Погода

Хай старість зачекає

 


Язик не повертається назвати цього жвавого рухливого чоловіка людиною похилого віку. Хоч на життєвому календарі голови районної ветеранської організації Андрія Рудюка вже за 70 і опікується він саме людьми вищезгаданої категорії. Та залишається й досі невгамовним, життєрадісним, а ще завжди заклопотаним, бо справ у нього вистачає. І одна із найголовніших – турбота про соціальний захист ветеранів.. Зусилля будь-якої влади, вважає Андрій Степанович, повинні бути зосереджені на тому, аби покоління переможців, котре вже багато зробило для рідного народу та Вітчизни і всього людства, повсякчас відчувало постійну опіку, було оточене атмосферою загальної шани і доброзичливості. Отож постійно співпрацює з районною державною адміністрацією та районною радою, які завжди йдуть йому назустріч. А ще у тісній співпраці і з товариством Червоного Хреста (Валентина Романович) та ветеранською організацією ОВС (Анатолій Стучинський). На жаль, у цьому питанні завжди було і залишається немало проблем, які вирішити не завжди вдається. Тому й болить серце в очільника цієї громадської організації за кожного, хто нині перебуває на обліку, старається хоч теплим словом підняти настрій, вселити віру завтрашній день, одне слово, живе їхніми проблемами.

Віддаються  

 

улюбленій   роботі

 

30 вересня в Україні відзначається День Дошкілля. Добре, що професійне свято працівників дошкільних закладів виокремлене, що є можливість привернути увагу до проблем цієї надзвичайно важливої складової ланки освітянської галузі.
Заклад дошкільної освіти «Дзвіночок» у Волиці, безперечно, один з кращих у районі. Виконати всі вимоги, дотриматися всіх стандартів відповідно до закону України «Про дошкільну освіту», інших нормативно-правових актів - непросто. Та трудяться тут віддані цій нелегкій, та улюбленій роботі працівниці – завідувач Катерина Кадай, вихователі Майя Григор’єва, Аліса Павлюк, помічники вихователів Галина Бобик, Тетяна Гаврилюк, кухар Наталія Яковлєва, музичний керівник Василь Поліщук. Всі разом докладають зусиль, аби у «Дзвіночку» було затишно, цікаво та весело, аби дітки з радістю хотіли сюди приходити.

Не хлібом єдиним живе людина, бо всю роботу ще ніхто не переробив, ніхто й всіх грошей не заробив. Прагне душа відпочинку, духовного спілкування, позитивних вражень, естетичної насолоди.
То ж у суботу, на другу Пречисту, у Новоставецькій об’єднаній територіальній громаді відбувся чудовий захід – фестиваль «ЇЇ величність картопля». ЇЇ організатори – колектив Новоставецького сільського будинку культури та працівники виконавчого апарату ОТГ – вклали у його проведення своє вміння та душу, порадували жителів громади та гостей свята. Такого у Новоставцях ще не було, то ж фестиваль вдався, хоч день був прохолодним та вітряним.


Фестиваль вдався

 


Дійство відбулося на площі перед будинком культури. Прекрасну виставку «Золоті барви осені» підготували учні Новоставецького ліцею (у ліцей перетворилася Новоставецька ЗОШ І-ІІІ ступенів). Чого тут тільки не було: картопляні, овочеві, квіткові композиції, все просто вбирало очі, вабило осінніми щедротами та розкішшю. Майстерно виконали ролі ведучих директор Новоставецького сільського будинку культури Людмила Довжук та вчитель Новоставецького ліцею Наталія Шершун. Багато щирих слів присвятили рідному краю, батьківській домівці і, звісно, героїні фестивалю – картоплі, бо ж смачна вона і розварена, і потовчена, і в лушпинні, і засмажена. А вигадливі господині можуть приготувати з неї ще багато страв. Хоч завезли картоплю в Європу чотириста років тому з Південної Америки, стала вона в Україні другим хлібом, улюбленицею і дорослих, і малечі.
Різноманітною, насиченою була програма фестивалю – був прекрасний концерт місцевих аматорів та гостей, для дітей працювали атракціони, батути, можна було поласувати поп-корном, солодкою ватою, проводилися змагання, ігри, вікторини, діяла фотозона, фірма «FARMASI» проводила презентацію своєї продукції, розігрувала лотерею.

Вересень 1939


Наша багатостраждальна рідна Україна – одна із найбагатших держав в Європі на різні історичні ювілеї, серед яких, на жаль, дуже мало радісних. Ось за останні сім-вісім років ми відзначили кілька таких - 80-і роковини найбільшої трагедії людства – Голодомор на Україні, 2014-2016 роки – 70-і роковини чекістсько-військових операцій на території Західної України, під час яких було розстріляно, замордовано понад 103 тисячі учасників визвольного руху, 2014 рік - 40 років від початку Афганської війни, в якій загинуло 2378 українців, 2015 рік – 70-а річниця Дня пам’яті мільйонів полеглих українців на фронтах Другої Світової війни, 2017 -2018 роки – 80- річниця кривавого більшовицького потопу в Україні, 2019 - 80-ий ювілей звільнення Західної України від національного гніту одних окупантів і свіженьке поневолення її, ще краще, російською совєтською безбожною імперією.
Цю подію довго називали золотим вереснем - возз’єднання Західної України з радянською Україною, інші – окупацією Москвою західноукраїнських земель. Велика Україна, безправна колонія Москви, про возз’єднання з якою віками мріяли галичани, ще зализувала свої болючі рани від недавніх трагічних подій, а вересень 1939 року приніс мешканцям Західної України такі самі, або й гірші випробування.