Творчою музою
натхненний
Сьогодні у нашого земляка, поета і
письменника, гумориста й сатирика
Леоніда Мироновича Куцого
поважний ювілей - 80 літ від роду
Старшим поколінням його ім’я на Теофіпольщині добре знане, хоча хлопець проживу Великому Лазучині лише до свого повноліття. Після закінчення десятирічки у Базалії, він ще встиг пропрацювати обліковцем молочно - товарної ферми тамтешнього колгоспу, де водночас очолював місцевий комітет комсомолу. Затим, поступив у Вольське військове авіаційно - технічне училище, своє подальше життя присвятив армії, віддавши її понад чверть віку.
Разом з тим молодий офіцер мріяв про фах журналіста, творчу роботу. Проте на заваді став його дебют як байкаря, коли у 1962 році майбутній український літератор опублікував російською мовою свою першу байку «Слонова дисципліна».
Той початок мав гіркий присмак, бо у Слонові впізнали великого армійського начальника-самодура, отож автору перекрили шлях до вузу. Та Леонід Куций вищу освіту таки здобув, закінчивши у 1977 році військову політичну академію.
Армійську службу наш земляк проходив на бойових позиціях ракетних військ стратегічного призначення, в тім числі 6 років – на території України, де окрім обов’язків командира ракетного полку по політичній частині, ніс бойові чергування на командних пунктах в ролі чергових сил ракетних полків. До виходу в запас у званні підполковника Леонід Миронович, як кажуть, осів у сусідній Вінниці, де служив військовим керівником училища цивільної авіації, викладачем школи автомеханіків ракетних військ, викладачем – методистом обласних курсів цивільної оборони.
А от свій творчий талант Леонід Куций більш повно розкрив лише після звільнення у запас і зближення з письменниками Вінниччини. Невдовзі у нього зав’язалися тісні творчі стосунки з нашою районкою. Навідуючись на свою маленьку батьківщину, він обов’язково ставав гостем редакції газети «Життя Теофіпольщини», залишаючи для публікації свої твори.
Наприкінці осені двотисячного року у Великому Лазучині відбувся чудовий масовий захід – творча зустріч із Леонідом Куцим, на яку прибули його земляки та громадськість району. Незадовго до того поет відмітив своє 60 – річчя. Тоді звучали твори у його виконанні, теплі слова про гостя мовили і старі, і малі. Автор же цих рядків присвятив ювіляру такий експромт:
На вигляд він не грізний буцім,
проте застережу невдах:
краще не зв’язуйтесь із Куцим,
якщо із честю не в ладах.
Словом дошкульним ( бо ж їдюче)-
Про це зна Вінниця, Лазучин –
Навскидку так в «десятку» влучить
І різну нечисть відчебучить,
що в неї враз пов’януть вуха
і довго буде тім’я чухать.
Він – Безбулавченко. Та, врешті,
Навіщо тая булава,
Коли в руках грізніша зброя – гостро відточені слова.
Зичу й надалі вжинків щиро,
Хай вам Поділля підсобля
Й на ниві гумору й сатири,
Щоб довго процвітав земляк.
(Безбулавченко - один із літературних псевдонімів Л.М. Куцого).
Цими ж рядками скористався у перекладі до шостої книги поета «Двоюрідна кума»(2001 р) кандидат технічних наук Анатолій Сніцаренко. А перша збірка гумору й сатири побачила світ ще в 1996-му. Відтоді й пішло-поїхало: майже щороку з-під пера Леоніда Мироновича виходить із друку нова збірка творів. Нині в його творчому доробку – 22 книжки, ще одна – на черзі у видавництві. Півтора десятка із них – гумор і сатира. Це, окрім уже згаданих, «Тези на протезах», «Персонажі без камуфляжів», «Як величати», «Дебільний Осел», «Пробки», «Золоті яйця», «Бараняча цидула», «Курйози і неврози», «Статури з натури». Знущальний сміх літератора насамперед спрямований проти можновладців, нахабних корупціонерів, нікчемних керівників, котрі дбають лише про власне збагачення. Особливо важливе те, що автор завше порушує актуальні проблеми сьогодення з поглядом на життєві суспільні перспективи.
