Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Деталі
Категорія: №6 від 08.02.2024 року
Перегляди: 229

Йде страшна війна, гинуть кращі, мужні захисники України, за рідну землю, за волю та свободу, за краще життя. Вічна слава полеглим Героям! А як жити матерям з цим горем, як дивитися на білий світ, щось робити, коли рветься від розпуки душа, невтішно плаче та болить?

Народила та виростила Надія Григорівна Руда з Кривовільки троє синів – Володимира, Василя та Олександра. Кожному віддала свої сили та любов, часточку своєї душі.

Нема вже Василя, помер 12 листопада минулого року. Вже, певне, до кінця своїх днів не скине чорної хустки. І чого ж так? Чи ж нажився? Рада б йому була небо прихилити…Чого ж послав йому Бог таку долю?

– Був наш Вася з 1974 року, – розказує зі сльозами на очах, – дитина, як дитина, був слухняним, допомагав нам, не мали ми з ним ніякої гризи, як то буває з хлопцями. Після школи пішов в СПТУ, вивчився на тракториста, до армії в колгоспі поробив трохи. Після армії знову в «Труді» трактористом робив. Женився, пішов жити до дружини, діти народилися, дівчина та хлопчик. Помаленьку можна було жити, як в людей. Коли у 2014 почалася ще та війна, зразу його й забрали. В ракетних військах він був. А тоді ж яка біда була, нічого ж не було, били ж наших страшно. Під Волновахою яке пекло було, якраз він там був, на Донеччині – Волноваха, Костянтинівка. Не знаю, як ми його дочекалися, два роки там був. Вернувся слабий, ноги були зрешечені кулями, осколками. Інвалід, зразу ще якось ходив, а далі тільки з палками. Дуже ноги стали сильно боліти. Робити вже не міг, стояв в центрі зайнятості. А як було групу без грошей зробити? Невістка забралася з дітьми в Москву, жив сам, ми підтримували його, як могли. Мав посвідчення учасника Антитерористичної операції, учасника бойових дій, мав медалі – «Ветеран війни», «За участь в Антитерористичній операції». В червні минулого року йому ще повістку приносили. А в нього онко взялося, третя стадія. Два рази на хімії був, за два місяці його висушило та з’їло. І от помирає він 12 листопада. Зійшлися люди на похорон, отець Дмитро відслужив. Ніхто з військкомату не прийшов. Напевне, вони не знали, та в нас же старостат на те є. Нікого не було, ніхто слова не промовив. Мовчала, бо плачу, світу не бачу. Але ж мучить мене: а чим моя дитина гірша? Він же учасник бойових дій, чого ж не поховали його з почестями, як воїна? Хіба він не заслужив?

Деталі
Категорія: №6 від 08.02.2024 року
Перегляди: 894

Серед колег по роботі його називали людиною слова і вчинку. Бо Анатолій Баранюк з Новоставець перейняв найкращі риси своїх батьків Ольги Дмитрівни та Миколи Івановича. Тому скільки його пам’ятають друзі – був надійним в усьому. Ніколи не підводив. Сказав– зробив. Кликали підсобити – допомагав. А як виникали виробничі проблеми, міг попрацювати за свого товариша, як кажуть, «у другу зміну».

Завжди щирий та доброзичливий, він з дитинства піклувався про сестру, допомагав батькам по господарству. Дуже любив техніку. Днями міг пропадати в автотракторному парку, де разом з старшими за себе учнями Теофіпольського СПТУ-34 лагодив сівалку чи культиватор, плуг чи борону, гусеничного чи колісного трактора. Розумівся і на зернових та бурякових комбайнах. Тож не дивно, що після закінчення дев’ятого класу Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ № 2 став навчатися в Теофіпольському профтехучилищі. Вже на першому курсі (під пильним поглядом свого наставника, майстра виробничого навчання Павла Альфоновича Бомка)міг вільно працювати на ремонті грунтообробної та посівної техніки, оранці грунту на полях навчального господарства, або обслуговуванні зернозбиральних та очисних машин. Усе це йому давалося легко, і теорія, і практика.

