Ось уже і Великдень проминув. Дуже швидко летить час... Для нас, тут, на порівняно мирній території. А як там... де постійно лунають вибухи, постріли, ллється кров... Нам не можна забувати про те, що іде війна... Жорстока, нещадна. Бо ворог наш – люті звірі, нелюди.
Хіба може нормальна людина тішитися, позбавляючи життя іншу людину: чоловіка чи жінку, чи, що найстрашніше, мучити і вбивати дітей... А вони знімають на відео вбивства, тортури... і тішаться... Господи, яке треба мати серце, щоб витримати це все...
З перших днів війни, ще в 2014 році потрібно було вибити цю гидоту з нашої землі, а не вести не ясно кому потрібні переговори... Але треба було мати того, хто міг повести за собою народ, ЛІДЕРА. А не було... Були ті, хто багато років керували РНБО, чиїм обов’язком було посилювати державу, армію... а був популізм і, одночасно, жадоба ... для себе...
Можливо, якби було по-іншому, то не було б і того, що прийшло 24 лютого на нашу землю. Але це лише мої думки... може, я і не права...
Проте вона прийшла, страшна війна. Сколихнулося все, прокинулися всі і здригнулися від переляку. Вибухи по всій території України, у всіх великих містах, на бойових аеродромах, у військових частинах... Це був шок! ЖАХ! Розпач. Усі розуміли, що треба щось робити... Це тривожило усіх. І розуміння, що робити прийшло після звернення Президента Володимира Зеленського 24 лютого 2022 р. «... Що робити українцям: допомагайте Національному Захисту, ставайте до лав ЗСУ та підрозділів Територіальної оборони. Будь-який громадянин з бойовим досвідом буде зараз корисним. Саме від вас і всіх нас залежить чи вдасться ворогу просунутись далі на територію нашої незалежної держави. Допомагайте, будь ласка, волонтерській спільноті та медичній системі, наприклад, донорством крові...». Це було сказано без паніки, впевнено... і з часом ми зрозуміли: ось він – ЛІДЕР!
І зразу ж по всій Україні...черги до військоматів... в магазинах, аптеках, на заправках... Запитання: куди йти? Як допомогти армії? Що робити в селах, містах і містечках з’ясувалося...
Уже 26 лютогоу Теофіполі на базі Гончаренко-пентру почали плести сітки і приймати гуманітарну допомогу: хто що мав: крупи, макаронні вироби, чаї, тушонки, миючі засоби... З 27 лютого я теж почала там проводити свої дні... Жителі усіх населених пунктів, усіх старостатів активно включилися і реагували на попит і прохання, які передавалися у штаб громади. У кожному селі розпочав працювати свій волонтерський штаб. У наших Новоставцях це будинок культури, у Кривовільці – магазин. Лиш виникала потреба у чомусь, я дзвонила у Кривовільку до Василя Середи і у Новоставці до директора будинку культури Людмили Довжук і жителі сіл включалися в роботу.
Всі організації і підприємства громади робили все, щоб допомогти нашим воїнам. Приймали переселенців, організовували патрулювання містечка і сіл, обладнували блокпости... Кололи свині, надавали курятину і виготовляли тушкованку. Не буду називати усіх, бо уже минув рік, не пам’ятаю подробиць. Кожного дня прибували машини з вантажами від громадян і старостатів і щодня, за потребою, вантажі відбували за потрібними напрямками.
Я думаю, історики району по свіжих слідах зберуть матеріал для музею громади, який точно колись відкриється, про ті перші дні, коли мало що було зрозуміло, крім одного – ніхто не збирається здаватися ворогові.
Так тривало до тих пір, поки була потреба. Потім логістика наладилася, волонтерські штаби працювали уже не так інтенсивно, почала надходити допомога з інших країн.
Кожен старостат працював і продовжує працювати над тим, щоб наші воїни не відчували себе забутими, мали все необхідне не лише з їжі та одягу, але і з військового приладдя.
Вихідці з Новоставець, діти та родичі наших односельців не залишалися осторонь. Хочу розповісти про випускницю Новоставецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Лесю Довжук, яка з сім’єю, проживаючи у Київській області, виготовляла для військових окопні свічки, варила ацетатні грілки, виготовляла розпалювачі та мазь «Монастирську», яка допомагає від обвітрень, сухості, обморожень та опіків, її можна використовувати як бальзам для губ. І все це у тисячах екземплярів, за замовленнями військових. Леся постійно розповідала у мережі фейсбук про використані кошти і виготовлену продукцію.
Коштами на виготовлення цього всього та на придбання шоломів, спальних мішків, тепловізорів і іншого допомагали різні люди і жителі Новоставець, серед них найактивніша Наталія Гонюк, яка теж постійно займається волонтерською діяльністю.
