Дуже радію, що з початку року у нашому селі згуртувалися прихильники Православної Церкви України, справжньої української церкви. Де звучить молитва рідною українською мовою, де зрозуміле кожне слово, яке цілющою благодаттю лягає на серце.

Коли йде страшна війна, яка нищить цвіт нашої нації, коли вороги хочуть знищити Україну, знищити українців, все українське, треба зробити вибір. Коли біда за бідою, горе за горем, треба зробити вибір на життя, на майбутнє, на мир, спокій, на впевненість у завтрашньому дні.

Треба відмежуватися від всього ворожого, від «руського міра», бо тепер стало ясно, що ми – не брати. Бо хіба брати вбивають, калічать, руйнують, грабують?

Спочатку нас було небагато, благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України митрофорний протоієрей отець Василь Крисак окропив наші домівки йорданською свяченою водою, вчинив таїнство сповіді. А в неділю, у світле Воскресіння Христове, ми зібралися у центрі села, де колись була давня церква, аби освятити свої великодні кошики. І нас вже було багато, десь коло 150 людей. Були старші, середнього віку, була молодь, діти. Панував святковий настрій, ми раділи, усміхалися.

Приїхав до нас священник з Лютарівки отець Степан. Як гарно провів він обряд освячення! Вперше в Шибені на Великдень молитви прозвучали українською мовою – ніжною, мелодійною, найкращою на світі! І все було так щиро, від самого серця, зворушливо, піднесено, від радості на очі наверталися сльози. Бо ж разом ми помолилися за Україну, за батьків, за дітей, за наших мужніх воїнів, за нашу перемогу та мир.

Ці великодні молитви додали нам віри, що правда має силу, що добро переможе зло, що вільною та щасливою буде наша Україна. Христос воскрес, воскресне Україна!

Ольга Біла, вчителька історії Шибенського ліцею