Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №40 від 05.10.2022 року

Олійницька первинна ветеранська організація була створена в 1987 році. В той час було багато живих учасників бойових дій, інвалідів Другої світової війни. І хоча їм і приділялась увага зі сторони керівництва колгоспу, сільської ради, дирекції школи, але питання створення ветеранської організації стало необхідністю.

Ветерани говорили, що таку організацію необхідно було створити на років 10-15 раніше, коли всі ті, хто виніс ос­новний тягар війни і післявоєнної відбудови зруйнованого господарства, становили основу суспільства.

Ініціатором створення сільської ветеранської організації був тодішній голова Олійницької сільської ради Володимир Григорович Осецький, людина, яка переймалася турботами ветеранів, як власними.

Категорія: №40 від 05.10.2022 року

 9 жовтня Людмилі Макарівні Фесун з Базалії, ветерану, справжній подвижниці педагогічної ниви, виповниться 70 років. Але така ж енергійна, завзята, привітна, усміхнена, випромінює світло та тепло. Педагогічній роботі віддала 46 років напруженої праці, її шанує, визнає вся освітянська спільнота нашого краю.

– Я завжди дуже любила дітей, любила свою роботу, йшла у школу, як на свято,– ділиться спогадами, – тож завжди почувала себе щасливою. І в часи юності, коли навчалася на у Чернівецькому Державному університеті на факультеті української мови та літератури, коли була дуже завантаженою, встигала наполегливо вчитися, співати в хорі, скрізь бути першою, бути активісткою. Тут я зустріла своє єдине на все життя кохання, свого чоловіка, студента медичного факультету Івана Васильовича Фесуна з Новоставець, тут народилася наша донечка Галинка. Починала я працювати у школі у селі Комарівці під Чернівцями, далі у рідних Шекеринцях Ізяславського району вихователькою дитячого садочка. А далі 9 років ми прожили в Шибені, коли після інтернатури Ваню направили головним лікарем у Шибенську дільничну лікарню.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

21 вересня людство відзначає Міжнародний день миру. У 1968 році проголосив його Папа римський Павло VI. В Україні, за указом президента, День миру відзначають з 2002 року. У час, коли в нашій рідній Україні лунають постріли, вибухи, проливається людська кров, гинуть люди, руйнуються будинки, знищується інфраструктура, цей день – особливий.

Адже російський диктатор Володимир Путін оголосив «часткову» мобілізацію в Росії саме 21 вересня, у Міжнародний день миру. Указ про часткову мобілізацію вже підписано. Мобілізаційні заходи в країні, яка вбиває мирне населення України, розпочалися. У рамках «часткової» мобілізації в рф хочуть призвати воювати проти України 300 тисяч резервістів, заявив міністр оборони росії сергій шойгу. За словами шойгу, ро­сій­ські втрати у війні склали лише 5 937 загиблих. Це твердження розходиться з даними українських і західних розвідок. За даними Генштабу ЗСУ, втрати особового складу армії рф складають понад 55 тисяч.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Немає на світі найбільш благороднішої професії, ніж навчати дітей, формувати їх світогляд, прищеплювати їм моральні цінності. Недарма вчителя порівнюють з садівником, котрий безкінечно плекає свій сад, і робить це з великою любов’ю, за покликом серця. Учитель – це горде звання, яке по життю несуть найбільш гідні люди.

Бо це безцінна подвижницька праця, це вірність обраній справі, це терпіння, це доброта, це нелегкий щоденний труд, і не кожний це витримає.

Тож наша розповідь напередодні Українського дня вчителя – про заступника директора Базалійського ліцею з навчальної роботи, вчительку зарубіжної літератури Зою Бондар. Бо сильна духом, щира українка, прекрасна вчителька, влилася в педагогічний колектив цього закладу і працює із-задоволенням. Бо займається тим, що найбільше любить.

Народилася та виросла Зоя Олександрівна у Мар’янівці, закінчила тут восьмирічну школу, далі Святецьку середню школу. Яку професію обрати – не роздумувала, бо з дитинства хотіла стати вчителькою, сіяти добре, розумне та вічне. Тож з вступила до Вінницького педагогічного інституту, з радістю навчалася на факультеті російської мови та літератури.

Категорія: Uncategorised

Повномасштабна агресія російської федерації, яка триває вже сьомий місяць, внесла свої корективи і в режим навчально-виховного процесу закладів середньої освіти України, які знаходяться поза межами зони бойових дій, в тому числі і в нашій громаді. Бо на перший план виходить безпека дітей.

Тому очна та змішана система навчання запроваджена лише в тих закладах, де є укриття, які відповідають певним вимогам. Заклади, де немає укриття, розпочали новий навчальний рік за дистанційною формою навчання.

Директором Базалійської ЗОШ І-ІІІ ступенів(тепер Базалійський ліцей) Ірина Герасімюк була призначена 1 липня 2021 року і треба визнати, що одразу з головою занурилася в роботу. Бо, як на її свіжий погляд, чітко побачила, що потрібно покращити, змінити в першу чергу.

