Медицина і мораль

Ми не втратили віру у Бога, ми перенесли її
на людей медичної професії

Про медицину і сучасну медичну реформу говорять всі – від медиків до пересічних людей – скільки людей, стільки і різних думок... Але в більшості, ці думки негативні. Так, по даним ВООЗ, Україна знаходиться на 135 місці із 148 країн по якості надання медичних послуг.
49 ст. Конституції України про безкоштовну медицину вже давно не діє, медицина стала платною вже давно. Ось слова в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун на каналі 112 про платну медицину в Україні: «Це велика проблема в Україні, тому що ми брешем. Ми говоримо, що медицина безкоштовна, а вона не така. Ми всі платимо за все – спочатку ми повинні знайти свого лікаря і платити, щоб нас взяли, потім ми платимо за всі ліки, за використання матеріалів... А коли ми говоримо правду, виникає питання - «Як це може бути?»...
А бути в медицині може все. То ж у цій статті пишу про сучасну медицину на первинному рівні.
В кожному районі люди на медичне обслуговування закріплені за певними амбулаторіями, або ЦПМСД, куди вони і повинні звертатися. Ось уявіть собі такий «шлях» хворого: 1) Звертається він до лікаря амбулаторії; 2) його направляють на обстеження в ЦРЛ; 3) з результатами обстеження він знову повертається назад в амбулаторію, а йому «Ой, це не те, треба обстежитися на це і проконсультуватись там-то». Поїхав він знову і приїжджає вже з новими результатами обстеження і заключеннями, а йому знову - «То поїдьте і купіть ще ці ліки, бо в нас їх немає»... Це так на сьогодні повинен обслуговуватись пацієнт сімейними лікарями амбулаторії, до якої він прикріплений? І ніхто із керівництва не пояснив людям, чим туди доїхати, де обстежуватися і чого туди їхати, якщо вони не хочуть лікуватись у цього лікаря. А головне – хто їм повинен надавати медичну допомогу в центрі? І таких людей тисячі, які звертаються на первинний рівень в ЦРЛ. Це нагадує мені радянські колгоспи, коли треба було брати відкріплення на виїзд у голови колгоспу, щоб виїхати.

Звісно, людина вибирає ту лікарню, куди зручніше доїхати, якісно, по можливості, обслідуватись, проконсультуватись у суміжних спеціалістів, купити на місці ліки...
Люди вже звикли, що в ЦРЛ медична допомога таки краща і звертаються – «А я до вас... Прийміть мене...». А на запитання «Чому ви не звертаєтесь до свого лікаря?» відповідають: «А чого туди йти і до кого?». І вони праві, бо в амбулаторіях немає ні лабораторій, ні ЕКГ і УЗД апаратів, іншого. А без правильного обстеження неможливе і успішне лікування.
Приймаємо хворих, проводимо медогляди працівників сільгосппідприємств, вчителів, вагітних. І так кожен день по 10 і більше чоловік з інших дільниць. Але в мене ж є своя дільниця і на ній своя робота. І така інтенсивна робота веде до фізичної і моральної втоми, сумнівів щодо несправедливої оплати твоєї праці. Якщо за більший обсяг праці і відносну її якість попросиш доплати (справедливе прохання), то попадеш в немилість колективу і на тебе видумають таке, що неможливо придумати або побачити навіть у сні. Можливо, дадуть премію за виконану роботу? Звісно ні, обіцянка – цяцянка, а дурному радість... Твоя правда і виконана тобою робота нікому не потрібна.
Логіка проста – успішніші завжди наживають ворогів і втрачають друзів. Звичайна людська заздрість окремих невдах... Так в колективі падає моральний клімат, розповсюджуються різні інтриги, які підтримуються і керівництвом. Треба ж послухати, яку єресь скажуть один на одного. А як оцінити працю фельдшера, який проживає в селі і обслуговує 500-800 людей, і не має спокою ні вдень, ні вночі, і фельдшера, який обслуговує 40-100 людей, і ще проживає в іншому селі. Звичайна однакова ставка і всім однакове «спасибі» за роботу!