Минув рік війни... бої все жорстокіші... Міняються пори року... але ми не маємо права зупинятися... Бо війна ще не закінчилася...
За цей час чимало зроблено. Зібрано кілометри тканин різних кольорів для плетення сіток. Сітки плели і у нашому Новоставецькому ліцеї, де працювали учителі та працівники ліцею, і у Гончаренко-центр (там найактивніше працювали Олександр та Неоніла Ренські). Збирали постільну білизну для лікувальних закладів, одяг і взуття для переселенців. Виготовляли окопні свічки, причому у ліцеї їх виготовляли з наклеєними малюночками дитячими та з підбадьоруючими надписами. У будинку культури свічки підготовляли до заливки, а заливали розтопленим парафіном у дитячому садочку «Колосочок».
Збирали також продукти і для виготовлення сухих супів та шоколадних енергетичних батончиків. І кожного місяця відпрявляли продуктову підтримку наших воїнів. Для цього співпрацювали з Благодійним фондом «Подих надії нації». І тут у нас найактивнішим меценатом був фермер Юлій Вальчук. Він не приносив продукцію кілограмами, а цукор, чи крупу – мішками, якщо мед – відро (своєї пасіки не має, тому купував). Дякуючи Віті Рудик з цього фонду, постійно отримували звіти про доставку у вигляді фото та відео, де воїни дякували нам усім і Юлію Григоровичу особисто.
За активну громадську діяльність, патріотизм, вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху у Хмельницькій області подяки від Благодійного фонду «Подих надії нації» вручила Віта Рудик.
Долучилися жителі нашого старостату і до збору коштів для транспорту на передову. Було придбано три буси і ще один мав прибути трохи пізніше. Дуже цікаво, в які частини потрапив транспорт, може хтось би нам повідомив. Цікаво ж.
Доставляли ми неодноразово гуманітарні вантажі і до Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Напередодні Великодня, після оголошення збору, вирішили зробити обхід села, бо не всі бажаючі допомогти мають транспорт. За три таких рейди було зібрано дуже багато картоплі, буряків, моркви, цибулі, різноманітної консервації. Транспортні послуги надав нам Григорій Дзюбак своїм невеличким тракторцем. У завантажуванні та розвантажуванні допомагали Олександр Щур та Леонід Сіверський.
Це підсумки першого рейду.
Після другого-третього продукції було набагато більше. А тих 20 мішків картоплі, які привезли Віктор і Богдан Ткачуки, ми зразу ж відправили на Теофіполь.
На гроші, які нам передали люди, ми замовили 60 пасок і передали Наталії Гонюк 2400 гривень на придбання спального мішка для воїна, який зараз перебуває на лікуванні. Дуже дякуємо жителям Човгузова, які долучилися до збору продуктів і зібрали багато консервації. Ми точно знаємо, що весь вантаж, який ми передали, доставлено. І гроші, які з щирим серцем передають дорослі і діти, теж ніхто не привласнив. А якщо таке десь є, то це на совісті того, кому всього мало.
Війна продовжується і нам є ще що робити тут, в тилу, щоб допомогти нашим захисникам. По мірі можливості і далі будемо збирати передачі, та й ще не всю картоплю у нас забрали.Потрібно посадити городину, виростити її, так, щоб вистачило і собі, і тим, хто не має де жити, де і що посадити... Пам’ятаймо, що значна частина площі раніше окупованих територій замінована.
Якщо ж хтось втомився від війни, якщо не вистачає сили, то прочитайте вірш Тетяни Сороки. Надіюсь допоможе.
Якщо витікає сила... латаймо нитками й клеєм,
Клепаймо діряві душі, як дідо колись відро,
Освітить наш вихід темний у небі зоря Мойсея,
І змиє гарячі сльози могутній Геракл Дніпро.
Як холод скує нам душі, любов’ю вкриваймо тіло,
Поверх вишиваМні взори загріють, немов кожух.
Щоб страх побороти, люди, берімось щодуж за діло,
Робота на благо інших підніме найслабший дух!
Коли розстріляли церкву – не значить, убили Бога,
Як сум застеляє.... завтра...не значить, що не прийдеМ...
Знімаймо у серці кожен Ісуса з хреста... Живого!
Й щороку в цей час весняний Великдень у нас будеМ!!!
Зневіру лікує радість, підтримує дух наснага,
В строю не дає упасти сусіда міцне плече.
Дай, Боже, Вкраїні сили, єднання й найперш відваги,
І дай пережити лютий, що в серці вогнем пече...
Слава Україні! Слава нашим Героям – захисникам.
А ми, чим зможемо, допоможемо.
Світлана Кислюк, в.о. голови ветеранської організації, село Новоставці