– Для себе я одразу визначила, – розказує Ірина Василівна, – що треба зробити все можливе, аби нашим учням було зручно, тепло, комфортно, щоб вони почували себе в безпеці, тобто, створити умови для отримання якісних знань. І розпочала я це з шкільних туалетів. Бо коли побачила, які вони застарілі, незручні та просто жахливі, залишити все це в такому стані було просто неможливо. Про якийсь частковий ремонт мова не могла йти, внутрішні стіни тут ледве трималися. Треба було робити капітальний ремонт, міняти сантехніку та каналізацію. Я дуже дякую Теофіпольському селищному голові Михайлу Тененеву, його заступнику Юлії Карбовській, які з розумінням поставилися до нашої проблеми і нам з бюджету селищної ради були виділені відповідні кошти. Це був досить великий об’єм роботи, працювали дві бригади, це тривало до самого нового року. І тепер наші туалети – суцільна краса – все сучасне, привабливе, зручне, скрізь покладена нова симпатична плитка. Одночасно з цими роботами проходила заміна 91 вікон, це були кошти обласного бюджету, цьому посприяла голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

"Лише той Учитель, хто живе так, як навчає" (Григорій Сковорода)

Щороку, коли осінь золотить світ, коли шелестить падолист і снує в полі мереживо бабиного літа, коли перед вікнами будинків пломеніють мальви, жоржини та айстри, а школа наповнюється гомоном і сміхом дітвори, наша держава вшановує Учителя. Щирі привітання, теплі усмішки, власноруч виготовлені листівки, букети осінніх квітів – так відзначають подію в Україні.

Офіційно свято називається День працівників освіти. Це віншування педагогів усіх рангів, що займаються навчанням і вихованням юнацтва, організацією дитячої діяльності, управлінням в системі освіти. День вчителя від­значається в першу неділю жовтня. Але неофіційно – в першу п’ятницю, щоб учні і студенти могли привітати своїх наставників. Учитель – це не просто джерело знань. Це людина, яка може надихнути та окрилити. Це наставник, друг та просвітник. Він поєднує в собі дослідника, ученого, письменника, психолога і стратега.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Понад усе чекаю Перемоги і продовжуватиму розпочату справу

У 1979 році, після закінчення Він­ниць­кого педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

Звичайна вчительська біографія. У 1979 році, після закінчення Він­ницького педінституту, прийшла на роботу в Мануїльську середню школу. З висоти своїх років згадую, що студентські роки були найкращі. Вони дали початок великій дружбі, яка триває до цих пір. З моєї групи вийшло два поети та два письменники. Всі ми реалізували себе, проклали свої дороги в життя після інституту.

 На педагогічній ниві у Святецькій середній школі у мене були класи, які залишили слід у душі на все життя. За 30 років роботи з дітьми були класи, з якими я пережила уроки, які можна назвати подарунками долі. Завжди пам’ятатиму Світлану Павлюк, Катю Щирбу, Олену Мєлкозьорову, Олену Блюсюк. Це був урок, коли я лише маленькими фразами направляла дітей, а учні самі активно вели розповідь, діалог, дискутували. Мені, як вчительці, жаль, що на той час під руками сільського вчителя не завжди був магнітофон, щоб записати для історії все, що говорилось у класі.

Категорія: №39 від 29.09.2022 року

Продовження, початок у газетах №№ 33-38 від 18, 25 серпня, 1, 8, 15 та 22 вересня 2022

Турбувало мене з матір’ю ще одне питання: де брати гроші, щоб платити за школу? Мати, як тільки могла, вишукувала кожну копійку, аби заплатити податок, а ще тут моє навчання у школі. На базар несла все – масло, сметану, молоко. Я ж навчався добре. На роботу в колгосп ходив рідше, бо вже повернулась з армії більшість чоловіків Троянівки.

Нині багато людей займаються бізнесом, а я цей шлях пройшов ще в 1947 році. В той час деякі колгоспи сіяли соняшники, щоб виготовляти олію. Я зі своїми товаришами Крисаном Ринчуком і Федором Слідзюком ходили в колгоспи сіл Караїна та Авратин, які сіяли соняшники, і там купували по 16 кілограмів цього насіння. Мати піджарить насіння, і я несу його на базар для продажу. Два рази ми ходили з ношами на базар в Антоніни, а ще два рази – в Ізяслав. Ніч пересидимо на вокзалі, а вранці – знову на базар. Продавали по 1 карбованцеві за склянку (гроші були знецінені, бо тільки в 1961 році вони були реформовані). Отож, продамо соняшникове насіння, вторгуємо копійчину, але не тринькаємо грошей (за добу витрачали лишень на одного пиріжка з тушкованим буряком). Перекусивши, спродавшись, повертаємось пішки додому. Нагадаю, що з Ізяслава до Троянівки відстань складає 50 кілометрів, а з Антонін – 40.

  • Ви тут: 
  • Головна