Всі згадують клятву Гіппократа, але ніхто щось не згадує, що там були такі слова – «Лікар повинен брати гроші, щоб оцінити свій труд, а хворий повинен давати гроші, щоб оцінити своє здоров’я». Це не в прямому значенні, а через високі зарплати лікарям і високі зарплати і пенсії людям. Люди ще повинні зрозуміти – не бережеш своє здоров’я, більше потратиш на лікування. Але якщо ви думаєте, що лікарі, які не мають роботи, бо до них не звертаються люди, не отримують зарплату, то дуже помиляєтесь. Їх робота подається в статистиці (маленькій правді і великій брехні). Це тисячі прийомів, сотні активних викликів і відвідувань на дому, десятки різних стаціонарів. Не дивуйтесь, якщо ви не ходили в лікарню, а вас кожного року «оглядали і лікували», можливо навіть крапельницями. Така статистика потрібна і навіть дуже цінується, інколи навіть ставиться в приклад іншим. Молодого лікаря чи медсестру швидко «повчать і поправлять» в роботі. І всі від такої статистики «тосі в ладосі», починаючи від амбулаторії, і закінчаючи МОЗ. Яка може бути статистика, коли по різним даним за медичною допомогою кожного року звертається 37-95% населення? Ми не знаємо, чим хворіють люди і від чого помирають. Про ніяке лікування вже не йде мова. Ми забули навіть на вигляд наших хворих, а вони нас. І таке малювання породжує безвідповідальність, відсутність поривів до знань і успіхів в роботі. Наступає апатія і лінь. Виконується тільки поверхнева робота. Ніхто, майже нічого не контролює і не вимагає, не проводиться правильна оцінка роботи з виходом на кожного лікаря. Лікарі з ЦПМСД роками не виїжджають в села для огляду людей. Основна причина – немає машини. Але чого її немає і від чого вона поламалася, ніхто не пояснює. Сидіння сімейного лікаря в кабінеті стало законом.
Більшість літніх людей роками не звертається за медичною допомогою із – за різних причин – немає бажання у лікаря їх відвідати, інколи родичі не бажають їх лікувати правильно (а хто і що їм вже допоможе), і лікують примітивно їх самі. Оглядаючи їх на дому, відчуваєш, з якою радістю у поєднанні з жалем вони зустрічають лікаря – починають обіймати, плакати, цілувати руку... Людина в такому поважному віці надіється на медичну допомогу і хоче так подякувати. Безвихідь і розгубленість – така постає картина. Які ми сімейні лікарі, коли з нас ніхто майже не буває в сім’ях, і не знає про стан здоров’я і умови проживання людей?
А чи переживаємо ми за здоров’я людей? Звичайно ні, якщо ми їх роками не оглядаємо, не обстежуємо, не лікуємо. Інколи отримуємо тільки невеликий переляк за свої професійні помилки. Яскрава картина переживання лікаря описана в такому епізоді. Коли знаменитий кліницист Стражеско проїжджав біля кладовища, він в пориві відчаю натягував на свою голову пальто, падав на дно брички і бився в судомах. На запитання кучера – «Що з вами, батюшка?», відповідав – «Встидно! Я їх лікував!».
Ви пишите в газетах про п’яних лікарів, говорите про п’ янки в робочий час, дурнуваті сміхи і крики. Щось змінилось, чи когось покарали? Не видно і не чути. Це крик вашого відчаю на безкарність, беззаконність і несправедливість.
По даним опитування каналу Еспресо від 03.03.2018 року на запитання - «Чи довіряєте ви своєму сімейному лікарю?» - 72% людей із 6000 опитаних відповіли, що не довіряють. Основна причина недовіри – низькі професійні якості. До кого йти, і кого вибирати?
І тут треба нагадати про медичну реформу в Грузії. Після проведення атестації із 45000 лікарів залишилось близько 19000. Їм дали гідну зарплату і всі стали задоволені реформою. Відбулися і інші зміни. Нічого не зміг зробити міністр охорони Квіташвілі в Україні із – за блокування реформ. В контактній рубриці «Успішний лікар» викладена така статистика – близько 62% пацієнтів з більшою прихильністю і довірою ставляться до лікаря, якщо він сам запрошує їх на прийом, особисто вітається з ними за руку при вході і виході. Цей лікар повинен бути ще і грамотним. Мало хто із лікарів знає, що на деонтологічному конгресі, який відбувся в Парижі 1967 року, до клятви Гіппократа було зроблене доповнення: «Клянусь навчатись усе своє життя!»
Поодинокі лікарі виписують сьогодні медичну літературу, переглядають медичні канали. Подані знання на різних конференціях оцінюються сертифікатом в 0,2 – 0,4 бали і дуже рідко більше. Треба, напевно, ці бали переглянути МОЗ і збільшити їх за навчання. На тематичних і передатестаційних курсах тратимо тільки час і гроші. Майже немає нічого нового. Читається інколи те, що і 20 років назад. Треба, напевно, МОЗ розробляти навчальні програми кожні 5 років – тільки що нового, і що змінилося. Бо зараз подається на навчанні, що хто хоче, і формально. Можна домовитись як за курси, так і за категорію. Ніяких не потрібно знань.
