Погода

Григорій Гладинюк - наш земляк-меценат


із Великої літери

Якось до моїх рук потрапив науково-популярний ілюстрований журнал «Пам’ятки України» № 3-4 (259-260) за 2019 рік. Це число журналу вийшло в авторській редакції киянки Таїсії Шаповаленко. На сторінках цього видання вона постаралася описати про спадок мецената з Базалії Г. П. Гладинюка, котрий залишив нам чимало доброго й корисного.
Хто ж такий добродій Гладинюк і де він тут взявся?! Скажемо. Народився Григорій Пантелеймонович 10 січня 1833 року в нашій древній Базалії. Його батьки – селяни – батько Пантелеймон Гаврилович і мати Ксенія Василівна. Мав він також братів Прокопа, Якова, Лаврентія, сестру Мокрину, рідного (по батькові) дядька Матвія та його дружину Олену – хрещену-матір, яким усе життя допомагатиме. Метричні книги Успенської православної церкви в Базалії, які збереглися в Державному архіві Житомирської області, рясніють їхніми іменами.

Про свободу слова


мовлю слово

 

У кожної нації, незалежно від того, яким шляхом вона прийшла до зміни політичної влади й курсу революційних перетворень, свої особливості та відмінності. Але є одна спільність – прагнення демократії, неодмінною складовою якої, безперечно, є свобода слова. У цьому плані наш багатостраждальний український народ має власну історію, у якій стільки кривавих сторінок, що навряд чи хтось колись оприлюднить точну цифру найціннішого, найдорожчого – людських життів. Сьогодні ж відомо, що лише від політичних репресій колишньої радянської влади постраждало понад 6 тисяч чоловік Теофіпольщини. Звісно, трагічна доля не всіх наших земляків напряму пов’язана зі свободою слова. Але ж знаємо ціну безпідставних звинувачень колишніх енкаведистів чи навіть обмов та доносів ображених один на одних, заляканих сусідів, - тюрма, фізичні та моральні знущання, смерть. А щастя вижити у цій кривавій м’ясорубці зазнали одиниці.
Та візьмемо значно менший відтинок нашої історії, котра за образним висловом подібна до смугастої морської тільняшки, - тридцятиліття незалежності України.

Зустріч з


прекрасним і вічним...

Ось таке незвичайне і оригінальне запрошення отримали шанувальники творчості молодої поетеси Дарини Кравчук на презентацію її першої книги: “Мабуть, вас часто запрошують на народження сім’ї. Мабуть, вас також запрошують відсвяткувати народження дитини. Але це запрошення інше... Тому що народилася книга - “Душі як діти”.
Я запрошую вас на вечір поезії, який відбудеться 15.08.2021 о 18.30 в Ресторації сімейних цінностей.
Буду щаслива розділити з вами захід сонця та келих шампанського. До вас тільки одне прохання - залишити вдома турботи та буденні думки. Нехай цей вечір стане для вас ще одним нагадуванням про те, що у вашій душі живе така маленька та мрійлива дитина. З нетерпінням очікую на нашу зустріч”.
Таке запрошення уже викликало піднесений настрій і очікування чогось незвичайного.
Не передати словами ту атмосферу, що панувала на цьому мистецькому заході. Чудова інструментальна музика, вишукане оформлення і частування, теплий прийом, а особливо щирість, довірливість, відкритість і трепетне хвилювання Дарусі заполонили душі усіх присутніх.

Не дозволимо це зробити

Напередоднї епохальної дати – Дня Незалежності України без перебільшення переконана, що саме факт незалежності нації, держави спонукав переосмислити нашу історію. Вважаю, що саме з цієї дати почалося звільнення України від почуття неволі, приреченості, почуття меншовартості. Саме в цей рік знову народилася – відновилася нашому селі Коров’є загальноосвітня дев’ятирічна школа, яка є центром і координатором в розвитку сільської громади. В цьому проглядається мудрість і далекоглядність незабутнього Василя Корнійовича Шуляка , який в ту пору керував нашим районом.
Бажаю всім нам, українцям, любити перш за все свою маленьку батьківщину: батьківську хату, село, своїх односельців. Ми одна родина, а отже радощі і прикрощі для нас спільні.

Подружилися, загартувалися,

 

прощалися зі сльозами

 

Це про учасників наметового табору козацького вишколу «Подільсько-Волинська Січ-2021», який завершився у понеділок, 16 серпня. Впродовж тижня дівчатка та хлоп’ята з Хмельницької, Тернопільської, Кіровоградської, Луганської, Рівненської та Івано-Франківської областей гартувалися фізично та духовно, навчалися виживанню без комфортних умов, без світла, без інтернету. І це, як виявилося, було прекрасно. Бо ж навчилися жити по внутрішньому розпорядку табору, стали організованими, дисциплінованими. Казали юні козаки, що цей час був просто незабутнім, адже навчилися навикам таборування, розпалювання вогнища, самодопомоги при різноманітних ураженнях. Навчилися стрілецькій підготовці, розбирали та складали на швид-кість АК, опанували ази військового рукопашного бою. Відвідали меморіальний музей «Молотківська трагедія», побували на екскурсії у Збаражі. А ще грали у футбол, змагалися у козацьких забавах, купалися у ставку, співали на вечірній ватрі старовинних козацьких пісень. Смачними були страви, які готували кухарі на справжній польовій кухні. Тож всі отримали море незабутніх вражень.