Від батька до сина
Любить малий Андрійко, як приїде з татом до дідуся та бабусі в Михнівку, одразу податися на грядки, на полуницю. Скрізь йому треба подивитися.
- Андрійку, не мни грядок, - гукає дід Микола Степанович.
- Я не мну, - статечно відповідає хлоп’ятко.
А коли скаже, ще не вимовляючи букву «р», що буде агрономом, розсмішить та потішить і діда, і тата. Бо ж обидва Ковальчуки присвятили своє життя нелегкій, та дуже почесній праці - агрономії. Вкладати вагому частку у вирощування хліба, основу нашого життя, стало для них покликанням.
Міг би Микола Ковальчук-старший стати військовим, адже після закінчення Теофіполь-ської середньої школи вступив до Житомирського військового училища. Та доля розпорядилася по-інакшому. Тільки почалося навчання, помер батько, старший брат був в армії. Шкодував матір, повернувся додому, став працювати робітником в «Сільгосптехніці». Відслужив армію, нагородили там бравого старшого сержанта, механіка-інструктора з водіння танків медаллю «За військову доблесть». То ж в «Сільгосптехніці» робив вже слюсарем по ремонту двигунів. Далі взяли кмітливого хлопця інструктором райкому комсомолу, звідти направили на навчання у Рівненську радянсько-партійну школу.

- З посади головного агронома колгоспу імені Гагаріна, в Олійниках та Колках, - розказує Микола Степанович, - розпочався мій шлях в агрономії. Мав до цієї роботи велике завзяття, щоб здобути вищу освіту, вступив до Житомирського сільськогосподарського інституту. То ж незабаром, через кілька років, призначили мене головним агрономом райсільгоспуправління. Був ним 16 років, це не один день, не один рік. Була тоді це дуже потужна структура, працювало 30 спеціалістів. Я ж поставив собі за мету покращити показники району по рослинництву. Розуміючи, що починати треба з насіння, налагодив співпрацю з Інститутом землеробства, Миронівським інститутом пшениці, Українським інститутом фізіології та генетики рослинництва, Білоцерківською дослідно-селекційною станцією, Інститутом картоплярства. Я знав всі поля, було їх тоді в районі 974, сходив їх вздовж і впоперек. Брав участь в обласних, республіканських семінарах, конференціях, виставках досягнень сільського господарства в Києві, проводив семінари, дні поля на базі господарств району. І результати були, район став посідати провідні місця по рослинництву в області. Хоч це була дуже напружена робота, практично без свят та вихідних.
Десять років Ковальчук-старший очолював райсільгоспуправління, ще чотири був головою районної державної адміністрації. Хоч найбільше лежала його душа до поля, до золотих, налитих колоссям, нив. А втім, поле для нього завжди було прекрасним у будь-яку пору. Недаремно ж він Заслужений працівник сільського господарства України.
- Батьки ж дуже хотіли, - розказує Микола Ковальчук-молодший, - щоб я став юристом. Тато казав, будеш мати якийсь просвіток, не так, як я. Хоч вже років з трьох він брав мене з собою, в старому УАЗі, в пилюці, ми з ним їздили по полях, але я так це любив, вже десь в класі сьомому розбирався, де який сорт пшениці посіяний. І от по закінченню школи я міркував: ким стати – агрономом чи комп’ютерщиком? Та вступив до Подільского Державного Аграрно-Технічного університету. Тепер, маючи за плечима десять років стажу роботи на виробництві, переконаний, що вибір зробив правильний. Усвідомлювати, що ти причетний до такої великої справи, бачити, як проростає зернина, як наливається колосок… Це вже щось більше, ніж просто робота.
Свій трудовий шлях Микола розпочинав головним агрономом у ФГ «Михнівка», працював спеціалістом з дорадчої служби, головним спеціалістом по фермерських та підсобних господарствах управління агропромислового розвитку, агрономом ТОВ «Україна-2001». З лютого 2014 року працює головним агрономом СТОВ «Волиця».
- Дуже задоволений, - продовжує, - що потрапив у це господарство, завдяки директору Василю Кравчуку тут є всі умови для впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових та технічних культур. Є здобутки, бо пройшла сівозміна, використовуємо елітне насіння, застосовуємо сучасні системи живлення. Експерементуємо з кукурудзою, от в цьому році зібрали по 140 центнерів з гектара. Так що я знайшов себе у професійній сфері, таки передалася мені від батька любов до землі, до сільського господарства. А що вихідний один, на Паску, що ж, така доля агронома.
Чи продовжить Андрійко, якому йде лише четвертий рік, сімейну династію, загадувати ще рано. Поки ж Ковальчуки радіють, що росте на радість всім допитливою та кмітливою дитиною. Аби лиш був здоровим, а в Україні був мир та спокій.
Галина Тебенько