Погода

Про свободу слова


мовлю слово

 

У кожної нації, незалежно від того, яким шляхом вона прийшла до зміни політичної влади й курсу революційних перетворень, свої особливості та відмінності. Але є одна спільність – прагнення демократії, неодмінною складовою якої, безперечно, є свобода слова. У цьому плані наш багатостраждальний український народ має власну історію, у якій стільки кривавих сторінок, що навряд чи хтось колись оприлюднить точну цифру найціннішого, найдорожчого – людських життів. Сьогодні ж відомо, що лише від політичних репресій колишньої радянської влади постраждало понад 6 тисяч чоловік Теофіпольщини. Звісно, трагічна доля не всіх наших земляків напряму пов’язана зі свободою слова. Але ж знаємо ціну безпідставних звинувачень колишніх енкаведистів чи навіть обмов та доносів ображених один на одних, заляканих сусідів, - тюрма, фізичні та моральні знущання, смерть. А щастя вижити у цій кривавій м’ясорубці зазнали одиниці.
Та візьмемо значно менший відтинок нашої історії, котра за образним висловом подібна до смугастої морської тільняшки, - тридцятиліття незалежності України.

Втім навіть іще менше – два з хвостиком роки президенства Володимира Зеленського та провладних «слуг народу». Резюме коротке, як дитяча сорочечка: хвалитись нічим. Не те, що на місці тупцюємо, а навіть навпаки – повільно скочуємося в прірву. Тобто робимо те, від чого застерігав тезка президента Володимир Ульянов, - один крок уперед – два кроки назад. І тут дуже яскраво проявляються контрасти, які свідчать про те, що права рука не знає, що робить ліва. Бо ж одна дає начебто, а друга забирає.
У лютому ц. р. Верховна Рада України посилила покарання за перешкоджання журналістській діяльності. Закон вносить відповіді зміни до кримінального кодексу. Він, зокрема, посилює захист журналістів,їхніх близьких родичів та членів сімей від застосування погроз, насильства або перешкоджань професійній діяльності. Скажімо, незаконне вилучення зібраних матеріалів й незаконне вилучення зібраних матеріалів і технічних засобів журналіста, відмова у доступі до інформації, заборона висвітлення окремих тем, критика суб’єкта владних повноважень тощо, тепер карається штрафом від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (раніше штраф становив до 50 мінімумів). А ще ж передбачено арешт на строк до 6 місяців або обмеження волі на строк до 3 років.
Проте, як мовиться, недовго музика та грала. Бо вже буквально у травні глава держави підписує положення про Центр протидії дезінформації (ЦПД). Як передрікають фахівці, правду від брехні тепер відрізнятимуть не суди, а якісь невідомі суб’єкти на щедрих державних зарплатах. Їх чомусь 52, як карт у картярській грі «бридж» і вони дуже далекі від …журналістики.
Документ сей можна трактувати як своєрідний виклик і суспільству, і Конституції України, яка статтею 15 забороняє цензуру. Іншими ж статтями (24 – Закон України «Про інформацію» і 2 – «Про друковані засоби масової інформації» заборонено:
а) втручання у професійну діяльність журналістів,
б) створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.
Одне слово, це схоже навіть не на цензуру, а щось значно вагоміше – репресивний апарат. Як наслідок, останнім часом посилився тиск і нападки на «журналюг», бо з мовчазної влади саме на них «котять бочку», звинувачуючи у всіх смертних та інших гріхах.
До речі, ми вже маємо гіркий досвід багаторічного так званого розслідування обставин загибелі журналістів Гонгадзе та Шеремета. Хто на черзі?
Буквально нещодавно ми відзначали Міжнародний день солідарності журналістів. Мої колеги покликані вірно служити його Величності Слову. Правдивому, звичайно. Але ж дивує одне. Я не проти іноземців у наших ЗМІ. Але невже ми так зміліли, що змушені віддавати на поталу «варягів» цілі телепрограми типу «Свобода слова». Без мови, Савік Шустер журналіст талановитий. Але чому ж тоді за цю справу не береться вітчизняна пишуча братія? Нас вже таки залякали?
Я за незалежну Україну. І свободу слова. Справді, незалежну, чесну.
Валентин Дузяк,
член НСЖУ