Погляд  через  десятиліття

Теофіпольська середня школа, історія якої розпочалася у 1934 році, пам’ятає багатьох цікавих особистостей учнів, вчителів.Серед них виділяється вчителька української мови Катерина Павлівна Сухомлінова – Сабадаш.
Днями вона відсвяткувала 90-річний ювілей, але душею залишається молодою, небайдужою до долі нашої країни. Вже 35 років на заслуженому відпочинку, пережила шістьох президентів незалежної України, вивчила напам’ять половину «Кобзаря» Тараса Шевченка і, вболіваючи за долю нашої Вітчизни, з сумом цитує рядки нашого генія:
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Щирою українкою молоду вчительку з Харківщини виховали галицькі селяни, куди у 1950 році відправили утверджувати радянську владу в Україні. Їхали випускники Вовчанського педагогічного училища у закритих вагонах Харків-Тернопіль. Двадцятирічна Катруся мала один дерев’яний чемодан, у якому були подушка, ковдра та книги.

Переживши голод у рідному селі Бузова з мамою-вдовою та двома братами, молода вчителька саме у Шумському районі на Тернопільщині зрозуміла, який смачний чорний хліб із салом і часником.
Тисячі доріг пройшла ця невелика тендітна жінка за 14 років перебування у Західній Україні, змінивши купу шкіл, навчаючи «бандерівських дітей», нажила авторитету і поваги місцевого населення. Була поважною гостею на весіллях свої учнів, які часто були її однолітками, але саме там вона по-справжньому навчилася любити свою Україну і цю любов пронесла все своє життя , навчаючи учнів і своїх трьох дітей.
Мала вірного супутника в житті - Володимира Пилиповича Сабадаша, який у 1964-1967 роках був директором Теофіпольської середньої школи. Важко доводилось йому, молодому вчителю математики, керувати великою школою, бо ж саме у цій школі отримав атестат про середню освіту босоногим юнаком. Син святецького конюха босоніж ходив до школи, проте гарно навчався. Був великим патріотом, заснував у 90-ті роки громадську організацію «Українська перспектива». Сподівався жити у квітучій Україні. Дарував квіти претенденту на президентство Віктору Ющенку, коли той відвідував Теофіполь і вірив, що Україна стане прекрасною, як і ті троянди, але був розчарований. Час показав, що патріотів мало, і залишаються пророчими слова Шевченка:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
57 років прожила в Теофіполі Катерина Павлівна. Мала чимало друзів, чудових учнів. Найдорожчі випускники 1971 року, які щоразу відвідують вчительку.
Зерна любові до Вітчизни, до рідної мови проростали в серцях учнів. З повагою ставились «бандерівці» на Західній Україні в далеких 50-тих роках до молодої вчительки, бо вона навчала їхніх дітей української мови. То були важкі, але найкращі часи для Катерини Павлівни. В інші світи відправились душі любих батьків, чоловіка, дочки Люди. Нехай Господь знайде місце у своїх Небесних оселях для них.
Зустрівши свій 90-річний ювілей, Катерина Павлівна з вдячністю згадує свою маму - Марію Устинівну Сухомлінову, яка була письменною, зберігала в далекому селі Бузова Вовчанського району на Харківщині дві найважливіші книги: Біблію та «Кобзар» Тараса Шевченка. Але біль в душі залишається за нашу державу, за те, що не цінується у наш час патріотизм, що багато галасу, неправди, зубожіння людських душ. Проймають душу слова заповіту нашого поета з уст поважної вчительки:
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Колектив Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ст.№1