Письменник, а він влився у ряди Національної творчої Спілки у 2003 році, не обминає увагою і найменших шанувальників, тобто дітвору. Назви творів для них говорять самі за себе: «Веселий Петрик», «Калікографія», «Анкета від шкета».
Примітними у творчому доробку талановитого поета-письменника є й речі іншого звучання. Скажімо, лірико-патріотичні вірші, що увійшли до збірок «Стежина долі», «Колоски», «Відгомін епохи», а також пісенні твори літературно-художнього видання «Струни серця». Надто вражає збірочка «Колоски», видрукувана у 2020 році. Це щира присвята своїм землякам-лазучинцям, теплі спогади про них, роздуми митця про ситність життя людського. Врешті, тут Леонід Миронович висловлює своє кредо - не зупинятися на здобутому, вперто йти далі. Саме так він прямує у завтра, перебуваючи у постійному неспокої:
Роки мої – роздерті на шматки,
Розкидані по безвістях безкраїх,
Я все життя збираю колоски
Й на прожиття зібрати не встигаю.
Попри поважний вік, він, здається, не відчуває втоми, його творчий потенціал невичерпний. Свідчення тому - з’ява на світ влітку минулого року першого тому повного зібрання гумористичних творів поета «Відтінки поведінки».
Видання здійснене в авторській редакції, отже, щось зазнало його правки. До нього увійшли 174 гуморески та сатиристичних творів, які об’єднані у глави чи розділи під красномовними назвами «Шеферіада», «Кражі і стражі», «Етюди звідусюди», «Лопата від тата», «У салоні – як на долоні».
А вже нинішнього травня вийшов другий том повного зібрання творів Л.М. Куцого «Вовча практика». У ньому вміщено 109 байок подільського гумориста і сатирика, чия творчість високо оцінена письменниками Анатолієм Гарматюком, Анатолієм Бортняком, Володимиром Рабенчуком, Михайлом Каменюком, Василем Горбатюком, Петром Ребром, Володимиром Вітковським та багатьма іншими. До слова, ці дві збірки Леонід Миронович буквально днями надіслав кільком колишнім журналістам районки і нинішньому колективу редакції, так що широкий загал читачів, хочеться сподіватися, незабаром чимало його творів побачить на сторінках «Життя Теофіпольщини».
А найкраще було б, якби збулося таке:
Райцентр жде зустрічі, Лазучин,
І віриться: прийде пора,
Коли поет сам те озвучить,
Що видає він «на –гора».
Багатющий творчий ужинок Леоніда Куцого, як і його послужний список. Хоча, підкреслював він не раз, не задля нагород живе й не заради заслуг старається - просто натура така в людини. У нього ж вона окрилена й натхненна творчою музою. Та все ж годиться згадати, чим уславився наш земляк.
За свою літературну працю Леонід Миронович нагороджений преміями імені Степана Руданського і Степана Олійника, Євгена Гуцала і Павла Добрянського, подільською відзнакою «Кришталева вишня», став дипломантом Всеукраїнського конкурсу «Байка- 2001», лауреатом сміхопису Міжнародної асоціації українських сатириків і гумористів «Весела Січ» та лауреатом Всеукраїнського конкурсу газети «Сільські вісті» за найкращий твір у номінації «Старі казочки у новій палітурці» за 2017 рік. Тривалий час Леонід Куций був секретарем, заступником голови письменницької організації Вінниччини, нині він член ради Спілки письменників і керівник Він-ницького куреня гумористів імені Степана Руданського – курінний його отаман, тобто очільник тих, хто пише гумор і дотепно його читає.