Здобувши тут одночасно середню освіту та фах механізатора широкого профілю, Анатоліій згодом відщліфував здобуті знання у Грицівському вищому профтехучилищі. Мріяв тільки про мирну працю – ростити і збирати врожаї, примножувати хлібну скарбницю країни. Тож десять років трудився у Новоставцях в агропідприємстві «Труд», пізніше його покликали працювати оператором зерноочисних машин на елеватор ТОВ «Україна-2001».

Деталі
Категорія: №6 від 08.02.2024 року
Перегляди: 230

Це про волонтерську групу Гуманітарного штабу Теофіпольщини з Колок на чолі з Галиною Лепетун. Бо ж минулої п’ятниці приготовлені ними домашні смаколики знову відправили на передову, на Донецький напрямок, у два бойові підрозділи, де служать наші земляки.

Готували три дні: насмажили пиріжків з горохом, котлет, гречаників, наробили вінігрету, вареників з різними начинками, моркви по-корейськи, багато відерець. Спочатку приїхав голова штабу Анатолій Козак, активіст штабу Анатолій Стучинський, волонтер з Базалії, учасник бойових дій Володимир Бойко. Завантажили половину всього приготовленого для нашого земляка Артема Романюка зі Святця. Що цьому передувало: волонтер з Англії Joel Wilkins,  який вже не один автомобіль купив та приганяв для наших бійців, в тому числі для Володимира Бойка-молодшого з Базалії, вирішив допомогти ще з одним автомобілем. Цього разу для нашого земляка Артема Романюка зі Святця, який з березня 2022 року захищає Україну у складі 79 десантно-штурмової бригади. Бо дуже треба було цей автомобіль для нього та його побратимів. І так сталося: пригнали його в Базалію, мали переганяти на схід. Але ж не буде автомобіль їхати пустим. Вирішили його завантажити продуктами: спочатку забрали частину продуктів з бази штабу, з німецького гуманітарного вантажу, а далі приїхали у Колки.

Деталі
Категорія: №6 від 08.02.2024 року
Перегляди: 279

Повномасштабна війна змінила життя усіх українців. Дуже багато наших чоловіків та жінок вступили до Збройних сил України і віддано стоять на захисті нашої держави. Не менше й людей підтримують наших Героїв в тилу. Об’єднуються, плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, організовують масштабні збори, допомагають коштами – роблять усе можливе й неможливе, наближаючи нашу Перемогу.

Один із прикладів – команда жінок з Новоставець, які уже три місяці день у день активно волонтерять.

Ще з початку повномасштабного вторгнення Наталія Гонюк разом із Наталією Медведевою активно допомагали нашим захисникам. Про свою благодійність жінки не афішували. Все ж колосально і більш публічно організували роботу після однієї історії, декілька місяців тому.

– Зателефонувала до мене якось подруга Наталя Медведева з Базалії. Розповіла, що працівниця її швейного цеху звернулася до неї зі сльозами, бо телефонував її син з фронту й просив вислати мішок хліба. У них не було що їсти… Тоді, ми разом із базалійцями за ніч зібрали нашому захиснику 50-ти кілограмову посилку і на наступний день відправили. Через деякий час був день народження моєї похресниці. На святкуванні я розповіла про цю історію. Запропонувала об’єднатися і більше працювати. Мене відразу підтримали дівчата – Олена Глов’юк, Оксана Таранська та Наталя Гальчак – розповідає Наталія Гонюк.

Деталі
Категорія: №6 від 08.02.2024 року
Перегляди: 304

Прочитав у нашій газеті повідомлення Віктора Мовчана «Не знаючи минулого, ми не побудуємо майбутнього». Я згодний, що наше героїко-трагічне минуле забувати не слід. У Другій світовій війні 1939-1945 років загинув мій старший брат Сергій Іванович Єднобик 1926 року народження, а батько був двічі поранений – за батьківщину, за Радянський Союз.

Але останні події заставляють нас по-новому осмислити навколишній світ, розставити нові пріоритети. Російська федерація забула про те, хто разом з нею боронив Радянський Союз, забула про чотири Українських фронти, про величезні жертви українського народу у цій війні і підступно, без оголошення війни, 24 лютого 2022 року напала на Україну, о четвертій годині ранку, як це зробили німецькі фашисти.