Погода

Не все, що


блищить, - золото

(Полемічні замітки про основу поезії та прози – Слово)

За піввіку праці у сфері професійної журналістики мені пощастило на приємні знайомства із людьми справді творчими, для яких поезія і проза була сенсом усього життя. Не обійшло стороною і власне віршування. Тому не з чужих слів знаю, яка це копітка і нелегка справа. Але ні від одного маститого чи й не зовсім автора не почув одкровення, що писати вірші – це зовсім просто. Й хоча вже давно звик до різних несподіванок, немало подивувався, прочитавши передмову автора поетичної збірки Віри Пухніченко «Теофіполь», презентація якої відбулася не так давно, 22 липня ц.р. У ній, зокрема, говориться: «Вірші пишу з дитинства, бо дуже люблю поезію і писати. Мені навіть дивно, що дехто не пише віршів…Бо писати це зовсім просто…Слухайся свого серця і встигай лише писати те, що йде від самої душі…»
Це можна було б сприйняти за жарт, якби прозвучало десь в кулуарах на дружньому зібранні. Але ж написане пером не вирубати і сокирою. Отож, попросив автора прояснити ситуацію на черговому засіданні літературно-поетичної студії «Зорі над Полквою» Теофіпольського центру культури та дозвілля. Але замість спокійного, розважливого тону нарвався мало не на крик, тобто жорсткий спротив Віри Володимирівни.

Вісімдесята осінь

стукає у серце

Цими днями, а саме 17 вересня, завітає вона до Євдокії Ульянівни Орловської, яка у свій час приїхала до нас на Теофіпольщину із Віньковеччини. Кажуть, що люди, народжені восени, мають великий запал до роботи. Мабуть, що так. Бо я в цьому мав можливість переконатися, коли доля звела мене із нинішньою ювіляркою. Вона працювала на комсомольській, партійній та педагогічній нивах, які вимагають своєрідного мистецтва, мистецтва проникати у людські душі, піклуватись про них, виховувати і організовувати на добрі справи.
Народилася Євдокія Ульянівна у сім’ї колгоспника, отож змалку була привчена до роботи. Разом з мамою ходила у буряківничу ланку. Згодом очолили комсомольську молодіжну.