Погода

Дорогі брати і сестри!

Упродовж тижня після Великодня українці вшановують померлих рідних та близьких. У народі ці дні називають по-різному: “проводи”, “гробки” тощо. Церковна ж назва – Радуниця. Традиція у всіх одна – йти на цвинтар з пасочками, крашанками та цукерками. Окрім того, на знак пошани могили прикрашають квітами. Найчастіше – штучними. І поки весь світ б’є на сполох через забруднення планети пластиковим сміттям, в Україні кладовища перетворюються на такі собі «пункти прийому пластмаси». То чи потрібні мертвим мертві квіти?


Але почну з того, що нести вінки, букети, кошики із пластиковими квітами на цвинтар для когось – звичка, для когось – традиція, а дехто просто вважає, що так треба. Чому треба – відповісти важко, але так вже склалося роками. Люди хоч якось хочуть прикрасити місця поховання рідних. Так, зараз встановлюють пам’ятники, які навіть і не передбачають місця для квітів. Але ж багато старих могил, де хрести мають понурий вигляд. От і прикрашають їх штучними вінками.

На вулиці -  толока,  а на подвір’ї краса

Коли мої сусіди по вулиці Береговій, побачили й оцінили успіх трудового «зеленого десанту», а це були в основному ветерани праці рідного селища, то й самі вирішили навести красу біля своїх обжитих місць. Люди старшого та середнього віку, молодь включилися, щоб очистити, озеленити, благоустроїти цей райський куточок окраїни древнього Теофіполя. Хочу відзначити, що у більшості моїх сусідів на подвір’ях, присадибних ділянках росте чимало плодових дерев, кожен куточок обійстя наповнений чимось гарним, що надихає, відновлює й додає сил. А ось на вулиці… Тому й вирішили перетворити її у тихий, ошатний куточок. Анатолій Дідух, Павліна Соботюк, Дмитро Тарасов, Ніна Михайловська, Микола Сковородник, Любов Шумович, Людмила Андрійчук з ентузіазмом вийшли на прибирання. Вони нарощували «зелений пояс», рівняли вибоїни на проїжджій частині вулиці, впорядковували пішохідну зону, обрізали дерева. До їх активності долучився й учень Роман Камінський, бо його батьки через свою зайнятість на роботі не змогли взяти участь у толоці.
Усі ми боремося за те, щоб нашу вулицю по праву можна було вважати зразковою. Але, на превеликий жаль, не обходиться без прикрощів. І нам соромно за деяких мешканців. Бо окремі із них тачками вивозять із своїх дворів побутове сміття і складають його на березі річечки Норець, чим забруднюють її. Чомусь забувають, що довкілля нам треба берегти, дбати про чистоту річок та водойм. Адже нам тут жити!

Помічники народного депутата України


Сергія Лабазюка відзначили ліквідаторів

та постраждалих на Чорнобильській АЕС

Минуло 35 років від того дня, коли увесь світ сколихнула одна з найбільших техногенних катастроф людства – вибух на Чорнобильській АЕС. Тоді на ліквідацію радіаційного вогнища з Хмельниччини було направлено кілька тисяч людей.
Одним із перших, хто прибув у зону відчуження, був Володимир Новосад. Чоловік зізнається, спочатку ніхто до кінця не розумів, куди їде і з чим доведеться зіштовхнутись. Кожен просто виконував свій обов’язок.
«Перше враження, коли ми тоді приїхали – то був страх. Нас прибуло до Чорнобиля шість машин, навколо надписи - «зупинятись не можна», «обережно - високий рівень радіації», усе це нас просто шокувало. Однак найгірше – ми постійно були в масках, які не можна було знімати. А так хотілось подихати свіжим повітрям» - говорить Володимир Новосад.
Наразі у Волочиській районній спілці ліквідаторів перебуває на обліку 126 чоловік, серед них багато вже зявилось і вдів. Микола Габак очолює Волочиську громадську організацію « Союз Чорнобиль Україна». Говорить, щ з кожним роком тих, хто був на тихій Чорнобильській війні, стає дедалі менше
«Ніхто не йшов туди по пільги, кожен просто виконував свій обов’язок, навіть не задумуючись, які наслідки це матиме. Адже ті, хто отримав високий ступінь радіації, померли через кілька місяців, залишили вдовами молодих дружин та сиротами зовсім маленьких дітей» - додає Микола Габак.
До жінок, які втратили своїх чоловіків, вже кілька років поспіль навідуються помічники народного депутата України Сергія Лабазюка. Цьогоріч, до роковин трагедії та впереддень Великодня, представники парламентаря вкотре завітали до сімей загиблих, аби вручити їм продуктові набори.


