Погода

Це його свято


Третій рік Денис Федоришин з Малого Лазучина працює у комунальному під-приємстві «Теофіпольлісвод». Спочатку був різноробочим, а вже більше двох років трудиться лісником. Довірив директор хлопцеві таку відповідальну роботу – доглядати Михнівський, Котюржинецький, Карабіївський та Кунчанський лісові масиви, проводити лісово-впорядкувальні роботи. Стоїть у лісі особлива тиша, пташки співають, та в його пам’ять назавжди врізалися звуки від вибухів бомб, пострілів «Градів» та «Смерчів», розривів мінних розтяжок.
- Як вернувся, - каже, - довго спати не міг, десь щось грюкне, зривався, падав. Хіба це можна забути? У моєму відділенні було 12 бійців, а вернулося додому нас лише троє. Ніколи не думав, що доведеться мені воювати, бути на справжній війні, вижити і жити з цим болем.

На гостину до діда Ригорка


Хто не знає у Великому Лазучині діда Ригорка? Бо ж великий трудівник, доброзичлива, світла людина, і до старого, і до малого обізветься добрим словом, усміхнеться щиро. Ні на кого не має в серці злості, не нарікає на старість, хоч поламана нога, з милицею треба ходити. Хоч тяжко наробився за своє довге життя, з молодих років був майстровитим, нема в селі такої хати, яку б не будував, та й дерев’яне колесо до воза, ніхто, крім нього, зробити не міг. Ще ж в колгоспі постійно трудився, і завтоком був, і мельником в млині, доручало йому начальство такі відповідальні роботи.