Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 1 від 2.01.2020

Вшанували


ветеранів-фронтовиків

На день Святого Миколая його дарункам цього року були раді і ветерани-фронтовики. Саме з ініціативи голови районної ради Андрія Петринюка та голови районної організації ветеранів Володимира Кобери були розвезені їм продуктові набори, матеріальну допомогу.
Бентежні почуття відчули люди поважного віку, коли вони, а ще начальник інформаційно-аналітичного відділу районної ради Ганна Кондратюк та заступник голови районної ради ветеранів Андрій Рудюк завітали до їх осель.
Щиро дякували всім за візит і вітання з новорічно-різдвяними святами 98-річний воїн-фронтовик Абрам Рувінович Діхтяр із Базалії, полковник у відставці Харлампій Пилипович Розмаріца з с.Коров’є, Ганна Антонівна Дишлевська-Антощук з Новоіванівки, Петро Митрофанович Бульбах із Човгузова. Дякували гостям і члени сімей людей воєнної доби Василя Никифоровича Мушинського з Єлизаветполя та Захарія Маркіяновича Олійника з Дмитрівки, Петра Корнійовича Півня із Поляхової.

Категорія: № 1 від 2.01.2020

АФГАНСЬКА СИВИНА

 

З Миколою Петровичем Полі-щуком розмовляти приємно й легко, бо випромінює він, гадаю, надто позитивну ауру. То ж і дізнаємося, що 1978 року закінчив він Волице-Полівську середню школу, після якої, за направленням райвійськкомату, навчався на курсах шоферів у Теофіпольському професійно-технічному училищі №34. Отримавши кваліфікацію водія, зразу ж пішов працювати у колгосп імені Леніна с. Волиця.
Маючи вже посвідчення шофера, вирішив опанувати у тому ж училищі спеціальністю механізатора широкого профілю. Бо ж у сільській місцевості мешкає – все пригодиться. Як задумав – то так і вчинив. Але довго навчатися не довелося, бо 11 квітня 1979 року призвали юнака до лав Радянської Армії.
Спочатку служив у Німецькій Демократичній Республіці, а вже 14 січня 1980 року рядовий По-ліщук з артилерійського полку разом із своїми товаришами по призову дислокувався біля міста Термез в Афганістані. Оскільки в армії вже набув спеціальність зв’язківця, то всю свою строкову службу був на посаді механіка-радіотелефоніста.
Непомітно, але тривожно минав час служби, яка в рядового Поліщука продовжувалась вже в місті Кундуз.

Категорія: № 1 від 2.01.2020

ПЕРЕЖИТИ. ВИЖИТИ…

Біографія Івана Козачука з Гаврилівки дуже схожа з багатьма його однолітків: дитячі ясла, початкова і середня школи. А далі було здобування спеціальності тракториста-машиніста широкого профілю в Теофіпольському училищі №34. Після його закінчення Іван отримав направлення на виробничу практику аж до Казахстану: на сезон збирання зернових культур. Ці жнива тут для Козачука тривали довгих три місяці.
З Казахстану Іван повернувся в Гаврилівку вже з певним виробничим досвідом. То ж хлопця з радістю прийняли на роботу трактористом у місцевий колгосп імені Островського. Однак, Іван відчував, що для села однієї професії механізатора недостатньо. Тому знову вступає до Теофіпольського профтехучилища №34, де вже здобуває професію шофера.
А далі була армійська строкова служба. Розпочалась вона у м. Виборг Ленінградської області. Разом з Іваном прибули сюди на службу Микола Тимощук і Володимир Сокоть з Теофіполя, Віктор Гербредер з Олійників, Петро Матева з Михнівки. Тут вони пройшли курс молодого бійця.

Категорія: №52 від 26.12.2019р.

Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов’язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами. Виконуючи цю почесну місію, ідуть  юнаки служити в армію, щоб берегти мир і спокій своєї Батьківщини, стояти на сторожі її інтересів.

Категорія: №52 від 26.12.2019р.