Хочеться, щоб


епідемія відступила

Так, дуже хочеться, аби Великодні свята ми зустріли при здоров’ї, в радості, щасті та достатку, з чистими помислами та світлими надіями. Щоб більше ніхто не захворів взагалі і особливо на коронавірус, щоб не було більше тривоги та ніяких ризиків. Але ж чи може так бути?
Що ж відбувається на Теофіпольщині, чи йде захворюваність на COVID-19 на спад? Як повідомив нам завідувач Теофіпольським районним лабораторним відділенням Віктор Побока, станом на ранок 28 квітня, з початку епідемії захворіли 2166 людей, з початку року – 854, всього померло 41, з початку року – 23. З початку пандемії захворіло 116 дітей.
Як повідомила в.о. директора КНП «Теофіпольська багатопрофільна лікарня» Ольга Ковтуняк, у ковідному госпіталі станом на 28 квітня перебуває 54 хворих (з 80 ліжок). Тож спостерігається деякий спад рівня захворюваності. Через це у лікарні є певний запас кисню. Днями за сприяння народного депутата України Олександра Гереги лікарня отримала ще 700 кілограм зрідженого кисню. Автомобіль лікарні, а також ТОВ «Зімертал», ПАТ «Теофіпольський цукровий завод» продовжують щодня привозити з Хмельницького балони кисню. А ще Ольга Ростиславівна висловлює подяку жителям громади, сільським старостам, які передали до харчоблоку лікарні овочі, це дуже добре, це гарний вчинок.

Ще раз про долю будівель  колишнього

Базалійського профтехучилища

Сумно спостерігати, як занепадають не лише українські села, а й селища. От на всю округу гриміла в середині та наприкінці ХХ століття слава про селище Базалію. Бо ж була і центром Базалійського району, а як утворився Теофіпольський район, тут діяли підрозділи державних підприємств – «Сільгосптехніки», «Сільгоспхімії», газконтори, РЕМу, райспоживспілки. Життя вирувало, працювала дільнична лікарня, тубдиспансер, середня школа, дитячий садок, хлібзавод, млин, інкубаторна станція, завод продовольчих товарів.
З 1973 року в Базалії розпочало діяти професійно-технічне училище, тут впродовж кількох десятиліть учні отримували робітничі професії. Тут створювалася та покращувалася матеріально-технічна база закладу. Сотні випускників училища стали висококваліфікованими робітниками, здобули вищу освіту, стали підприємцями.


Вже в часи Незалежності Базалійське профтехучилище № 3 було перетворене на Базалійський професійний ліцей. Але з’явилися проблеми з набором навчальних груп, проблеми з державним фінансуванням. Тому з метою оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів Хмельницької області у 2009 році Теофіпольський професійний аграрний ліцей та Базалійський професійний ліцей було ліквідовано, а на їх базі створений Державний навчальний заклад «Теофіпольський професійний аграрно-промисловий ліцей». У зв’язку з економією коштів, значними затратами енергоресурсів на утримання матеріальної бази та зменшення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів, було прийняте рішення проводити навчання учнів лише на базі Теофіпольського ПАПЛу. Обладнання та устаткування з Базалійського ліцею було перевезене в навчальні лабораторії та майстерні Теофіпольського ліцею. Тож з того часу, а минуло вже більше 10 років, 7 корпусів ліцею (навчальний корпус, три гуртожитки, дві майстерні, їдальня, котельня) законсервовані та не використовуються для навчання. Вони передані на баланс Теофіпольського ліцею в оперативне керування. Звісно, ці будівлі не опалюються, не охороняються, тож занепадають та руйнуються. Те ж саме відбувається і з недобудованим п’ятиповерховим гуртожитком, який не знаходиться на балансі ліцею ( бо ж не був введений в експлуатацію, оскільки будівництво не було завершене).