Погода

9 жовтня у світі відзначається Все­світ­ній день пошти або Міжнародний день поштової служби. Це один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй.

Цей день відзначають працівники поштового зв’язку України, а отже і поштовики нашої громади. На сьогодні без послуг поштового зв’язку жителям Теофіпольщини – просто ніяк. Бо саме через Укрпошту більшість з них, в тому числі пенсіонери, – отримують пенсії, субсидії, плату за оренду земельних паїв, інші перекази, соціальні виплати, посилки, періодичні видання, сплачують комунальні платежі. Тож напередодні свята спіл­кує­мося з начальником від­ді­лення поштового зв’язку Теофіполь-2 Галиною Андрощук. Нагадаємо, що у структурі відділення працюють 5 стаціонарних та 15 пересувних відділень, які обслуговують 154 населених пунк­тів на території колишніх Теофіпольського, Білогірського та Ізяславського районів та виконують дуже великий об’єм роботи.

 9 жовтня Людмилі Макарівні Фесун з Базалії, ветерану, справжній подвижниці педагогічної ниви, виповниться 70 років. Але така ж енергійна, завзята, привітна, усміхнена, випромінює світло та тепло. Педагогічній роботі віддала 46 років напруженої праці, її шанує, визнає вся освітянська спільнота нашого краю.

– Я завжди дуже любила дітей, любила свою роботу, йшла у школу, як на свято,– ділиться спогадами, – тож завжди почувала себе щасливою. І в часи юності, коли навчалася на у Чернівецькому Державному університеті на факультеті української мови та літератури, коли була дуже завантаженою, встигала наполегливо вчитися, співати в хорі, скрізь бути першою, бути активісткою. Тут я зустріла своє єдине на все життя кохання, свого чоловіка, студента медичного факультету Івана Васильовича Фесуна з Новоставець, тут народилася наша донечка Галинка. Починала я працювати у школі у селі Комарівці під Чернівцями, далі у рідних Шекеринцях Ізяславського району вихователькою дитячого садочка. А далі 9 років ми прожили в Шибені, коли після інтернатури Ваню направили головним лікарем у Шибенську дільничну лікарню.

Олійницька первинна ветеранська організація була створена в 1987 році. В той час було багато живих учасників бойових дій, інвалідів Другої світової війни. І хоча їм і приділялась увага зі сторони керівництва колгоспу, сільської ради, дирекції школи, але питання створення ветеранської організації стало необхідністю.

Ветерани говорили, що таку організацію необхідно було створити на років 10-15 раніше, коли всі ті, хто виніс ос­новний тягар війни і післявоєнної відбудови зруйнованого господарства, становили основу суспільства.

Ініціатором створення сільської ветеранської організації був тодішній голова Олійницької сільської ради Володимир Григорович Осецький, людина, яка переймалася турботами ветеранів, як власними.

Таку планку ставить перед собою комерційний директор ТОВ «По­діль­ське», ініціатор створення Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк. Оскільки на базі товариства створює молочну міні-ферму, у складі делегації українських агровиробників через Міністерство аграрної політики та продовольства України нещодавно побував в Австрії.

– Ми ж йдемо в Європу, – розказує, – бо там – передові сучасні технології, високопродуктивний аграрний сектор економіки, то ж нам це треба запозичувати, запроваджувати в себе та виробляти віт­чизняну продукцію. Австрія – це високорозвинута країна з високим рівнем життя, і побувати там, побачити все на власні очі – це просто неймовірно. Звіс­но, що вразило – скрізь ідеальний порядок, чистота, все зручно, комфортно для людей. А про дороги, то я просто мовчу. У нас відбулися зустрічі на під­при­ємствах, де виробляються премікси, обладнання для молочних ферм, з будівництва біогазових установок. Що мене здивувало: тут майже половина працюючих – українці. Австрія вкладає свої інвестиції в Україні, так, в Ладижині будується завод з виробництва біогазу. Та й виробники преміксів для тварин, з якими ми зустрічалися, згідні розвивати свій бізнес в Україні, а це нові робочі місця. Але йде війна, є й інші ризики для іноземних інвесторів, тож вони не поспішають. А українцям там краще працювати, що ж тут сказати.

Щороку на День вчителя Ніна Олександрівна Романюк отримує багато вітань від своїх учнів. Бо вже 42 роки працює вчителькою початкових класів Волицької школи, тепер гімназії. За цей час навчила читати, писати, рахувати сотні школярів. Навчати дітей у початкових класах – це особливий труд, це величезне терпіння, це материнська ласка, це постійна робота з батьками учнів, це велике вміння так організувати навчальний час, щоб дійти до кожної дитини, це ні з чим незрівняне мистецтво побачити та розвинути у ній таланти та обдарування, виховати гідність, честь, справедливість та людяність, підготувати до життя.