(Продовження, початок у газеті №29 від 18 липня 2024 року, №30 від 25 липня 2024 року та №31 від 1 серпня 2024 року).
Геноцид – цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення національних, етнічних, расових груп населення чи народів ( в першочерговій версії Рафала Лемкіна також політичних та культурних груп). Так пояснює ВікіпедіЯ це поняття. Історія визначає факти геноциду скоєного аварами щодо антів у 602 р., геноцид індіанців (від кінця 15 ст.), геноцид вірмен у Туреччині (1915-1923 рр.), геноцид українців (1932-1933 рр.) тоталітарним комуністичним режимом в СРСР, Голокост (1939-1945 рр.) – геноцид євреїв нацистами Німеччини під час Другої світової війни, геноцид українців у Бучі (Київська область, Україна, 2022 р.) – наслідок вторгнення російського війська та багато інших прикладів.
Після Голокосту (Шоа) внаслідок якого загинуло близько 6 млн. євреїв, який було скоєно нацистською Німеччиною та її союзниками, Рафал Лемкін відстоював ідею, що геноцид є злочином за міжнародним правом. Але сьогодні такі злочини продовжуються. Страшними днями стали 21-23 січня 1942 року для населення Теофіполя. 21 січня 1942 року німецька жандармерія Теофіполя зібрала близько 40 поліцаїв і повела їх у табір “гетто”. Там вони вигнали з будинків усіх чоловіків, вишикували їх біля огорожі, розділили на групи по 20-30 чоловік і під конвоєм поліції повели до приміщення місцевої середньої школи, де обшукали та роздягнули до спідньої білизни, зрізали ґудзики, щоб руки були зайняті підтримкою підштанків і люди не змогли втекти, та погнали за межі містечка де планували розстріл. Жителі села Михнівка із пагорба понад ставом могли спостерігати як бідних людей підвели до покинутого котловану недобудованого ДЗОТу.. Людей, яких приганяли до великої ями примушувати лягати на сніг, а потім повзти до краю котловану. Розстрілювали по різному: одних садовили на край котловану і стріляти ззаду в голову і труп падав у яму; людей ставили на поставлені над ямою дошки й далі мертві падали, інших поліцаї били прикладами, розстрілювали на місці, а потім кидали до котловану.
Другого дня, 22 січня, на світанку фашисти зібрали біля приміщення жандармерії (сьогодні приміщення БібліоХабу) 20 підвід (сані). Їм наказали у супроводі поліції перевозити до котловану жінок, дітей і немічних старих людей. Дізнавшись, що їх везуть на розстріл, жінки та діти несамовито кричали, плакали, втрачали свідомість, божеволіли, старі люди дорогою помирали. Біля котловану людей силоміць стягували із саней, роздягали, били і як чоловіків, розстрілювали. Це було звіряче знищення мирних людей. Так, одній вагітній на девʼятому місяці жінці начальник поліції вистрелив у живіт; падаючи у котлован, вона народила дитину. Дитина почала кричати. Убивця і маля не помилував. Ці факти відомі із матеріалів допиту громадян нашого краю, які співпрацювали із німецькою владою і згодом покарані після 1944 року. Немовлят душогуби кидали у котлован живими, витрушували їх з пелюшок і ковдр, старих розстрілювали. Були випадки, коли єврейські діти які переховувалися в українських родинах і бачили валку возів. які рухалися вулицями містечка, покидали укриття і приєднувалися до гурту, не знаючи про те, що людей везуть на місце страти.
За два дні німецькі нацисти розстріляли близько 1400 людей. Близько 100 чоловік були розстріляні у таборі “гетто”, хто чинив опір та ховався. На третій день розстріляли ще близько 50 знайдених євреїв. Дорога від Теофіполя до котловану була встелена трупами людей, яких вбивали поліцаї під час конвоювання. До вечора трупи позбирали й відвезли до місця страти. Старожили розповідають, що вдалося вночі із котловану вибратися тим, котрі залишалися живими. Точних відомостей про те немає.