Крім того, відповідає за наповнення гумором оновленого журналу «Перець» від Вінницької області,бере участь в укладанні загальноукраїнських книг – антологій та їх видавництві, упорядкуванні книг інших авторів. Пише передмови, рецензії, публіцистичні статті. А ще його ім’я, як провідного сатирика й гумориста, занесено до сучасної української енциклопедії. Але, признається, йому найбільше є приємним те, що там згадується його маленька Батьківщина – Великий Лазучин, Базалія, Теофіполь, жага бувати на її теренах у нього ніколи не згасає.
Та досить панегіриків. Це таки зайве, коли йдеться про нашого земляка-ювіляра Леоніда Куцого. Його життєвий і творчий шлях – яскравий образ справжнього патріота.
Хочеться побажати йому довголіття, гарного здоров’я, лише гараздів на подальшому життєвому шляху. Хай щедро вруниться і його творча нива.
З роси і води вам, шановний Леоніде Мироновичу!
Валентин Дузяк
Із збірок
Леоніда Куцого
ЗРУЧНОСТІ НАВСТІЖ
На околиці райцентру жив старий дідок.
У старого - стара хата і старий садок.
Тут студент найняв квартиру (дешево знайшов).
Аж це, якось, до сортиру квартирант пішов.
А в дворі сусіднім жінка з табуном курей.
А сортир - одна кабінка, і нема дверей. «Неподобство!». Він гукає:
- Діду ! Двері де?
- Не кричи!
-Дверей немає. Хто там що вкраде?
ВАТСОН
При сучасній дорожнечі кляті злодіяки вкрали в тітки цінні речі, а слідів - ніяких.
Та, урешті, крок зробила: подала заяву, щоб поліція розкрила цю злочинну справу А кум любив жартувати.
І її повчає:
- Зараз даром розкривати дурників немає.
Без «підносу» - просьби марні.
Де Феміди слуги,
там лиш Ватсон не хабарник.
Решта - всі хапуги. -
Тітка й клюнула на жарти.
З молитвою Бога вимагає записати на прийом до нього.
- Ви що, тітко, з дуба впали? Чи то з переляку?
У нас Ватсон, щоби знали, службовий собака.
ТЕКСТ
Щоб не сталась, як торік неприємність клята, зажурився чоловік:
«Що купить до свята?
Як дружину привітать?
Вже сьогодні - шосте...
(А приємне щось придбать, знаєте, не просто).
«Якби гроші, то б узяв на курорт путівку».
Та, урешті, нагадав: «Підпишу листівку.
Так, напишу: “до - ро - гій”...
Ні, найкраще: “любій”. Менше літер, аж на дві, і ніжніше буде.
Ще б і тещу не забуть, хоч вона і клята.
Приурочу що - небудь їй також до свята».
І натхненно став писать, мов дробити атом:
“І тебе, і твою мать вітаю зі святом”!
Поганий зв’язок
Дзвонить синові у місто із району тато.
- Бараболю хочеш їсти - приїжджай копати!
Син: - Та мокро на городі, Дощик накрапає.
При такій хіба погоді хтось її копає?
- Та не бійся, їдь скоріше.
В нас дощу немає.
- Що? Не чую! Голосніше! Звук десь пропадає!
- Я повторюю,не бійся!
Сухо має бути!
- Тату! Десь зв’язок подівся! Зовсім вас не чути!
- Сухо в нас! Погода стала. Приїжджай, Миколо! Свіжини візьмеш і сала, бо свиню заколю!
Меду свіжого до чаю, масла добру груду!
- Чую! Чую! Виїжджаю!
До обіду буду!
ПЛЕЧЕ
Яші Гриць допомагав у годину скрути і нужденний слово дав: щедрість не забути.
-Я, - поклявся, - сам на сам Гриця не оставлю.
Теж в біді пораду дам і плече підставлю, він запевнення гучні підкріпив ділами:
і підставив, як в труні Гриця ніс до ями.
