Погода

Від батька до сина
Любить малий Андрійко, як приїде з татом до дідуся та бабусі в Михнівку, одразу податися на грядки, на полуницю. Скрізь йому треба подивитися.
- Андрійку, не мни грядок, - гукає дід Микола Степанович.
- Я не мну, - статечно відповідає хлоп’ятко.
А коли скаже, ще не вимовляючи букву «р», що буде агрономом, розсмішить та потішить і діда, і тата. Бо ж обидва Ковальчуки присвятили своє життя нелегкій, та дуже почесній праці - агрономії. Вкладати вагому частку у вирощування хліба, основу нашого життя, стало для них покликанням.
Міг би Микола Ковальчук-старший стати військовим, адже після закінчення Теофіполь-ської середньої школи вступив до Житомирського військового училища. Та доля розпорядилася по-інакшому. Тільки почалося навчання, помер батько, старший брат був в армії. Шкодував матір, повернувся додому, став працювати робітником в «Сільгосптехніці». Відслужив армію, нагородили там бравого старшого сержанта, механіка-інструктора з водіння танків медаллю «За військову доблесть». То ж в «Сільгосптехніці» робив вже слюсарем по ремонту двигунів. Далі взяли кмітливого хлопця інструктором райкому комсомолу, звідти направили на навчання у Рівненську радянсько-партійну школу.

Бринить, співає наша мова...


«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» - писав Панас Мирний. І це справді так. Українська мова є найціннішим скарбом нашої нації. Вона може втішити серце, загоїти душевні рани, недарма її називають солов’їною.
9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця - послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, в Україні відзначається День української писемності та мови. Цей день в Бережинецькій ЗОШ був особливим, бо проведені заходи створили незабутні враження, оскільки вся наша шкільна родина піднялась ще на одну сходинку до взаєморозуміння, до мовного єднання, до якого ми всі так прагнемо...
Учні та вчителі нашої школи традиційно взяли участь у написанні радіодиктанту національної єдності, який цьогоріч мав назву «Крила України». Написання цього диктанту є не стільки для того, щоб з’ясувати, наскільки ми знаємо українську мову, скільки для того, щоб продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.