Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Деталі
Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Перегляди: 515

Оновили


пам’ятний знак

Йдеться про масове поховання біля 2 тисяч євреїв, жителів Теофіполя, розстріляних німецько-фашистськими окупантами у січні 1942 року неподалік від містечка. Останки безневинно вбитих чоловіків, жінок, дітей, стариків покояться в одній великій братській могилі. Уже в часи Незалежності завдяки єврейському благодійному фонду «Хесед Бешт» тут був встановлений пам’ятний знак та меморіальна дошка. Та проходив час, знак облупився, могила заростала чагарниками, все виглядало досить занедбаним.Треба було вже вживати радикальні міри.

Деталі
Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Перегляди: 530

У щастя два рівних є крила

Наталія Кондратюк, лікар Поляхівської ветеринарної дільниці, дуже любить свою роботу. Адже у ветеринарній медицині працює понад два десятки років. А чому обрала таку неспокійну, надзвичайно відповідальну роботу? Бо ж виросла, вважай, на фермі, у Волиці,біля мами, доярки з багаторічним стажем Раїси Олександрівни Манчевської. Хоч з малих літ бачила, як нелегко працювати на фермі, росло у її душі бажання лікувати тварин. Часто заходила до ветеринарного лікаря Василя Павловича Постернака, розпитувала, роздивлялася журнал «Тваринництво». А вдома гралася у ветеринара – розкладала шприци, робила уколи гарбузам – лікувала корів. Як була в дев’ятому класі, вже доїла групу лейкозних нетелів.
- Вважаю, що зробила правильний вибір, - розказує Наталія, - і мамина підказка була, відчувала вона, що це – моє. Я дуже люблю всіх тварин, котиків, собачок, а що вже корів – які це розумні створіння!

Деталі
Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Перегляди: 460

  ПРОЖИТИ


ЖИТТЯ СЛАВНО

Ніби якось настирливіше задзеленчав мобільний телефон і я побачив на його екрані незнайомий мені номер з більше звичної кількості цифр. Слухаю. У навушнику почувся приємний чоловічий голос:
-Я – Сергій Фурман – з Польщі.
-Та в мене ж там нема ні родичів, ні знайомих, - здивовано мовив я у відповідь.
-Правильно! - засміявся чоловік. – Це Юра Левицький сказав мені, аби я зв’язався з вами по телефону і дав інтерв’ю, вірніше – розповів коротенько свою автобіографію. Я ж – колишній воїн-інтернаціоналіст – «афганець». А чому я в Польщі? – то відповідь дуже проста: на заробітках тут. І не сам, а разом зі своєю дружиною Наталею Василівною. Доглядаємо в хазяїна тварин на норковій фермі.
Ось так розпочалося наше знайомство з героєм моєї розповіді Сергієм Сергійовичем Фурманом, який родом із села Мар’янівка, що розташована на території Святецької сільради. І народився він тут 30 липня 1968 року в родині сільських трудівників – механізатора Сергія Пилиповича і доярки Марії Феодосіївни.

Деталі
Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Перегляди: 544

Це її діти

Хоч народилася та зросла Олена Степанівна в Криштопівці Волочиського району, вже 43 роки проживає на Теофіпольщині. Бо ж здобула спеціальність маляра-штукатура у Волочиському профтехучилищі, отримала направлення в Теофіполь, в ПМК. Якраз тоді будувалося нове приміщення центральної районної лікарні. Була дівчина привітною, життєрадісною, товариською, меткою, спритною (залишилася такою і донині), то ж робота була її до душі. Не забарилася і доля, постукала у дівоче серденько любов, зустріла свого судженого, Миколу Глов’юка з Нової Греблі. Возив продукти в їдальню ПМК, було ж тоді все в дефіциті, а робітнича їдальня добре постачалася. Одружилися, сім років жили в гуртожитку. Народилися в молодого подружжя донечки Таня та Інна. Отримали спочатку однокімнатну квартиру, потім більшу, трикімнатну.

Деталі
Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Перегляди: 514

Погляд  через  десятиліття

Теофіпольська середня школа, історія якої розпочалася у 1934 році, пам’ятає багатьох цікавих особистостей учнів, вчителів.Серед них виділяється вчителька української мови Катерина Павлівна Сухомлінова – Сабадаш.
Днями вона відсвяткувала 90-річний ювілей, але душею залишається молодою, небайдужою до долі нашої країни. Вже 35 років на заслуженому відпочинку, пережила шістьох президентів незалежної України, вивчила напам’ять половину «Кобзаря» Тараса Шевченка і, вболіваючи за долю нашої Вітчизни, з сумом цитує рядки нашого генія:
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Щирою українкою молоду вчительку з Харківщини виховали галицькі селяни, куди у 1950 році відправили утверджувати радянську владу в Україні. Їхали випускники Вовчанського педагогічного училища у закритих вагонах Харків-Тернопіль. Двадцятирічна Катруся мала один дерев’яний чемодан, у якому були подушка, ковдра та книги.