. Заслужила його берегиня роду Левчунів.

Від Теофіпольського селищного голови Михайла Тененева вручили її грамоту за багаторічну працю в сільськогосподарському виробництві та матеріальне заохочення. Отримала Анісія Олександрівна і цінні подарунки, букети живих квітів. Повіншувала її і подруга дитинства та по колгоспній роботі Анісія Якимівна Ротчук. Бажали винуватиці свята щоб її велике, добре, любляче серце билося ще довго-довго та випромінювало, дарувало родині своє тепло.

12 лютого перестало битися полум’яне серце справжнього професіонала, лідера, голови профспілкової організації працівників освіти Теофіпольської територіальної громади Ніни Петрівни Киричок. Все своє життя після закінчення філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту вона присвятила школі та профспілці.

Більше 40 років очолювала профспілку освітян Теофіпольщини. Все її життя – це нескінченна від­да­ність обраній справі. За час роботи в профспілці проявила себе ініціативним, принциповим та вимогливим керівником, талановитим організатором, чуйною, уважною, щирою, доброю людиною, готовою допомогти кожному, хто цього потребував. Адже постійно зосереджувалася на питаннях захисту прав та інтересів вчителів.

Тож своєю невтомною працею, досвідом, інтуїцією, вірою в позитивний результат здобула заслужений авторитет серед освітян краю. Її активна життєва позиція, високий професіоналізм, значний особистий внесок у соціально-економічний захист спілчан, у розвиток освітянського профспілкового руху були неодноразово відзначені нагородами – грамотами, подяками. Не зупинялася на досягнутому, вишукувала нові, цікаві, нестандартні методи роботи з профспілковим активом.

Прочитавши статтю в нашій газеті за 1 лютого цього року «По святу воду», написану прихожанами Свято-Михайлівського храму у Новоставцях, не можемо промовчати, хочемо висловити свої думки з цього приводу. Та й самі події, які відбуваються в громаді, заставляють нас задуматися.

У нашому Святці також минулої осені відбувся перехід релігійної громади від московського патріархату до Православної Церкви України. Схід села, на якому це вирішувалося, проходив дуже бурхливо, люди побачили, хто є хто. Але справедливість все ж перемогла. Ми щиро дякуємо всім, хто продемонстрував свою патріотичну позицію, проголосував за перехід.

Невдовзі нашим настоятелем став отець В’ячеслав. Він доклав та продовжує докладати багато зусиль, аби придбати все необхідне для проведення богослужінь та церковних обрядів. На сьогодні вже придбано багато ікон, книг українською мовою, церковного начиння.

Хай би їх усіх шляк трафив чи копнула качка...

От придумувати вміють для людей задачки.

Щипніть, вкусіть мене добре, най прийду до тями.

Поясніть, як щось не знаю, простими словами.

Може, вже війна скінчилась, – мені не сказали?

Як-не-як, а у Фейсбуці, щось би прочитала.

Ні, новини не змінились, ще більше лякають,

Щодня хлопців молоденьких у землю ховають....