Симфонія його життя
Ця людина вміє жити в гармонії з усім оточуючим. Завжди прагнула бути щасливою. Його формула щастя – наявність усього по трошки, але досить досконалого та бажаного. Головне – здобутого власними силами та старанням. У своєму житті, а воно часто-густо було складне і неординарне, все знаходилося у своїх межах, вчасно продумане і, головне, під власним контролем. А як іноді важко було, то будь-яке негативне життєве явище переступала сміливо, долаючи той бар’єр, позитив домінував, перемагав. Вона сама себе привчила, бо добре знала, що все залежить тільки від неї. Щоразу, будучи впевненою у своїх можливостях, не зупинялася на досягнутому. Вдосконалювалася. І як особистість, насамперед.
Слово і діло. Ці два поняття для Харлампія Пилиповича Розмаріци були нероздільні. Він брав відповідальність за тих, хто у нього повірив і пішов услід. Різнилися такі індивідуми винятковим працелюбством, активністю, раціональністю своїх дій. Ветеран-фронтовик вважає, що нічого так просто не дається, не підноситься на блюдечку. Все здобувається, досягається наполегливою працею.
Харлампій Пилипович, скільки себе пам’ятає, у підлітковому віці був запальним, умів завойовувати довіру у таких хлопчаків, як він сам. І підлітки тягнулися до нього. Саме ця риса характеру і вплинула на вибір майбутньої професії.
І коли на заході Європи, а згодом і колишнього СРСР, загорілося полум’я Другої Світової війни, 17-річний юнак із казахських степів, уже добре усвідомив своє місце у боротьбі з загальним ворогом – німецьким фашизмом. Вирішив присвятити себе військовій справі. Тож не дивно, що вже у жовтні 1942 року, пройшовши курс молодого бійця, не задумуючись попросився на навчання у військове кулеметне училище, яке у травні наступного року успішно закінчив. У званні лейтенанта був відправлений на фронт. Став командиром взводу.
Уже в поважному віці Харлампій Пилипович, гортаючи свій альбом, віднайшовши одну із фронтових світлин, поіменно перелічує своїх підлеглих бійців. Були молоді, такі, як він сам, а були й старшого віку солдати. На мить затамувавши подих, згадує бойовий шлях взводу. Найперше, запам’яталися жорстокі кровопролитні бої на Північному Кавказі. Хоч як було важко, але ворога не допустили до багатих нафтових родовищ. І перша його бойова нагорода – медаль « За бойові заслуги».
А потім була Україна. Запам’ятав взводний затяжні бої на правому березі Дніпра і на територіях Молдови, Румунії, Угорщини. Для багатьох його побратимів по зброї війна в Європі вже закінчилася. Та тільки не для нього.
Ратні дороги на цей раз привели Харлампія Розмаріцу на Далекий Схід. Тут, у складі Забайкальського фронту, здійснював перехід через піщані бархани Монголії, гірську тайгову місцину і крупні ріки Китаю для участі в бойових діях по розгрому японських мілітаристів. Тут, у Маньчжурії, в ході Хінгано - Мукденської операції завершився його ратний шлях.
Груди славного переможця прикрасили ордени Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалі «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 рр», «За перемогу над Японією». А в цілому заслуги Харлампія Пилиповича відзначені ще орденами «За перемогу», «За мужність» ІІІ ст., Богдана Хмельницького, орденом Китаю «Красное знамя», Монголії – бойова медаль, майже 20-а ювілейними медалями.
На всіх посадах у Збройних Силах, які обіймав Харлампій Пилипович у післявоєнний період і аж до звільнення в запас, свої обов’язки виконував добросовісно, з честю і гідністю ніс високе звання офіцера - фронтовика, завжди був і залишався вірним війсь-ковій присязі.
Він - натура активна. Вже по прибутті у серпні 1995 року на Теофіпольщину, відразу поринув у роботу громадської організації ветеранів району. Його було обрано до складу Президії, а з 1999 року він став беззмінним заступником голови районної ради організації ветеранів України. Колишній воїн-фронтовик володіє хорошим ораторським мистецтвом. Одним із пріоритетних напрямів у роботі полковника у відставці Харлампія Розмаріци, як голови комісії по соціально-правовому захисту ветеранів, є соціальний захист підопічних. А ще фронтовик постійно працює по військово - патріотичному вихованню молоді.
Найбільшим своїм багатством ювіляр вважає прожиті роки. У них було все – досягнуті та нездійсненні мрії, надії і незгоди, любов та натхненна ратна праця в ім’я Батьківщини.
Несподівано, як каже іменинник, нагрянув до нього 95-річний ювілей. Але він застав Харлампія Пилиповича в строю, у русі. Ще донедавна він тричі на день обходив навколишні вулиці села, що заміняло йому фізичну підготовку, порався в саду. А ще два десятиліття віддав співу у народному аматорському хорі ветеранів праці «Відлуння» районного будинку культури. Фронтовик ще вибудовує свої плани на майбутнє.
В особистому житті ювіляр понад усе цінує погоду в домі, затишок у дружній сім’ї. Його зігрівають своїм теплом і любов’ю невістка Людмила та син Валерій, онуки та правнуки.
Впевнений, що саме з такими людьми Україна може розбудувати щасливе майбутнє.
Із ювілеєм вас, шановний Харлампію Пилиповичу!
Андрій Рудюк,
голова районної ради ветеранів
