Погода

Вибори відбулися,

 

та чи були вони


чесними?

Отож, час на місці не стоїть, і минулої неділі, 25 жовтня, на Теофіпольщині пройшли місцеві вибори. Виборці робили свій вибір, обирали Теофіпольського селищного голову, її депутатів, а також депутатів Хмельницької районної ради та Хмельницької обласної ради. Звісно, за вплив на мізки виборців боротьба розгорнулася ще задовго до початку виборчого процесу. Дуже активно в цьому плані працювала команда кандидата на посаду Теофіпольського селищного голови Михайла Тененева, фінансового директора ПрАТ «Теофіпольського цукрового заводу». Адже у її складі, як політтехнолог, працював народний депутат України восьмого скликання Андрій Шинькович, який чомусь дуже полюбив Теофіпольщину. Не інші райони з 189 мажоритарного виборчого округу, не місто Нетішин.

Ще один футбольний майданчик

Чудова подія відбулася у п’ятницю, 23 жовтня, у Теофіполі на території районного стадіону. Задля розвитку спортивного руху, і дитячо-юнацького, і дорослого, популяризації футболу, тут відбулося урочисте відкриття універсального футбольного майданчика з синтетичним покриттям. Бо ж ТОВ «Епіцентр-Агро» уклало договір з КП «Теофіпольський районний стадіон» на встановлення на території стадіону такого майданчика вартістю понад 2 мільйони гривень. Роботи мали завершитися в надзвичайно короткий строк – за два тижні, однак через дощі завершилися за три тижні.

   СЛОВО  ПРО СИНА

Не знаю, як мене сприймуть читачі, але я хочу розповісти про свого сина Олега Максим’юка, котрому випала доля служити дійсну строкову воїном-інтернаціоналістом у далекому й маловідомому нам тоді воюючому Афганістані. Народився ж Олег 5 листопада 1969 року в селі Червоний Случ, де й проходили його дитячі та шкільні роки. Оскільки в нас не було середньої школи, то юнак здобував освіту в с. Авратин сусіднього Волочиського району.
Одночасно з навчанням у школі Олег допомагав татові Василеві Івановичу на фермі, де той трудився їздовим. Допомагав він і мені на полі бурякових плантацій. Не хвалюся, але скажу, що мій син працьовитий, до роботи беручкий. Бо ж і в домашньому підсобному господарстві мав він чимало обов’язків для виконання. І скрізь він справлявся.

НЕПОСИДЮЧИЙ ЧИЖ

-Наш Адасько ( це - ніжно про Адама) надто чуйна й доброзичлива людина, - розповідає про брата Адама Чижа його рідна сестра Оксана Віталіївна з Гальчинець. - Він у нас з дитячих літ допитливий, непосидючий, всюдисущий. Коли наш тато Віталій Олександрович працював трактористом чи шофером - Адасько біля нього; коли ж мама поралась біля колгоспної худоби - хлопчина й там знаходив собі якесь заняття. По силі своїх підліткових можливостей старався фізично підсобити батькам. І що відрадно, що в нього, як мовиться, все клеїлось до ладу, і все це хлопець поєднував з успішним навчанням у школі чи під час літніх канікул.

Пам’яті  побратима

Вдосвіта , 19 грудня минулого року, на 86 році життя відійшов у вічність мій, (наш) добрий друг, колега, побратим по духу, неповторний талановитий скульптор, знаний в Україні, Канаді, США, великий патріот рідної Вітчизни - України Петро Іванович Кулик.
Навчаючись в школі, вивчаючи рідну мову, українську літературу, кожний із нас на все життя запам’ятав імена класиків літератури і письменників, поетів нашої доби. А ось імена видатних українських художників, скульпторів для багатьох багатьох-багатьох українців і досі не знані. Тож хай хоч хтось колись відвідає могилу Тараса Шевченка в Каневі і там, під Чернечою горою, побачать пам’ятник отаману війська Запорозького Івану Підкові, - пригадає ім’я скульптора Петра Кулика.