На перший погляд, важко відшукати у їх біографіях щось однакове, бо ж і віком різняться, і життєвий шлях у кожного свій, особливий. Та це лише на перший погляд, бо при ближчому знайомстві завважується і спільність поглядів, і навіть збіг інтересів.

Ця маленька оповідь ще про двійко хлопців, яким серед понад 160 тисяч чоловік, призваних до лав Радянської Армії  з України, судилося пройти афганську війну протягом 1979-1989 років і пощастило не потрапити до мартиролога, тобто списку загиблих 3360 воїнів-українців. Більше того, їм пофортунило навіть не зазнати бойових поранень.

Категорія: №52 від 26.12.2019р.

Як ми вже повідомляли, на останній сесії районної ради гостро постало питання про збереження фельдшерських пунктів в селах з невеликою кількістю жителів, як от Великий та Малий Лазучини, Борщівка, Василівка, Ординці, Лютарівка, Строки, Заруддя, Лідихівка, Вовківці та Кузьминці. Фельдшери цих ФПів цього року  були переведені на 0,5 ставки посадового окладу, сільські ради мали долучитися до фінансування їх заробітної плати. Однак рік завершується, перевиконання бюджетів сільських рад немає. Як бути? Скоротити цих фельдшерів, закріпити за селами працівників сусідніх ФПів?

Категорія: №52 від 26.12.2019р.

Саме так: фельдшер Тетяна Кравчук з Малого Лазучина вже тричі захищала вищу категорію. Навчалася на курсах, їздила у Хмельницький, проходила випробування. Працює на одному місці у рідному селі вже тридцять третій рік, пішла стежиною своєї матері Марії Панасівни Хмелюк, кажуть про неї старші люди, що була фельдшером від Бога, словом одним лікувала.

І Тетяна Анатоліївна заслужила повагу та визнання односельців. Бо ж відповідальна, сумлінна, предобряща, вболіває за здоров'я всіх людей, і старих, і малих. І у фельшерському пункті приймає людей, і на виклики ходить. То ж трудиться і вдень, і вночі, і у вихідні та свята. Бо ж проживає у селі 117 людей, а більшість з них пенсіонери. То ж медична допомога потрібна їм чи не щодня.  І «швидка» сюди не наїздиться, та й сімейний лікар з Базалійської амбулаторії приїздить лише на виклики.

Категорія: №52 від 26.12.2019р.

Майже все своє трудове життя Микола Степанович Ковальчук віддав сільському господарству, нелегкій та почесній праці агронома, роботі з землею. Адже був головним агрономом в колгоспі імені Гагаріна (Олійники та Колки), 16 років працював головним агрономом райсільгоспуправління, 10 років був начальником цієї потужної провідної структури народного господарства району. Чотири роки очолював районну державну адміністрацію. Де б не працював, віддавався роботі, не мав ні свят, ні вихідних. Над усе любив та любить  рідну землю, поля, що тішили та тішать його душу дружними сходами, наливаються  золотим колоссям. Бо ж хліб – усьому голова, є хліб -  є життя, є пісня.

1 січня виповнюється Миколі Степановичу 70 років. І де вони взялися, такі високі та зрілі літа? Коли збігли? Живуть в його серці яскраві спогади, як працюючи головним агрономом райсільгоспуправління, поставив собі за мету покращити показники району по рослинництву. Як налагодив співпрацю з інститутом землеробства, Миронівським інститутом пшениці, Українським інститутом фізіології та генетики рослинництва, інститутом картоплярства, Білоцерківською дослідно-селекційною станцією. Як сходив вздовж та впоперек всі поля в колгоспах, як брав участь в обласних, республіканських семінарах, конференціях, виставках досягнень сільського господарства, як проводив дні поля, семінари на базі господарств району. Була це дуже напружена робота, ніколи не мав просвітку,  та результати не забарилися – Теофіпольський район зайняв провідне місце серед лідерів з рослинництва в області.

  • Ви тут: 
  • Головна