Це його свято
Третій рік Денис Федоришин з Малого Лазучина працює у комунальному під-приємстві «Теофіпольлісвод». Спочатку був різноробочим, а вже більше двох років трудиться лісником. Довірив директор хлопцеві таку відповідальну роботу – доглядати Михнівський, Котюржинецький, Карабіївський та Кунчанський лісові масиви, проводити лісово-впорядкувальні роботи. Стоїть у лісі особлива тиша, пташки співають, та в його пам’ять назавжди врізалися звуки від вибухів бомб, пострілів «Градів» та «Смерчів», розривів мінних розтяжок.
- Як вернувся, - каже, - довго спати не міг, десь щось грюкне, зривався, падав. Хіба це можна забути? У моєму відділенні було 12 бійців, а вернулося додому нас лише троє. Ніколи не думав, що доведеться мені воювати, бути на справжній війні, вижити і жити з цим болем.
Після Карабіївської дев’ятирічки здобув Денис в Базалійському профтехучилищі професію столяра-тесляра 4-ого розряду, а далі через центр зайнятості – електрогазозварювальника 4-ого розряду, такі потрібні для майстра ремесла. Далі призвали хлопця в армію, служив строкову в Києві, в спецпідрозділі СБУ, пройшов посилену підготовку. Поробив трохи в охоронній фірмі, та перед Євро-2012 повернувся додому. А невдовзі стався Майдан, почалася війна.
Дали мені повістку в першу хвилю мобілізації, - продовжує, - то ж пішов я 13 квітня 2014 року. Потрапив в 51 окрему механізовану бригаду, якраз ту, яку майже вщент порозбивали «Градами» та «Смерчами». Спочатку був в Луганській області, далі на ротації – на полігоні. Набивали руку, вистрілювали щодня по 1,5-2 тисячі набоїв, навчився стріляти з усіх видів стрі-лецької зброї. Зачищав Маріуполь, дійшли ми до Мар’їнки, якби не генерали-зрадники, не перемир’я, ми б їх дотиснули до кордону. Був поранений, розірвало на мені бронежилет, пів-обличчя стесало, слава Богу, зажило, тільки шрам на шиї залишився. А волонтери привезли мені новий бронежилет, якісний, взагалі, якби не вони, у 14-ому та 15-ому році…
Повернувся додому більш як за півтора року. Добре, що потрапив у хороший колектив, знайшов надійних товаришів, як Іван Петричук, Володимир Євтушок. Ще з 2016 року почав оформлювати земельну ділянку, три роки тривала ця тяганина, дали її аж на території Шибенської сільської ради, тільки в цьому році отримав орендну плату у грошовому вимірі.
- Зі свого досвіду знаю, - замислюється хлопець, - як важко адаптуватися до мирного життя, як важливо мати підтримку, розуміння рідних, друзів. Щоб трохи потерпіли батьки,близькі, бо прийшли ми звідти іншими, смерть дивилася нам в очі, ми хоронили побратимів. То ж за підтримку дякую нашому директору Володимиру Богачу, Великолазучинському сіль-ському голові Анатолію Козаку. От на вулиці, де я живу з мамою, Козак почистив криницю, проставив нового круга, є вода.
То ж став День захисника Вітчизни особистим святом Дениса Федоришина. Не ховався, прийшла повістка, мав лише 23 роки,та пішов захищати рідну землю, свою родину, мир та спокій на Україні. Вірить, що ця проклята війна, нарешті, закінчиться, що все в нього буде добре, а тиша лісів зцілить його зранену душу, дасть сили до нового, щасливого життя.
Галина Тебенько
