Погода

Об’єдналися


задля перемоги

23 березня, 28 день повномасштабного вторгнення російських військ на територію суверенної, незалежної України. Ворог продовжує обстрілювати Київ та його околиці, Чернігів, Суми, Харків, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро та території цих областей. Жорстокі бої тривають у Донецькій та Луганській областях, оборону тримає Маріуполь. Росія наносить ракетні удари по Одесі, центральних та західних областях. І хоч росіяни несуть значні втрати, і в техніці, і в особовому складі, вперто лізуть, як щурі. Та Україна переможе, бо ніхто не здолає народ, який постав проти кривавих загарбників, який хоче жити у вільній, європейській країні, який хоче сам обирати своє майбутнє.
Тож і Теофіпольщина продовжує вносити свою частку у перемогу, у підтримку Збройних Сил України, підрозділів територіальної оборони нашої громади та Хмельниччини. Задля перемоги об’єдналися жителі сіл та селищ нашого краю, і ветерани, і молодь, і освітяни, і медики, і працівники культосвітніх закладів, приватних підприємств, фермери, великі агропідприємства – всі, хто хоче перемогти страшного ворога. Напружено працюють старостати, плетуться маскувальні сітки, збираються продукти харчування, готується їжа для наших захисників.

Що ж таке


відбувається?

Я, Василь Дем’янович Писарук, підтримую дуже справедливу статтю Андрія Петринюка «Чому ж не вистачає коштів?», яка була надрукована у газеті «Життя Теофіпольщини» 17 лютого цього року про нашу Теофіпольську багатопрофільну лікарню. У цьому контексті на прохання жителів селища Базалія жителів смт. Базалія хочу розказати, в якому становищі опинилася колишня знаменита Базалійська лікарня, яка була побудована ще у 1898 році відомим благодійником, уродженцем Базалії Григорієм Пантелеймоновичем Гладинюком за власні кошти. Оснастив її всім , що можливе було на той час і оплачував роботу медичному персоналу. Лікарня на той час була відома на всю область, в ній працювали висококваліфіковані лікарі, проводились складні оперативні втручання. Навіть була проведена операція на серці після проникаючого поранення в пастуха.
Але ще до того, коли була проведена реформа первинної ланки закладів охорони здоров’я, і наша лікарня стала амбулаторією, її обібрали як « липку». Особливо це стало відчутно після приходу на посаду головного лікаря тодішньої Теофіпольської ЦРЛ Сергія Шкраби.

Підтримали прикордонників Хмельниччини

Підступна широкомасштабна війна, яку ведуть проти України російські окупанти, об’єднала мільйони українців навколо однієї священної мети – зробити все можливе та неможливе, щоб прогнати ворога з української землі та повернути мир в кожну домівку. Ми пишаємося героїзмом та мужністю воїнів Збройних Сил України, які у важких боях з переважаючими силами противника відстоюють суверенітет та незалежність України. Тож сьогодні найпершим обов’язком кожного українця є підтримка наших захисників, бо вона їм дуже потрібна.
Така підтримка, як з’ясувалася, потрібна і прикордонникам Хмельниччини. Маю достовірну інформацію, що їх підтримали і небайдужі жителі Теофіполя. Саме вони переказали певні суми пожертв на відповідний рахунок Прикордонної Служби України. Це благодійний фонд Гончаренко-центр – 20 тисяч гривень, приватний підприємець В’ячеслав Шведа – 20 тисяч гривень, пенсіонер Григорій Журавель та його друзі – 6 тисяч гривень, генеральний директор ПП «Добрий хліб» Віктор Лебединський – 5 тисяч гривень, приватний підприємець Володимир Бомащук – 4 тисячі гривень.

Все буде Україна!

З початку війни, коли наша батьківщина запалала від ворожих обстрілів, кожен українець відчув необхідність бути потрібним своїй державі, стати разом зі своїм народом до боротьби. Не залишились осторонь всенародної біди і жителі наших сіл – Ординець та Лютарівки. Всі чоловіки об’єднались для охорони, а жінки організувались у так званий «продовольчий фронт». Центром нашої місцевої волонтерської діяльності стала Ординецька гімназія. У приміщенні школи тепло, створені умови для роботи, а головне – тут безпечно, є облаштоване сховище на випадок повітряної тривоги.
Кожного ранку десятки жителів Ординець і Лютарівки поспішали до школи, де кипіла робота.


У спортивній залі розмістились з плетінням маскувальних сіток, їх виготовляли і зразу відвозили в Теофіполь. А у нашій шкільній їдальні жінки організували приготування їжі. Ініціативна група на чолі з Людмилою Мельник забезпечили збір коштів та закупили все необхідне. Багато поприносили продуктів з дому, з порожніми руками ніхто не йшов, бо всі знали, для кого готуватимемо. Допомогли і наші господарства – відділки ТОВ «Україна-2001» та ТОВ «Волочиськ-агро» («Астарта», Київ), за що ми дуже вдячні їх керівникам.

Дякуємо всім, хто не покинув у біді


Ніхто не знає, що кого чекає. Тут найбільше горе, що йде страшна війна, болить серце за сина Сергія, який зараз служить у Яворові, та неждано-негадано додалося таке нещастя. Сталося це у понеділок, 14 березня. Вже й ми попорали, я молоко здала, треба було ще дещо попрасувати. А тут світла нема. Нема, то нема. Виходжу з хати – горище горить. Пережили ми з чоловіком справжній шок, ледве винесли з хати мою свекруху, давно нездужає вже, лежить. Коли приїхали пожежники, дах вже згорів, правда, сам будинок майже не пошкоджений. Виявляється, на горищі закоротило світло.