вологість:
тиск:
вітер:
Пишемо книгу
- Категорія: № 33 від 13.07.2020
ТАТО-ГЕРОЙ
Ми достеменно знаємо: коли чоловік з дружиною мають трійко дітей, то ця родина - багатодітна. Якщо ж жінка народила й виростила п’ятеро дітей, вона – мати-героїня. Це для нашого часу, суспільства стало звичним, буденним. Я ж постараюся розповісти дещо схоже, але не зовсім. Бо тут козирі, здебільшого були в руках чоловіка – глави сімейства. Наголошую: роль тут жінки-матері зовсім не принижена, бо вона свої святі обов’язки теж виконувала сповна. Отож, все за порядком.
Мова піде про воїна-інтернаціоналіста, колишнього «афганця» Віктора Кульчицького та його сім’ю із села Великий Лазучин. Як і всі його однолітки Вітя закінчив свого часу школу-восьмирічку, після чого подався до Базалійського профтехучилища №3 здобувати будівельний фах плиточника-облицювальника. Та й тато Олександр Каспрович і мама Неля Станіславівна, котрі трудилися в місцевому колгоспі імені Чапаєва, бажали, аби син був причетним до зодчих.
Треба єднатися
- Категорія: № 33 від 13.07.2020
Це було прекрасно
З ініціативи голови районної організації ветеранів України Володимира Кобери, голови ради ГО «Теофіпольська районна спілка ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ «Єдиний щит»» Анатолія Стучинського, голови ради голів Хмельницької області Товариства Червоного Хреста Валентини Романович з нагоди 600-річчя першої писемної згадки про Теофіполь у неділю, 9 серпня, відбувся велопробіг. Адже спортивний велопробіг – прекрасна можливість для спілкування та відпочинку, підтримання свого фізичного здоров’я, а ще насолодитися красою рідного краю, звернути увагу на його екологічний стан.
Напередодні свята
- Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
У щастя два рівних є крила
Наталія Кондратюк, лікар Поляхівської ветеринарної дільниці, дуже любить свою роботу. Адже у ветеринарній медицині працює понад два десятки років. А чому обрала таку неспокійну, надзвичайно відповідальну роботу? Бо ж виросла, вважай, на фермі, у Волиці,біля мами, доярки з багаторічним стажем Раїси Олександрівни Манчевської. Хоч з малих літ бачила, як нелегко працювати на фермі, росло у її душі бажання лікувати тварин. Часто заходила до ветеринарного лікаря Василя Павловича Постернака, розпитувала, роздивлялася журнал «Тваринництво». А вдома гралася у ветеринара – розкладала шприци, робила уколи гарбузам – лікувала корів. Як була в дев’ятому класі, вже доїла групу лейкозних нетелів.
- Вважаю, що зробила правильний вибір, - розказує Наталія, - і мамина підказка була, відчувала вона, що це – моє. Я дуже люблю всіх тварин, котиків, собачок, а що вже корів – які це розумні створіння!
Грані життя
- Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Оновили
пам’ятний знак
Йдеться про масове поховання біля 2 тисяч євреїв, жителів Теофіполя, розстріляних німецько-фашистськими окупантами у січні 1942 року неподалік від містечка. Останки безневинно вбитих чоловіків, жінок, дітей, стариків покояться в одній великій братській могилі. Уже в часи Незалежності завдяки єврейському благодійному фонду «Хесед Бешт» тут був встановлений пам’ятний знак та меморіальна дошка. Та проходив час, знак облупився, могила заростала чагарниками, все виглядало досить занедбаним.Треба було вже вживати радикальні міри.
Пишемо книгу
- Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
ПРОЖИТИ
ЖИТТЯ СЛАВНО
Ніби якось настирливіше задзеленчав мобільний телефон і я побачив на його екрані незнайомий мені номер з більше звичної кількості цифр. Слухаю. У навушнику почувся приємний чоловічий голос:
-Я – Сергій Фурман – з Польщі.
-Та в мене ж там нема ні родичів, ні знайомих, - здивовано мовив я у відповідь.
