Вісімдесята осінь

стукає у серце

Цими днями, а саме 17 вересня, завітає вона до Євдокії Ульянівни Орловської, яка у свій час приїхала до нас на Теофіпольщину із Віньковеччини. Кажуть, що люди, народжені восени, мають великий запал до роботи. Мабуть, що так. Бо я в цьому мав можливість переконатися, коли доля звела мене із нинішньою ювіляркою. Вона працювала на комсомольській, партійній та педагогічній нивах, які вимагають своєрідного мистецтва, мистецтва проникати у людські душі, піклуватись про них, виховувати і організовувати на добрі справи.
Народилася Євдокія Ульянівна у сім’ї колгоспника, отож змалку була привчена до роботи. Разом з мамою ходила у буряківничу ланку. Згодом очолили комсомольську молодіжну.

І так сталося, що після запального виступу на черговій комсомольській конференції їй було запропоновано роботу в апараті районного комітету. Була ін-структором, пізніше першим секретарем. Сьогодні про це не дуже говорять. Але це було, цього не виріжеш із нашої історії, як і з біографії деяких людей. Бо життя – це не кінострічка. Закінчила без відриву від виробництва Кам’янець-Подільський сіль-госпінститут.
Після здобуття вищої партійної освіти її було направлено в Теофіполь на нелегку відповідальну посаду заступника голови райвиконкому. Їй було лише 34.
Як сьогодні згадує Євдокія Ульянівна, перші кроки її діяльності були непростими. Нелегко було вписатися в стиль роботи тодішнього першого керівника району Петра Рев’якіна, який був мудрим і досвідченим, хоч іноді різким, але завжди справедливим з людьми. Віддала питаннями освіти, культури, охорони здоров’я. Саме тоді у Теофіполі йшло масове будівництво соціально-культурних об’єктів. Але основними об’єктами були будова сироробного та цукрового заводів, де її також потрібно було підставляти свої жіночі плечі.
Оцінивши її стиль роботи, жінку через два роки висувають на посаду секретаря райкому партії. Ще з більшою відповідальністю продовжує вона працювати на цій посаді, відповідаючи за гуманітарні питання. Тринадцять років вона жила проблемами людей, старалася вирішувати їх в міру своїх можливостей. Але через сімейні обставини змушена була змінити місце роботи і місце проживання. Полонське ПТУ ще з перших повоєнних років славилося як кузня кадрів - спеціалістів для сільського господарства. Саме туди було переведено Євдокію Ульянівну на посаду заступника директора по виховній роботі. На той час там навчалося майже 700 учнів, отож було нелегко. Та жінка успішно справлялася із своїми обов’язками. Тут вона працювала до виходу на заслужений відпочинок, ще 8 років працювала, як викладач.
На всіх посадах, де б не працювала ювілярка, їй треба було бути в гущі людей. Вона реагувала на кожне звернення до неї, відгукувалася на їх біди, старалася все вирішити, а, якщо це не вдавалося, дуже болісно переживала. А ще мала загострене почуття справедливості. Жила і живе по совісті. Гордиться своїми дітьми, особливо двома онуками. Правда, здоров’я вже підводить, але старається, як вона каже, виходити в люди, завжди цікавиться справами своїх колишніх колег, знайомих.
Шановна Євдокіє Ульянівно! Здоров’я вам, найперше, довголіття, тобто беріть курс на століття. А ще пам’ятайте, що у вашої молодості був початок, але нехай їй не буде кінця.
Щиро з ювілеєм вітаємо,
Щастя, здоров’я, удачі бажаємо.
Нехай кожна година буде гожа,
Нехай вас благословить Матір Божа.
Нехай Ангел охоронитель поруч вас крокує,
А Господь многії літа дарує.
За дорученням колишніх колег Володимир Лисюк