Подарували краплину щастя

В Новоіванівці десь з 50 жилих садиб. Мальовниче село, потопає у вишневих садках, та людей все меншає. Добре, в кого сім’я, тому легше лад давати, і в хаті, і на городах, і в хліві. А самому вік доживати – велика біда. Та все ж життя прекрасне, і в ньому бувають світлі миттєвості.
Не думала, не гадала Ганна Прокопівна Максим’юк, що в день її 95-річчя, 27 червня, звеселиться душа, наповниться радістю та благодаттю. Не має ж вже від кого щастя чекати. Настраждалася, натрудилася за своє довге життя, та ще тримає її Бог на білому світі. У війну була в Німеччині, не думала, що колись наїсться, що виживе, додому вернеться. В колгоспі наробилася, в ланці, на нормі гектари буряків гнала, і зимою робота була, ніхто не відлежувався. Тяжко ту копійку було заробити. Мала чоловіка, був Іван Михайлович комбайнером, вже 5 років, як нема його. Не було в них дітей, то ж зосталася сама в чотирьох стінах. Ото тільки, що до собачки Руді та кицьки Уляни обізветься, до курей та курчат.

А того дня прийшли привітати її місцевий фермер Леонід Стецюк, керівник громадської приймальні ГО «За конкретні справи» Володимир Довжук. Казали гарні слова, подарунки принесли. А ще заспівали для неї пісень культармійці Гальчинецької громади Алла Слободенюк, Віктор Коб’юк та Василь Матвіюк.
- Боже мій милий, - промовляла розчулено,- ай не думала, що про мене згадають, що зроблять мені таке свято! Бо ж така біда бути самому! А тут, такі хороші люди прийшли до мене, підтримали, стало мені якось так радісно на душі, От що треба людині – краплину уваги, краплину щастя.
Не будьмо ж черствими, будьмо милосердними. Бо ж комусь поруч з нами дуже самотньо. Ще ж є сільські ради, ветеранські організації. А людей такого поважного віку вже не так багато.
А.Джус