-Правильно! - засміявся чоловік. – Це Юра Левицький сказав мені, аби я зв’язався з вами по телефону і дав інтерв’ю, вірніше – розповів коротенько свою автобіографію. Я ж – колишній воїн-інтернаціоналіст – «афганець». А чому я в Польщі? – то відповідь дуже проста: на заробітках тут. І не сам, а разом зі своєю дружиною Наталею Василівною. Доглядаємо в хазяїна тварин на норковій фермі.
Ось так розпочалося наше знайомство з героєм моєї розповіді Сергієм Сергійовичем Фурманом, який родом із села Мар’янівка, що розташована на території Святецької сільради. І народився він тут 30 липня 1968 року в родині сільських трудівників – механізатора Сергія Пилиповича і доярки Марії Феодосіївни.
Світлиця
- Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Це її діти
Хоч народилася та зросла Олена Степанівна в Криштопівці Волочиського району, вже 43 роки проживає на Теофіпольщині. Бо ж здобула спеціальність маляра-штукатура у Волочиському профтехучилищі, отримала направлення в Теофіполь, в ПМК. Якраз тоді будувалося нове приміщення центральної районної лікарні. Була дівчина привітною, життєрадісною, товариською, меткою, спритною (залишилася такою і донині), то ж робота була її до душі. Не забарилася і доля, постукала у дівоче серденько любов, зустріла свого судженого, Миколу Глов’юка з Нової Греблі. Возив продукти в їдальню ПМК, було ж тоді все в дефіциті, а робітнича їдальня добре постачалася. Одружилися, сім років жили в гуртожитку. Народилися в молодого подружжя донечки Таня та Інна. Отримали спочатку однокімнатну квартиру, потім більшу, трикімнатну.
Червоними і чорними нитками
- Категорія: № 32 від 6.08.2020 року
Погляд через десятиліття
Теофіпольська середня школа, історія якої розпочалася у 1934 році, пам’ятає багатьох цікавих особистостей учнів, вчителів.Серед них виділяється вчителька української мови Катерина Павлівна Сухомлінова – Сабадаш.
Днями вона відсвяткувала 90-річний ювілей, але душею залишається молодою, небайдужою до долі нашої країни. Вже 35 років на заслуженому відпочинку, пережила шістьох президентів незалежної України, вивчила напам’ять половину «Кобзаря» Тараса Шевченка і, вболіваючи за долю нашої Вітчизни, з сумом цитує рядки нашого генія:
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Щирою українкою молоду вчительку з Харківщини виховали галицькі селяни, куди у 1950 році відправили утверджувати радянську владу в Україні. Їхали випускники Вовчанського педагогічного училища у закритих вагонах Харків-Тернопіль. Двадцятирічна Катруся мала один дерев’яний чемодан, у якому були подушка, ковдра та книги.
До 600-річчя Теофіполя
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
Дорогі земляки, жителі
Теофіпольського краю!
Сьогодні, 30 липня, ми відзначаємо знаменну дату – 600-річчя з дня першої писемної згадки про наш Теофіполь. Йдеться про дарчий акт великого князя Литовського Вітовта, який за вірну службу подарував боярину Павлу Сеніцькому та його нащадкам на віки вічні селища Новоставці та Камень на річці Полква. Назва Теофіполь з’явилася аж у 1739 році, до того часу він був Камень, Чолганський Камень, Чолганськ, Чолган, Човган. То ж, як свідчать історичні джерела, наш край має ще древнішу історію, адже пережив монголо-татарську навалу, з 1362 року був у складі Великого Литовського князівства. А в 1569 році Чолганський Камень відійшов до Речі Посполитої, був підпорядкований королівській Польщі. З 1793 року, з часу Другого поділу Польщі, вже Теофіполь аж по 1917 рік перебував у складі Російської імперії.
Історичний шлях з минулого в майбутнє нашого краю переплетений соці-ально-культурними, дуже часто й трагічними, та знаменними подіями. Адже територія краю була ареною національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького, через неї пролягли фронти кривавих Першої та Другої світових воєн. То ж це величне свято є даниною пам’яті наших предків, які упродовж століть будували та захищали наше селище, заповіли нам берегти та примножувати його.
Сторінка 170 із 256