Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Деталі
Категорія: № 23 від 4.06.2020 року
Перегляди: 507

Мрії  збуваються

Зазвичай 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей, відбуваються масові заходи, і на районному рівні, і в освітніх закладах. Однак, через епідемію коронавірусу, використовувати такий формат вже не було можливості. То ж все більшої популярності набирають проєкти, які проводяться онлайн в соціальних мережах. Активно в цьому напрямі став працювати Теофіпольський районний будинок культури через свою сторінку у Фейсбуці.
До Міжнародного Дня захисту дітей методист закладу Інна Букевич організувала флешмоб «Твоя мрія». Участь у ньому взяли 46 дітей віком від 3 до 15 років. Діти викладали своє відео, де розказували, про що мріють тепер, ким вони хочуть стати в майбутньому.

Деталі
Категорія: № 23 від 4.06.2020 року
Перегляди: 530

Пам’ятаємо тебе,  брате!

Дуже добре,що пишеться книга про афганців з нашого району. Бо ж ці молоді хлопці пройшли крізь пекло, душею та тілом відчули страхіття війни на чужій далекій землі. А тих, хто повернувся живим, Афган ніколи не відпускав, залишився для них вічним болем.
Ця жахлива війна торкнулася і нашої родини. То ж хочу розповісти про свого рідного брата Сергія Леонідовича Переймибіду з Медисівки. Народився він 26 квітня 1969 року, був старшим в сім’ї, я була молодша від нього на п’ять років, а сестричка Світлана – на шість років. Наша мама Валентина Олексіївна робила на фермі, батько – шофером, жили, як всі, ніхто не розкошував. Як Сергій був у першому класі, батько від нас пішов. Був ще зовсім малим хлопцем, а став матері підмогою, був дуже роботящим, піклувався про нас та менших дітей, які мама народила вже від другого чоловіка. Бо ж таке життя.

Деталі
Категорія: № 23 від 4.06.2020 року
Перегляди: 661

ВІДВАЖНИМ БУВ


НЕ ДЛЯ БРАВАДИ

Мабуть, не знайти у нас такого села, де б хлоп’ячі ватаги не грали «у войну» або «шпійона». Й дарма, що в крамницях ще не було такого дефіцитного товару, як іграшкові пістолети та автомати (а якщо десь і з’явилися, то навіть у середині сімдесятих не кожна родина дозволяла собі викласти кілька карбованців на таку розкіш), агресивне малолітнє воїнство від того анітрохи не страждало, бо запросто обходилось підручним матеріалом - очеретом або стеблами соняшника, ліщиною чи просто палицями з іншої рослинності. Так що «озброєння» та «амуніція» для отих воєнізованих загонів «червоних» і «білих», «наших» і «фашистів» проблемами не вважалися. Морокою було інше – як уникнути екзекуції старших домочадців за несамохіть пофарбовану різнобарв’ям у колір хакі одежину або, ще гірше, - дірок на ліктях та колінах. Адже які військові баталії обходились без пластунських пересувань на пересічній місцевості чи рукопашних боїв?
Ота хлоп’яцька «воєнщина», звісно, аж ніяк не могла обійти стороною й Віталю Шевчука з Єлизаветполя. Але те захоплення на вибір подальшого життєвого шляху аж ніяк не вплинуло. Бо ж якби забаг стати, як у селі казали «командіром», то можна було й спробувати, а так без зайвих роздумів після Гальчинецької восьмирічки подався в науку у Коров’є, тобто Теофіпольське профтехучилище №34, звідки через три роки вийшов із спеціальністю механізатора широкого профілю. Щоправда, йому таки судилося і на справжній війні побувати, і покомандувати. Але про те – згодом.