Погода

Є таке свято

4 липня в Україні відзначили День Національної поліції
України. Це свято самовіданних правоохоронців, які день і ніч на посту покликані захищати наші права та інтереси,
забезпечувати правопорядок та спокій в нашій державі.

То ж нагоди відзначення цього професійного свята в Теофіпольському відділенні поліції відбулися урочистості. У них взяли участь особовий склад відділення на чолі з начальником Сергієм Дулєповим та гості – голова райдержадміністрації Олена Ковцун, голова районної ради Андрій Петринюк, заступник Теофіпольського селищного голови Володимир Федонюк, голова районної організації ветеранів України Володимир Кобера, голова громадської організації «Теофіпольська районна спілка ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ «Єдиний щит»», голова громадського формування з охорони громадського порядку «Щит і меч» Анатолій Стучинський.

Запам’ятайте


його таким

Четвертий місяць, як поховала Ганна Петрівна свого первістка, Льоню Масловського, старшого лейтенанта, учасника Операціїї Об’єднаних Сил. Не вірить, що більше його не побачить, не почує його голосу, не помилується його лагідною усмішкою. Рветься її серце, на що не подивиться у своїй оселі та обійсті, скрізь він, його золоті руки. І чого так? За що їй такий тяжкий хрест?
- Просила його, Льоню, не йди, - каже з болем, - тобі ж вже йде 55-ий рік, хай молодші йдуть. Ні, казав, піду і все, вони Крим забрали, а Херсонщина поруч. І сюди прийдуть, а тут мої діти, онучка росте. Він же офіцер, закінчив у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті військову кафедру. Дуже дорожив,що він офіцер, як батькові двоюрідні брати, Анатолій та Леонід Масловські. Певне, така моя доля, одні похорони. Десять років тому Сашу похоронила, середнього сина. Нема більшої біди, як дітей своїх хоронити. І треба змиритися, бо нічого не зміниш. Та як з цим жити?

Печаль, жалоба


чи свято?

Кінчався квітень, наближався травень, з приморозками, тривожний, вже з другою чорною бідою – вірусною, яка долучилась до першої проклятої путінсько –бандитської війни. Наближали його традиційні дати – 9 Травня та День Матері.
Всі ми спостерігали за тою політичною тріскотнею на екранах телевізорів всіх каналів з приводу 75-ї річниці Перемоги над фашизмом у Другій Світовій війні – в Вєлікой Отєчєствєнной войнє (?!) чи то є дні печалі, чи веселі святкові?
Для свідомих українців і для мене, ще з далекого дитинства – це печальний День Пам’яті, смуток, скорботні спогади з молитвою, з вогником свічки : загинув рідний найстарший брат, другий був поранений, видужав і далі воював, а третій повернувся додому уже після війни потрощеним калікою на все життя, загинув рідний молодший брат мами, мій дядько, з двома своїми синами… Хіба то для мене свято?

Чи буде краще


та легше?

Як ми вже повідомляли, 5 червня на черговій сесії районної ради за поданням райдержадміністрації депутати прийняли рішення про пониження ступеня Великолазучи-нської, Мар’янівської ЗОШ І-ІІ ступенів та Ординецької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Через малокомплектність та відсутність перспективи зростання учнівського контингенту. Карабіївську, Михиринецьку та Кузьминецьку ЗОШ І-ІІ ступенів не понизили, бо нібито за діючою постановою Кабінету міністрів, школи І-ІІ ступенів, де навчається не менше 30 учнів, у новому навчальному році ще будуть отримувати освітню субвенцію. А у Великолазучинській навчається 29 учнів, а в Мар’янівській – 27.
Як сприйняли таку новину у Великому Лазучині та в Мар’янівці? Звісно, негативно. І вчителі, і батьки, і діти. Як довезти дітей у Теофіпольський ліцей, коли з Великого Лазучина до траси 8 кілометрів жахливої дороги?