По даним в 2017 році із України за кордон виїхало 6600 медичних працівників. Ніхто не хоче працювати за маленькі зарплати і нести велику відповідальність. Вже зараз не вистачає лікарів в містах і селах, і це проблема постійно наростає.
В приміщенні Теофіпольського ЦПМСД зроблено капітальний ремонт. Стало веселіше і спокійніше працювати. Але інколи цей ремонт нагадує мені пластичну операцію на обличчі в 90 років, яка змінила тільки вигляд, але не покращила здоров’я. Треба міняти все – але, в першу чергу, ставлення лікарів до свого навчання і відповідальності до роботи, а людей – до збереження свого здоров’я.
Прошу людей, не доводьте себе до тяжкого хворобливого стану, не сидіть вдома! Звертайтесь в лікарню, обстежуйтеся і лікуйтеся! Майже кожна сім’я має автотранспорт, приїжджайте самі, запрошуйте лікаря додому. Не чекайте, коли він сам доїде до вас, а можливо і не приїде. Вже зараз не обов’язкові активні відвідування хворих на дому. Уточнивши стан хворого і переконавшись у відсутності загрози його життю по телефону, лікар може відмовити у виклику на дім для огляду хворого.
Хочу сказати – в роботі кожного лікаря бувають різні помилки. Помиляються навіть грамотні і досвідчення лікарі. Ці помилки можна попередити тільки в тісній співпраці хворого і лікаря – направленні і згоді хворого на певні обстеження і можливість їх проведення, консультації спеціалістів, динамічний стаціонарний чи амбулаторний нагляд, проведення пробного лікування. Головне, щоб ці помилки визнавав лікар і правильно оцінював пацієнт.
Візьмемо ось таке звернення – якщо ви зіткнулися з неетичною поведінкою медперсоналу, з вами повелися грубо, зарозуміло, непрофесійно, просимо звертатися по телефону.... А як зрозуміти, етично це, чи грубо – не бажаємо прийняти хворого, який стоїть до тебе в черзі не з твоєї дільниці, чи ти пояснюєш людині, що їй треба пройти такі обов’язкові обстеження, зробити прививки, а вона доводить, що їй всього цього не треба. Треба не писати про права пацієнтів, а доводити їм, щоб вони виконували ще і певні обов’язки. Зараз немає ні одного закону, щоб людина берегла і відповідала за своє здоров’я.
Багато лікарів - чудові і професійні, добросовісні, порядні і людяні, мають риси, притаманні лікарю «від Бога». Лікують людей не лише фізично, а й морально, подаючи надію на зцілення. Вони не рахуються ні з часом, не думають про матеріальну винагороду. Низький їм уклін від людей! Бо після Бога, до якого ми звертаємось за допомогою при біді, на землі, починаючи від народження і закінчуючи смертю, ми звертаємось за допомогою до лікарів.
З 30 січня 2018 року в Україні почала діяти медична реформа. Людям доведеться вибирати свого лікаря і укласти з ним декларацію. Правильно подумайте, якого лікаря ви хочете, як краще вам доїхати до лікарні, де ви зможете обстежитися. Щоб знову так не було, як зараз: «А я до вас, прийміть мене».
Медичної реформи не розуміє багато людей, навіть теперішні і колишні головні лікарі. Не добившись успіхів у своїй кар’єрі, і нічого не зробивши для лікарні і людей, вони починають неетичною лексикою обзивати і повчати в.о. міністра Уляну Супрун, уряд, як робити і що робити. Йде травля МОЗ і це шкодить його роботі. Якщо ви всі такі розумні, то чому самі нічого не зробили на своїй посаді? Не вірте крикунам і дурням! Нормальні лікарі і люди від реформи на первинному рівні тільки виграють. Яке буде стаціонарне лікування, ще ніхто толком не знає. Це ми тільки зрозуміємо після 2020 року.
В цей жахливий час всі ми в депресії і в тривозі, переживаємо несправедливість і приниження, кожен виживає і лікується, як може. Один «купається в шоколаді», інший робить бенкет, бо накрав під час війни один мільярд за рік, а третій з табличкою на грудях і сльозами на очах збирає гроші на порятунок єдиної дитини. Я вже не пишу про хабарництво в медицині, про захмарні ціни на ліки. Захворів важко, треба вдома чекати смерті, бо немає за що лікуватись. Така реальна дійсність.
Написана стаття неоднозначна для населення і лікарів. Будуть різні непорозуміння і незгода з написаним. Якщо не так, то напишіть, а як насправді.
Микола Панасюк, сімейний лікар Теофіпольського ЦПМСД