Вже на третій день після розстрілу поліцаї зігнали з навколишніх сіл людей до котловану з лопатами, ломами та кирками; вони довбали мерзлу землю і засипали котлован з трупами. Земля не могла закрити сліди злочину; підривали мінами, гранатами та лише весною змогли повністю засипати котлован, коли земля розмерзлася.
Під час розстрілу єврейського населення жандарми відібрали кращих спеціалістів : кравців, шевців, столярів та інших, яких залишили в таборі із сімʼями. Їм було наказано пошити для жандармів та поліцаїв одяг, чоботи та інші речі. Разом з членами сімей їх налічувалося більш як 80 чоловік. Після того, як вони виконали завдання, в липні 1942 року, їх усіх вивезли у Ляхівці (тепер Білогірʼя) і там біля лісу розстріляли. Дослідники вважають, що загалом було знищено до 2 тисяч єврейського населення з Теофіполя та навколишніх сіл. За розпорядженням бурмістра Безе Й.В. всі житлові будинки (а їх було кількасот), в яких до війни проживало єврейське населення, були продані на розбір і до осені 1942 року знесені. Жителі сусідніх сіл до часу знесення будинків повністю пограбували майно євреїв, адже після пограбування жандармами та поліцаями будинки вже не охоронялися.
Знищили євреїв із Базалії. Але їх довго використовували на різних роботах, а згодом вивезли та стратили. Були такі, кому вдалося втекти. Врятовані базалійські євреї розповідають про проведений старовинний обряд “весілля на кладовищі”. Провівши цей обряд, євреї селища Базалія дійсно вбереглися від розстрілів у січні 1942 року. Але Їх примусили розбивати памʼятники їхніх предків для вимощування дороги в селищі перед приїздом Еріха Коха, який у 1942-1944 рр. обіймав посаду райхскомісара України. Ось чому на місці старовинного єврейського кладовища в Базалії немає єврейських надгробків.
Архіви зберігають матеріали допитів тих, хто добровільно співпрацював із німецькою владою у 1941-1944 рр. в нашому краї та здійснював розстріли єврейського населення. Усі вони понесли покарання згідно з чинним законодавством. 22-24 липня 1944 року військовий трибунал військ НКВС Камʼянець-Подільської області у відкритому судовому засіданні, яке проходило у Теофіпольському районному будинку культури в присутності 500 громадян району, розглядав справу про знищення євреїв Теофіполя та сіл району. Девʼять чоловік було засуджено до розстрілу (серед них жінка-перекладач), троє були засуджені на 20 років каторжних робіт з конфіскацією майна. Згодом були покарані й інші колишні поліцаї.
Потроху загоїлися болючі рани лихоліть ХХ століття. Проте єврейське населення в Теофіполі зазнало втрат. На кінець століття в нашому містечку проживало лише 40 представників цього етносу. З 1999 року Теофіпольську єврейську общину очолила Зон Ейга Мошківна, яка відшукала спонсорів та упорядкувала єврейське кладовище, при допомозі Хмельницького благодійного фонду “Хесед Бешт” надавала відчутну допомогу єврейським сімʼям, упорядкувала місце страти понад 1500 євреїв поблизу Теофіполя.
Долею страчених євреїв сьогодні цікавляться нащадки та родичі, які живіть на різних континентах. Ми маємо засвоїти жахітливі уроки історії, використати цінний досвід і навчитися жити в мирі та злагоді. Пропоную щороку 21-23 січня, в памʼять про жахливо знищених жителів нашого містечка у 1942 році, влаштовувати “Ходу памʼяті”– дорогою смерті, якою гнали євреїв на місце загальної страти.
Вдячний праці нині покійного краєзнавця Стасюка Івана Архиповича, який розпочав досліджувати цю тему та моїм науковим керівникам: Гладкій Наталії Миколаївні, Станчук Світлані Анатоліївні, Станчук Олені Іванівні.
Володимир Міщишин, випускник Теофіпольського ліцею № 1, студент 2-ого курсу Вінницького Національного медичного Університету
