Серед колег по роботі його називали людиною слова і вчинку. Бо Анатолій Баранюк з Новоставець перейняв найкращі риси своїх батьків Ольги Дмитрівни та Миколи Івановича. Тому скільки його пам’ятають друзі – був надійним в усьому. Ніколи не підводив. Сказав– зробив. Кликали підсобити – допомагав. А як виникали виробничі проблеми, міг попрацювати за свого товариша, як кажуть, «у другу зміну».
Завжди щирий та доброзичливий, він з дитинства піклувався про сестру, допомагав батькам по господарству. Дуже любив техніку. Днями міг пропадати в автотракторному парку, де разом з старшими за себе учнями Теофіпольського СПТУ-34 лагодив сівалку чи культиватор, плуг чи борону, гусеничного чи колісного трактора. Розумівся і на зернових та бурякових комбайнах. Тож не дивно, що після закінчення дев’ятого класу Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ № 2 став навчатися в Теофіпольському профтехучилищі. Вже на першому курсі (під пильним поглядом свого наставника, майстра виробничого навчання Павла Альфоновича Бомка)міг вільно працювати на ремонті грунтообробної та посівної техніки, оранці грунту на полях навчального господарства, або обслуговуванні зернозбиральних та очисних машин. Усе це йому давалося легко, і теорія, і практика.
Здобувши тут одночасно середню освіту та фах механізатора широкого профілю, Анатоліій згодом відщліфував здобуті знання у Грицівському вищому профтехучилищі. Мріяв тільки про мирну працю – ростити і збирати врожаї, примножувати хлібну скарбницю країни. Тож десять років трудився у Новоставцях в агропідприємстві «Труд», пізніше його покликали працювати оператором зерноочисних машин на елеватор ТОВ «Україна-2001».
Події 24 лютого 2022 року кардинально змінити його життя. Спокійний та врівноважений, вже бачив себе серед воїнів-захисників України. Та деякий час сумнівався, чи йти на війну, бо не мав досвіду військової служби. Через певні хвороби, перенесені у юнацькі роки, мав обмеження від строкової служби. Але коли більшість односельців-військовозобов’язаних пішли захищати країну, повідомив батьків, свою сім’ю про своє рішення. Сказав: «Чоловіча це справа – захищати Вітчизну та рідних», – розповіла дружина Майя Миколаївна.
І вже 19 березня того страшного року на власному КАМАЗі відбув до місця призначення. Короткотермінова підготовка в одному з навчальних центрів. І як водій автомобіля потрапив у вир бойової обстановки. Возив бійців на «нульову точку», забирав з поля бою поранених. Важко переживав втрату побратимів. Не раз його підрозділ потрапляв під ворожий мінометний обстріл. Запустивши по скупченню російських окупантів кілька зарядів, змінювали позицію. Саме його майстерність та вміле маневрування автомобілем дозволяли вийти з бою з малими втратами.
Ось кілька слів із довідки-донесення та зробленого запису бойового розпорядження на нашого земляка:
- Солдат Баранюк Анатолій Миколайович – водій гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки бере участь у бойових діях забезпечення здійснення заходів з Національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії за період з 08 серпня 2022 року по д.п.;
– Участь у бойових діях у Харківській та Донецькій областях в період з 08 серпня по 17 грудня 2022 року.
Гарячі точки, де в бойових діях брав участь Анатолій, це Ізюм, Лиман, Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут.
Хоч і не часто, по телефону спілкувався з батьками, сім’єю. Микола Іванович пригадує, як син впевнено заявляв: «Щоб наше покоління закінчило цю кляту війну. Щоб не довелося воювати моїм синам Ромі та Васі. Перемога буде за нами. Ми її наближаємо». Це не слова, це клятва бійця, учасника бойових дій у російсько-українській війні.
Своїм другим народженням Анатолій Баранюк вважав 7 лютого 2023 року. Тоді йому зробили операцію на серці. Але хвороба знову заявила про себе. Цього разу лікарі були безсилі. І 29 січня 2024 року воно зупинилося.
На похорон Героя у Новоставцях зібралося майже все село. Траурна процесія розтягнулася майже до трьох сотень метрів. Суцільний живий коридор із державною символікою утворився від оселі до місця його вічного спочинку. Відспівали покійного у Свято-Михайлівському храмі Православної Церкви України. Гірко плакали батьки, згорьована дружина, діти. Сльози котилися в кожного, хто йшов за домовиною, вкритою синьо-жовтим стягом.
Поховали Анатолія Баранюка з військовими почестями. Прощальні слова промовили начальник 8-ого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної допомоги Василь Кубін, секретар Теофіпольської селищної ради Роман Непотас.
А виповнилося Герою 20 грудня минулого року лише 46 років…
Слава Україні! Героям слава!
Андрій Рудюк
